Борис КЛІМЧУК: «Настав момент істини, коли треба говорити не про владу, а про те, як реалізувати пакет реформ»

На запитання кореспондента «Голосу України» відповідає Надзвичайний і Повноважний Посол України в Азербайджані Борис Петрович Клімчук.

— У Литві, країні, яка хотіла бути в Європі і стала членом ЄС, досвід реформ. Президент Альгірдас Бразаускас розповідав: «Вагони документів відправляли в Брюссель щодня». Так вони підганяли законодавство під правові норми ЄС. А для цього спеціально навчили 150 молодих людей. І вони при уряді Литви займалися цим. Усе було не так просто, як інколи малюють у нас в Україні. Це був довгий шлях до Європи, до ЄС. Це був важкий час: час роботи, час реалізації бажання. Передусім еліти. Чотири роки і два місяці у Литві робив усе, що можна, щоб українці зрозуміли через досвід цієї країни: бути в Європі вигідно. Завжди повторюю: доки «швидка допомога» доїде до Івана з хутора Кукуріки, то Іван може померти. А Йонас на хуторі Кузулькіс знає, що у «швидкої допомоги» є мапа, і за 37 хвилин вона має до нього доїхати. У цьому різниця.

— ... і стверджують: Україна — соціальна держава. Але таке словосполучення треба взяти в лапки. Величезна кількість непродуманих, неузгоджених, популістських пільг зовсім не означає, що ми живемо в соціальній державі. Два роки тому був у Маневицькому районі на Волині. А в райенерго 8 дівчат (вісім!) на комп`ютерах рахують пільги з оплати електроенергії. Чорнобильцям, учасникам бойових дій, вдовам, дітям війни, сільським вчителям...

— Ідея полягала в тому, що відповідно до кількості послуг пільговик мав отримати допомогу від держави у гривнях. У цьому полягає, на мою думку, поняття соціальний. Зрозуміло, це питання без погодження з Президентом вирішити не можна було. Я переговорив з Леонідом Даниловичем, і він сказав: «Давай». Відтак уряд прийняв постанову про проведення експерименту у Волинській області про заміну пільг на тверде паливо і зріджений газ грошовими виплатами. Для інвалідів, вдів, сільських учителів та інших. Це був 2000 рік. Тут хочу наголосити: у мене був чудовий соратник, начальник обласного фінансового управління, а нині пенсіонер, хоча йому лише 63 роки і можна ще працювати і працювати, Василь Гром. Ми з ним не лише цю ідею втілили у життя.

Коли у 2002 році я йшов з області, ми вже мали систему «Публічні фінанси Волині», єдину в країні, розроблену фахівцями Київського політеху. Завдяки їй користувач Інтернету міг увечері дізнатися, на що Клімчук, як голова ОДА, потратив гроші. Система унеможливлює корупцію, робить прозорими всі закупівлі органів влади.

— ... Саме тому мені болить, що моя держава, яку я люблю, для якої щось зробив у цьому житті і сподіваюсь, ще щось зроблю, топчеться на місці і не робить реформ. Мені зробили операцію на серці у Польщі. У містечку Налєчув біля Любліна. Там є кардіологічна клініка... Поляки з 1 січня 1999 року розпочали і за десять років зробили чотири реформи: адміністративну, шкільну, медицини і пенсійну. Польща кипіла: страйк за страйком, змінювалися уряди, але ці уряди продовжували реформи. Реформи! Була і політична боротьба. В цьому й нюанс. Але той, хто приходив, натомість усе одно робив реформи. Польща — країна реформ, які необхідно було зробити. Сьогодні Надзвичайний і Повноважний Посол, колишній голова Волинської ОДА їде до поляків, платить свої гроші і йому роблять операцію. А польському фермеру варто зателефонувати і до нього приїде карета швидкої допомоги. Його заберуть у цю ж клініку і безкоштовно, за рахунок держави, зроблять подібну операцію на серці. Я плачу свої кровні гроші. Оце є ціна реформ. Точніше ціна відсутності реформ в Україні.

— Я абсолютний оптиміст. І коли я розповідаю про це, то не для того, щоб когось чи щось критикувати. Посол має специфічну можливість, не так емоційно, поговорити про все, про що йшлося у нашій розмові з високими посадовими особами. І я говорив у Литві, кажу про це і в Азербайджані. Говорю тихенько, акуратно. Більше того, переконаний, що Президент Віктор Янукович має глибоке розуміння суті реформ, які давно на часі, має досить політичної волі, щоб їх реалізувати. Окрім іншого, наш Президент був ефективним головою обласної державної адміністрації, має серйозну школу роботи Прем’єр-міністром. Вірю, що більшість народних депутатів теж розуміють і готові до системних, серйозних реформ в Україні.

— Мова про те, що настав момент істини, коли треба говорити не про владу, а про те, як реалізувати пакет реформ.

— Баку — серйозний вузол і не тільки Південного Кавказу. Азербайджан — це місток між Сходом і Заходом. Коли приступив до виконання обов’язків в Азербайджані, хвилювався, звичайно. Маю таку властивість — гризтися. Є на Волині такий вислів. Наче вже й сивий, наче вже й постарів, а гризеться (переживає). Приїхав 6 травня, а вже 21—22 відбувся офіційний візит Ільхана Гейдаровича Алієва до Києва, підписання низки важливих документів, найважливіший з яких — договір про стратегічне партнерство. Ми його підписали 22 травня, а Росія — на два з половиною місяці пізніше. Звичайно, це ні про що не говорить, але приємно.

Що стосується організації влади, то Азербайджан — класична світська держава з сильною президентською вертикаллю влади. Це — не всім подобається. Але ефективність влади в Азербайджані на цьому етапі розвитку країни для мене очевидна. І це розуміють Захід та США. Це дозволяє залучити інвестиції як внутрішні, так і зовнішні. Високі темпи зростання економіки Азербайджану в останні роки - це насамперед результат керованості процесів в економічній та соціальній сферах. До речі, пільг у нашому розумінні — в кіловатах, кілограмах, метрах кубічних тощо — в Азербайджані немає. Все визначається розміром пенсії, зарплати, доходів...

Азербайджан — стратегічний партнер. Завдання посла: стратегічне партнерство, яке виписане на папері, наповнювати конкретним змістом. До речі, з жовтня 2009 року на Кременчуцькому НПЗ переробляється азербайджанська легка нафта. У цьому році її обсяги значно зростають і вже вимірюються сотнями тисяч тонн у місячному вимірі. Уперше в історії нашої держави на українських НПЗ переробляється інша, крім власного видобутку та російської, нафта, саме азербайджанська. Водночас ми дбаємо про зміцнення не тільки економічних, а й культурних зв’язків, відродження історичної пам’яті. Для цього поставили пам’ятник Шевченку у затишному куточку Баку. До 800-річчя смерті Нізамі Геджамі, патріарха азербайджанської поезії, ми видали його поему на азербайджанській і українській мові. Прекрасне, розкішне видання. Директор Музею літератури Азербайджану, депутат міні-меджлісу Рафаель Бабаєв знайшов мініатюри того часу, які ще не друкувалися. І вони в цій книзі з’явилися вперше. Унікальне видання — триста примірників. Уже стало раритетом. Крок за кроком я продовжую те, що робили мої попередники, прекрасні посли, досвідчені дипломати. Намагаюся не опустити планку. Так само було на Волині, коли очолив область у 1994 році. У мене був попередник, Володимир Іванович Блаженчук. Й досі називаю його вчителем. Крізь його призму розглядаю свою долю. У нас прекрасні відносини до цього часу. Плюнути в минуле і сказати, що твій попередник нічого не робив, розуму не треба. Треба використати те гарне, що він робив, запросити його у союзники, і разом іти вперед.

— А що сталося?.. 12 червня 2002 року єдиний з голів облдержадміністрацій удостоївся високої честі, і спасибі за це Леоніду Даниловичу Кучмі, — отримав указ про своє звільнення у його кабінеті. Він мене викликав... І це дуже важливо: можливо, не всі знають ці грані Леоніда Даниловича... Він, може, більше від мене ніяковів. І я сказав: «Леоніде Даниловичу, не переживайте. Ви й так вісім років Клімчука терпіли. Нагороджували, лаяли, давали можливість працювати...» Я і тоді був на Волині, і тепер приїжджаю сюди. Вулицею пройти неможливо. Одразу: «Борис Петрович!.. О, Борис Петрович!..» Телефон — гарячий. Усі дні, доки я на Волині, в усіх виникають проблеми. В усіх разом.

— Я, як добрий старий кінь, відпочив, підкачав мускули, походив по іподрому, травичку пожував свіжу... Друге дихання з’являється. Накачався ідеями, думками... Людина живе і весь час збагачується. Той, хто має очі, побачить, той, хто має вуха, почує. Але є й інше: в одну і ту само річку вдруге нічого ходити...

— Нормально... Був Володимир Налькович Бондар головою обласної державної адміністрації. Молодий. Каже зараз: «Шкода, Борисе Петровичу, що я тоді не прислухався до вас». Я можу давати поради. Але не щодо людей чи рішень. Бо це — відповідальність голови, він підписує рішення, йому за них відповідати. Я можу спонукати подумати над тою чи тою проблемою. Абсолютно делікатно...

— До речі, я два роки працював у тій моделі, яку зараз хочуть відновити. В Україні голови обласних державних адміністрацій до прийняття Конституції називалися голова ради-голова облвиконкому. Єдина відмінність — нас тоді обирали. Зробіть так само. Але керівника області — голову ради-голову облвиконкому — хай оберуть люди регіону. Ніхто ні від кого не відколеться, ніхто не створюватиме свої республіки. Не треба за це переживати. Але з’явиться величезна відповідальність перед людьми. Бо — найголовніше — це відповідальність. У тому варіанті, який пропонується зараз: рада створює виконком — не годиться. Бо обласна рада прагнутиме приймати і рішення. А що робитиме голова, обраний на прямих виборах?

— Тоді взагалі не буде ефекту. Переконаний: найбільший управлінський ефект був у ті часи... У цій іпостасі пробув аж до 1998 року. Чотири роки на двох кріслах сидів. Що на Волині було менше демократії? Гірше виходили газети? Ні. Але ефективність прийняття управлінських рішень у той дуже важкий час, оперативність їх прийняття, була на десятки порядків вище. Тому що я одноосібно приймав рішення як голова виконавчої влади, хоча й був головою ради. Водночас ішов до депутатів, мої заступники йшли до депутатів, переконували їх, агітували, доводили, що те чи те рішення потрібне. З іншого боку, ми слухали депутатів — вони переконували нас. Але це була жива робота. А на загал влада, люди, які були при владі і приймали багато рішень, не всі вони були однаково ефективними. Але всі вони були «моральними», прозорими, без подвійного дна, без корупції і зловживань. Горджусь тим, що всі, без винятку, мої заступники, начальники управлінь, голови райдержадміністрацій тих часів пройшли «випробування владою», залишилися порядними людьми. І спасибі їм за це.

— Знаєте, є люди, яким я завжди дивлюся в очі і які від мене очей не ховають. Їх не так багато. Але вони є. У нашому віці нових друзів знайти важко, а коли старих позбуваєшся - боляче. Тим більше боляче, коли вони залишають цей світ (про це також доводиться думати). А ті люди, які зі мною працювали, працюють і зараз. Ті люди, які працювали зі мною і пішли з виконавчої влади, теж при ділі. Зокрема, Петро Васильович Оніщук. Він виконавчий директор фонду «Рідна Волинь».

— Волинь — це могили прадідів моїх, дідів, тепер уже і батьків. Волинь — де трава найзеленіша, де вода найсвітліша, найчистіша. Це — моя ВОЛИНЬ. Це — РІДНА ВОЛИНЬ. Так називається мій фонд, так називається блок Бориса Клімчука в обласній раді. До речі, блок — своєрідна фронда. Я спробував для себе, для людей, чи може група людей, позапартійних, не маючи своїх представників у виборчих комісіях, голосами людей чесно пройти в обласну раду. Це фактично був мажоритарний елемент у виборах партійних блоків-монстрів. Кампанія була дуже коротка, але активна. Ми взяли у Луцьку — більше 10 відсотків. У містах добре проголосували, у районах — набагато гірше. Хоча певна гіркота є, бо вибори не були чистими. У мене є заяви селян, які проголосували за блок, 60—70 заяв, а в протоколах стоїть — чотири голоси. Украли ті голоси. Я знаю хто. Але життя є життя. Я не ставив завдання пройти у владу. Тоді був послом у Литві. Тепер — в Азербайджані. Роблю свою роботу. Бо найголовніше в житті — робити свою роботу, кохати свою жінку, любити свою родину і країну.

На знімку: під час нагородження Національною премією  AP «AZERI BUSINESS AWARDS 2009 у номінації «За вагомий внесок у розвиток торгівельно-економічних відносин».