Цукровари змагаються з трейдерами,потерпають... споживачі

Торік буряки вирощували на площі трохи менш як 50 тисяч гектарів. «Солодкі корені в основному плекали цукрозаводи, — каже голова асоціації «Поділляцукор», депутат Вінницької облради Микола Власюк. — Так вони запасаються сировиною. Бо в господарствах практично перестали сіяти буряки. Фермери, які вирощують цю культуру, погоди не роблять, бо відводять під неї невеликі площі. Нинішнього року заводи збільшать і посіви. Обіцяють відновити вирощування буряків і в деяких господарствах».

Загалом планують посіяти буряків 83—85 тисяч гектарів. Каталізатором збільшення став дефіцит солодких кристалів, а також підвищення їх вартості. Так стверджує голова Вінницької облради Григорій Заболотний. «У нашому краї ніколи не перестануть вирощувати цукрові буряки і варити цукор, — наголошує Григорій Заболотний. — Навіть у нинішній непростій ситуації більше цукру, ніж у нас, не виробляє жоден інший регіон. Буряки для Вінниччини — традиційна культура. Так само, як виноград для Криму. Деяким з цукроварень більш як 150 років. Саме стільки у нас варять цукор. І варитимуть. Заявки на отримання квот на його виробництво у нинішньому році подали додатково ще чотири заводи, які не працювали минулого сезону. Можливо, саме цей етап стане переломним для галузі й ми знову повернемося до показників, коли під буряки відводили більше ста тисяч гектарів і виробляли з вирощеної сировини не менше трьохсот тисяч тонн цукру».

— Навіть нинішня висока ціна істотно не вплине на поліпшення економічної ситуації на цукрозаводах, — каже Микола Власюк. — Їх технологічне обладнання потребує оновлення. А це коштує великих грошей. На звичну підготовку до нового сезону треба витратити більше мільйона гривень. Тому за рік—два економіку цукроварень не вдасться відновити, хоч би скільки платили за цукор. 

— До економічного занепаду більшості наших цукрозаводів призвела непродумана політика реалізації продукції за заниженими цінами у сезон цукроваріння, — наголошує співрозмовник. — З року в рік повторювалася ситуація, коли трейдери саме в цей час масово закуповують цукор. Заводи змушені продавати. Бо їм потрібні кошти — для погашення банківських кредитів, сплати податків, розрахунків за енергоносії, виплати зарплати... Звичайно, цукор такий продукт, що його можна б притримати. Але де взяти гроші, щоб розрахуватися з усіма?

За словами пана Власюка, члени очолюваної ним асоціації пропонують простий, але дієвий механізм: держава, а не трейдери, мала б закуповувати в сезон цукроваріння левову частку виробленої продукції. А далі виступати головним гравцем на ринку, коли підвищується ціна. На жаль, порозумітися з державою не вдається. Закупівлі в Держрезерв — мізерні. Так само, як і в Агрофонд. Розраховуються вони із запізненням. «Гірка любов у нас з ними», — так образно висловився керівник одного із заводів.

Власники заводів (в області не залишилося жодної державної цукроварні) самотужки шукають вихід із ситуації. Зокрема, деякі з них вдалися до цінових змагань з трейдерами. Раніше тільки перекупники «накручували» ціни. Заводчани від того залишалися у збитках. Тепер високу вартість кристалів почали декларувати його виробники. Інформацію з цього приводу оприлюднив начальник Державної інспекції з контролю за цінами у Вінницькій області Ігор Галицький.

— Найпотужніші виробники задекларували в головному управлінні економіки облдержадміністрації ціни аж на двадцять відсотків вищі від попереднього показника, — наголошує Ігор Галицький. — А це означає, що навіть за граничного рівня торговельної надбавки у розмірі 20 відсотків, суб’єкти підприємницької діяльності мають право реалізувати цукор за ціною більше десяти гривень за кілограм.

Цю величину торговельної надбавки встановлено в регіоні розпорядженням голови облдержадміністрації. Документ стосується суб’єктів підприємницької діяльності, які реалізують основні продукти харчування. Солодкий «пісок» — в їх числі.

Серед таких виробників співрозмовник назвав: ЗАТ «Продовольча компанія «Поділля» (Крижопільський район), ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля» (Гайсинський район), СТОВ «Кряж і К» (смт Крижопіль). Ці структури задекларували відповідно такі ціни: 8570,84 гривні за тонну цукру, 8557,5 та 9000 гривень за тонну. І це за середньої собівартості 6 гривень за кілограм.

Тож на прилавку такий солодкий пісок коштуватиме не менше десяти гривень. А тут ще перекупники із своїми накрутками. «Більшість цукру потрапляє на ринок і в роздрібну торгівлю не від виробника, а через посередницькі структури, — наголошує пан Галицький. — Кожна з них «накручує» свій відсоток заробітку. Тому вроздріб цукор надходить з вищими від граничного рівня торговельними надбавками».

— Встановити кількість тих, хто перепродує продукт, непросто, — продовжує начальник Держінспекції з контролю за цінами, — бо більшість оптових реалізаторів не надають роздрібним продавцям накладні та декларації виробників. Хоча зобов’язані це робити. Для цього є відповідний наказ Мінекономіки України.

Документ прийняли, але відповідальності за його порушення не встановили, уточнює співрозмовник. Посередникам тільки того й треба. В області створили групи у складі представників низки контролюючих органів та міліції з метою перевірки виробників цукру та інших продуктів харчування, а також оптових та роздрібних продавців. «Якщо виявимо порушення, — уточнює Ігор Галицький, — необґрунтовано отримана виручка буде вилучена до державного бюджету. Причому, разом із штрафними санкціями. А вони чималі — 200 відсотків до суми незаконної виручки. Це передбачено Законом «Про ціни і ціноутворення».

Поки цукровиробники змагаються з трейдерами, а чиновники шукають винних у здорожчанні цукру, крайнім, як це часто буває, залишається споживач.

Вінницька область.