Невдовзі виповниться 200 років відтоді, як у Чернівцях розпочали будівництво приміщення в’язниці на Кримінальній площі

Від 1944 р. до сьогодні приміщення використовували як тюрму Чернівецької області та Чернівецький слідчий ізолятор. Щоправда, тепер, за словами заступника начальника Департаменту з питань виконання покарань Олександра Фустія, відслуживши вірою і правдою за призначенням майже два століття, в’язниця не цілком відповідає сьогочасним вимогам. Хоча маючи 550 місць для засуджених та заарештованих, на відміну від багатьох подібних закладів України, Чернівецький СІЗО не є переповненим. Наразі тут утримують близько півтисячі людей, з них 30 відсотків — особи, стосовно яких виголошено обвинувальний вирок, решта перебувають під слідством.

Кількість осіб, які обслуговують ув’язнених, — 160. І ці люди в погонах і без потребують захисту, насамперед соціального. Бо їхню заробітну плату не можна порівнювати навіть з платнею колег з міліцейських підрозділів. Про забезпечення житлом та соціальними пільгами навіть не йдеться. За словами керівника департаменту Олега Іванова, спостерігається тенденція до збільшення кількості осіб, котрі перебувають за ґратами. Певною мірою це пояснюється змінами до закону, якими зменшено розміри суми крадіжки приватного майна, за яку може настати кримінальна відповідальність, а також зростанням кількості зазіхань на чуже майно в кризовий період. Як розповів начальник Чернівецького слідчого ізолятора Микола Онофрійчук, за ґратами нині перебувають близько ста осіб саме цієї категорії.
Ще однією серйозною проблемою слідчих ізоляторів України є безпідставне затягування розгляду в судах кримінальних справ, коли люди перебувають в ув’язненні два і більше років, хоча їхню провину ніким не доведено. З понад півтори тисячі осіб, яких утримують у слідчих ізоляторах в Україні понад рік, у Чернівецькому — понад півтора року утримують двох підсудних.
— На жаль, є граничні терміни утримання під вартою, — пояснює таку ситуацію Олег Володимирович. — А ось щодо граничних термінів розгляду справ у судах максимальних термінів законом не визначено, хоча давно існують проекти законів, які встановлюють розумні строки розгляду кримінальних справ у судах.
— Нерідко в судовій практиці бувають випадки, коли людей утримують під вартою, після чого суд виносить виправдувальний вирок.
— У нашій області такі випадки поодинокі. Хоча справді буває, коли суд виносить вирок, не пов’язаний з позбавленням волі. Але таке стається доволі рідко.
— За статистикою, на утримання кожного вояки української армії виділяють сто гривень на день. Скільки витрачають на українського в’язня?
— Чіткої статистики не ведеться.
За словами Олега Іванова, у грошовому вигляді на харчування в’язня виділяють близько 200 гривень на місяць, ще 100—120 — на комунальні потреби. Плюс медичне обслуговування тощо. Торік утримання одного «клієнта» СІЗО коштувало приблизно чотирнадцять тисяч гривень. Адже система забезпечення слідчих ізоляторів зовсім не схожа на, скажімо, армійську. Значну частину продуктів завозять централізовано, департамент постачає м’ясо, рибу, борошно, цукор і навіть картоплю. Восени ізолятор займається консервацією. Крім того, тут виготовляють металеву огорожу, кошти від продажу якої насамперед витрачають на комунальні потреби установи. Є хліб і макарони власного виробництва, невеличке підсобне господарство. Хоча, як приблизно визначив начальник слідчого ізолятора Микола Онофрійчук, загальна сума витрат на ув’язненого становить близько 40 гривень на день. З них 17,54 — на харчування. У будь-якому разі в’язні забезпечуються харчами чітко за установленими нормами, а меню хворих на туберкульоз, яких на цей час в СІЗО лише дев’ятеро, може позаздрити більшість «цивільних» лікувальних закладів. До речі, випадків захворювання на туберкульоз в слідчому ізоляторі не зафіксовано взагалі. А необхідними медикаментами, згідно з державними програмами, хворі на туберкульоз та ВІЛ/СНІД цілком забезпечуються.
Сьогодні в Чернівецькому слідчому ізоляторі — троє засуджених до довічного ув’язнення. Це особи, які вчинили найгучніші злочини останніх років у Чернівецькій області: чоловік, котрий вчинив вбивство родини у Мамаївцях, винний у вбивстві з особливою жорстокістю на Роші, та вбивця повій, котрий закопував свої жертви біля власного будинку у Садгорі. До речі, останній нещодавно зізнався у вчинених злочинах поза межами нашої області й тимчасово вивезений для проведення слідчих дій. Для таких спеціальним наказом департаменту в усіх слідчих ізоляторах облаштовано сектори особливої безпеки. В Житомирі та Вінниці є спеціалізовані установи для «довічників», але зараз вони переповнені, і кількість цих людей постійно зростає, бо президентські помилування не встигають за вироками судів. То, може, П. Симоненко і має рацію, наполягаючи на поновленні смертної кари?
— Чи завжди рішення суду про запобіжний захід у вигляді ув’язнення відповідає злочину, вчиненому особою?
— На мою думку, таке трапляється, — вважає Олег Іванов. — Але бувають й інші випадки, коли людей, яким давно місце в наших стінах, засуджують до умовних термінів покарання, і вони користуються такою поблажливістю судів для вчинення інших, ще серйозніших злочинів.
Як розповів начальник слідчого ізолятора, останніми роками вдалося значно поліпшити умови утримання в’язнів. Зокрема, з 2007 року з ініціативи голови облдержадміністрації Володимира Куліша відремонтовано близько 60 відсотків камер, в яких умови максимально наближені до європейських вимог. Слідчий ізолятор не має жодних боргів за комунальні послуги. Певною мірою лібералізували правила утримання ув’язнених та засуджених. Ні тим, ні іншим не обмежують кількість передач, побачення ув’язненим надають раз на місяць з дозволу слідчих органів, як і можливість листуватися. Побачення засудженим, залежно від рівня безпеки — від одного на квартал для тих, хто утримується в легких умовах, до одного разу на півроку для засуджених до довічного ув’язнення. На жаль, дехто з родичів ув’язнених сприймає відсутність обмежень у кількості передач своєрідно. Нерідко в гостинцях з волі співробітники СІЗО виявляють алкоголь, мобільники і навіть наркотики. З цього приводу вже цього року порушено дві кримінальні справи.
Фото Петра ГОНЧАРА.
Історична довідка
Будівництво приміщення в’язниці на Кримінальній площі розпочалося 1812 р. Буковинська окружна повітова управа призначила на посаду керівника будівництва інженера Духослава, розпорядником фінансів — Франца Гаткієвича. Після 18 місяців будівельних робіт 26 липня 1813 р. будівництво припинили, у червні 1814 р. знову продовжили. 24 січня 1817 р. був виданий наказ про закінчення будівництва протягом року, проте воно затягнулося до 1819 р. Сьомого червня 1821 р. цісарсько-королівська головна бухгалтерія остаточно підрахувала витрати на спорудження місцевої в’язниці. Загальна сума становила 103329 флоринтів.
У 1843 р. земельну ділянку на Мучній площі було обміняно на земельну ділянку біля будови в’язниці та кримінального суду. 11 грудня 1870 р. бургомістр Антон Кохановський документально засвідчив, що кримінальний фонд обміняв свою ділянку на Mehlpatr на міський ґрунт біля приміщення в’язниці та кримінального суду. Зберігся опис приміщень суду, які потрібно було добудувати (1872 р.), плани технічного департаменту (1874 р.). Пропонували добудувати шпиталь, майстерню на 100 людей, каплицю для віруючих православного віросповідання, яка могла б вмістити до 100 в’язнів; судові приміщення: зал для присяжних, свідків, захисту, обвинувачення, зал розбору справ, всього до 23 приміщень, розширення самої в’язниці до 400 засуджених. Роботами з розширення та побудови приміщення крайового суду на площі керував архітектор Алоїс Ліопольд.
12 грудня 1916 р. у роки Першої світової війни помічник воєнного прокурора по громадянській частині, камер-юнкер Двору його величності російського імператора Євреїнов писав: «Обозревая тюрьму, я установил, что само помещение является настолько целесообразно устроенным, значительным по размерам и специально приспособленным, что некоторые недостатки содержания арестованных могут быть немедленно же устранены». Від 1916 р. до 1944 р., під час окупації Північної Буковини Румунією та німецькими військами, в’язницю використовували за прямим призначенням.