Якщо раніше аграрії намагалися сіяти ті культури, що обіцяли найбільші прибутки, то цьогоріч підходи у багатьох хазяйствах змінюються. Сіятимуть те, що потребує найменших затрат. Чому — про це розповів Віктор Береговий (на знімку), який не один десяток років керує господарством у селі Пологи, що у Васильківському районі Київщини.
— На ячмінь, — каже він, — хоч і низька ціна, а сіяти його будемо, бо культура невибаглива. Звичайно, 900 гривень за тонну — шкода по такій ціні віддавати. Гадаю, він має хоча б тисячу  коштувати. Але сіятимемо все одно, бо є сівозміни, і на ячмінь не треба затрат особливих.
Буряки цьогоріч не планую, адже чимало коштів треба затратити на ремонт бурякозбиральної техніки. Якщо вона три роки не використовувалася, відколи цю культуру не сіяли, зрозуміло, відновити її дуже важко. Частина гаража — люди вже пішли, а буряковий комплекс — це 35 відсотків зарплати і занятості людей у гарячий період. Без цієї роботи їм довелося щось шукати собі. Добре, хоч хтось залишився...
Тепер, кажуть, щоб виростити гектар коренеплодів, треба потратити 10—12 тисяч гривень. Але ж за транспортування буряків на завод теж платимо ми! А бензин дорогий. До того ж на підприємстві за переробку беруть 48% звареного цукру. Хіба таке може бути? За Союзу було 25—26%. Потім стало 35%. Нині — 48%. На 2% обдурять на забрудненості, на 1% — на цукристості. Насіння «накрутили» до тисячі гривень за посівну одиницю. А на гектар однієї мало, треба хоча б 1,2. Структури, які забезпечують посівним матеріалом, своєї вигоди не упустять. А хочеш добрий врожай — купуй якісне насіння. Таке, що дає великий ріст, потужні корені. Тоді можна взяти і по 700 центнерів з гектара. Дешеве насіння, щоб нічого не вродило, — навіщо сіяти?
То й виходить, затрати на гектар будуть 20 тисяч гривень. Щоб мати прибутки, треба цукор з наступного врожаю продавати хоча б по 7 гривень за кіло.
Але я цьогоріч буряки не сіятиму, хоча й давав собі слово повернути на поля коренеплоди, коли ціна цукру перетне 6 гривень. Нині його продають вже по 10 гривень. У селі є магазини, а в господарстві цукор. То й ми могли б викинути у продаж хоча б по 8 гривень за кіло. Але потім прийде інспектор з Держінспекції з контролю за цінами, що відстежує рентабельність та торговельні накрутки — усе по різниці забере. Це неправильно. Виходить, я не можу піднімати ті ціни, які були на цукор — усе ж по паперах. Нехай той цукор навіть по 3 гривні за кіло потрапив на склад, зараз не обґрунтую, що зберігання обійшлося 5 гривень за кілограм. З одного боку, це моя продукція, а з другого — ту ціну, яку виробник хоче — поставити не вправі. А спекулянт може...
Одні розмови, що подорожчав цукор. Мовляв — вигідно його виробляти. То скільки людина того цукру їсть? Нехай 2 кілограми в місяць. Невідомо ще, чи буде нинішньої осені така реалізація, як минулої.
Пшеницю, ячмінь, сою сіятиму. Соя добре йде — зараз 3400 гривень за тонну. Щоправда, треба їй гербіциди і вчасно зібрати. Але, вважаю, це одна з найрентабельніших нині культур. Але й тут — нонсенс. Продаю сою по 3400 гривень, а соєвий шрот купую для корів по 4600 гривень за тонну. Це дорого. Виходить: шрот — це моя соя, тільки вичавлена з неї олія — коштує мало не на чверть дорожче. Неправильно.
Ріпаку я не люблю. І ярої пшениці. Гречку торік не сіяв, бо була дешева. З позаминулого року залишилося 4 тонни крупи і тонн 20 зерна. Цього року гречку теж не вирощуватиму — бо всі посіють, знову ціни не буде. Це неправильно з точки зору здорового глузду, але... Чого на світовому ринку ячмінь дешевий? Бо в Україні торік уродив, і замість 3 мільйонів наша держава може 5—6 мільйонів тонн ячменю відправити на експорт. А такі обсяги додаткової пропозиції обвалюють ціни навіть на світовому ринку. В середині країни маємо те саме.
Овочі не сіємо — кілька років теж не було збуту. То бурячки переорювали, то моркву. А зараз щоб вирощувати, треба тільки возити гуцулів — свої в огородню бригаду не підуть. Старі баби вже не здужають, молодь теж не заманиш моркву-капусту вирощувати. До того ж овочівництво — галузь непроста, врожай треба гарно зібрати, сховати, а потім — вигідно реалізувати.
Такі ось поради на посівну від аграрія-практика. Але попереджаємо — не всі вони можуть бути керуванням до дії. Бо ґрунтуються на досвіді та інтуїції. Економічно обгрунтованим керуванням стали б орієнтири від Міністерства агрополітики. А саме — оприлюднення сформованих балансів виробництва і споживання продукції сільського господарства. Та їх на селі чекають роками. Агропідприємства південних областей і Криму вже вийшли в поле, а чіткої інформації, скільки чого країні треба, які культури цьогоріч матимуть попит і відповідну ціну, досі не озвучено.