Міцні родинні зв’язки, повага до сімейних цінностей, шанобливе ставлення до батьків завжди були моральними стовпами української національної традиції. Не тільки старше, а ще й середнє покоління, особливо те, що виховувалось у селі, ще добре пам’ятає: навіть запеклий волоцюга звертався до батьків тільки на «ви». І лише сліпе копіювання чужих традицій протягом кількох останніх десятиліть змусило перейти до повсюдного «тикання». А з лексики юного покоління, здається, безслідно щезли такі звертання, як мамо і тату. Можна було б списати усе на сучасні мовні тенденції, неконтрольоване бажання демократизувати все і всіх. Але проблема не тільки в словах і поняттях. Загубились не просто найрідніші слова, кудись щезає їх глибинна суть.
Батьковбивці
Назвати вбивцею шістнадцятирічну дівчинку навіть язик не повертається. Те ж, що вона позбавила життя свого батька, здавалося б, взагалі виходить за рамки моралі. Втім, злочин цей правоохоронці не кваліфікували як щось особливе: звичайне побутове вбивство у звичайній неблагополучній сім’ї.
Усе й справді здавалося дуже буденним. Про які родинні стосунки можна було вести мову в сім’ї, де батько постійно пив, і мати шукала розваг на стороні. Діти, які звикли до постійних чвар, рятувались, як могли.
Ось і того дня старша донька влаштувала для себе свято — пішла на день народження до друга. Під вечір, коли компанія вже добре повеселилась, вона вирішила запросити всіх до себе додому, хоча добре знала, що там їх може чекати неприємний сюрприз — п’яний батько. Той і справді спав у себе в кімнаті. Розбуджений гамірною компанією, він, не церемонячись із гостями, почав їх виганяти. В хід пішла не тільки лайка, а ще й кулаки.
Важко виправдати таку поведінку господаря. І все ж добре було б, якби гості просто скорились і пішли. Натомість хлопці почали демонструвати свою силу і впертість, випробовуючи на господарі силу своїх кулаків.
Перевага виявилась на боці молодших і сильніших, але 39-літній господар теж не хотів здаватись. І саме це найбільше розлютило доньку. Дівчина схопила стілець і кілька разів вдарила ним батька по голові, аж поки той не впав непритомний на підлогу. Вже хоча б на цьому можна було зупинитись. Але далі сімейна драма почала переростати у фарс.
Ніхто не збирався припиняти свято. Дівчина швидко позмивала плями крові і відлила батька водою. А коли той отямився, всі дружно сіли за один стіл і розпили пляшку. Лише після того чоловік начебто заспокоївся та пішов спати до літньої кухні. Більше на нього ніхто не звертав уваги. Тільки тоді, коли донька забігла туди по чергову порцію закуски для компанії, вона побачила, що батько якось неприродно закам’янів. Кілька ударів по голові таки зробили свою смертельну справу.
Цікаво, що пізніше практично ніхто з учасників цих подій сильно не розкаювався. Хлопці навіть намагались представити справу так, що п’яний чоловік десь ходив селом, то, може, там і знайшов свою смерть. Та й доньку ніхто особливо не засуджував, мовляв, якби батько не наривався на скандал, хто б його бив табуреткою по голові? Словом, сталась така собі прикрість, до якої страшне слово «батьковбивство» начебто і немає ніякого стосунку.
Втім, чи й справді воно таке страшне? Безглузде вбивство настільки перестало лякати, що діти легко, без усякого каяття відбирають життя у своїх батьків. До якого ще більшого морального падіння може дійти суспільство? Мешканців Теофіполя примусив задуматись над цим просто дикий випадок.
До тридцяти років один місцевий молодик встиг опанувати одну науку — пити, ледарювати, вештатись вулицями у пошуках пляшки та вести постійні чвари із матір’ю, хоча весь час так і сидів у неї на шиї. Напередодні Різдва він теж шукав розваг, але знайшов лише ватагу чоловіків, котрі надавали стусанів. Розлючений своїм безсиллям, він так і протинявся вулицями до ночі. Яким же було його здивування, коли, повернувшись додому, побачив все ту ж ватагу кривдників в гостях у матері. Гулянка була у самому розпалі, і син не зміг стерпіти такої нахабності. Він став виганяти візитерів по одному в коридор, а там вони один за одним... наштрикувались на його ніж. Коли ж мати, побачивши трьох смертельно поранених, здійняла крик, ніж дістався і її серця.
Лише після того, як гора тіл опинилась у невеличкому коридорчику, вбивця задумався. Але не над тим, що вчинив, а над тим, як би перегорнути цю сторінку життя. І придумав: почав відрізати руки і ноги одному з померлих. Так хотів вчинити з усіма, щоб повиносити з хати, але «робота» виявилась нелегкою. Тому махнув рукою, випив та й... пішов гуляти далі.
Помутніння розуму чи совісті?
Переважна більшість тих, хто вчиняв подібні вбивства, не страждали психічними захворюваннями. Навпаки, вони дуже добре розуміли, чого хотіли, і вперто йшли до своєї мети. Якщо ж хтось навіть випадково опинявся на їхньому шляху, його холоднокровно знищували. Без вагань. Без жалю. Без жодного каяття.
В Ізяславському районі вісімнадцятирічний юнак, якому не вистачило на пляшку горілки, пішов до 73-річної бабусі по триста гривень. Не дивно, що та тільки руками розвела — у неї немає стільки грошей. За таку «нахабність» вона тут-таки отримала удар палкою по голові. Але такої помсти за відмову юнакові видалось замало. Тож він почав ножем завдавати ударів по обличчю бідолашної бабусі. Пізніше судмедексперти нарахують на знівеченому тілі майже два десятки різаних ран. Навіть слідчі, котрі не раз стикались із різними проявами жорстокості, намагались відвернутися від жахливої картини. Але юну душу це не злякало і не зупинило. Наостанок вбивця перерізав своїй жертві горло, а потім почав нишпорити по хаті, поки таки не відшукав сто(!) гривень.
Усе єство, яке мало б заклякнути від жаху вчиненого, раділо знахідці. Сотні вистачило на те, щоб до ранку погуляти в місцевому барі з друзями.
Люди старшого покоління, ті, хто пережив голодомор, війну та повоєнне лихоліття, напевно, теж зможуть пригадати історії, коли вчинялося вбивство заради грошей чи шматка хліба. Це були настільки страшні випадки, що вони закарбовувались у пам’яті на все життя. Їх переказували в родинах як приклад того, до чого може підштовхнути біда та голод, але ніхто так і не наважувався виправдати вбивцю.
Тепер і причини, і моральні оцінки інші. Практично жодне жорстоке вбивство не було скоєне з метою виживання. Здебільшого йшлося про задоволення, алкоголь або таку тупу жорстокість, котра не має жодного пояснення. Так і 18-літній душогуб не зумів пояснити тієї жорстокості, з якою катував свою жертву.
Ще незбагненнішим було пояснення свого вчинку пенсіонером із Хмельницького району, котрий на очах в онуки порубав дружину сокирою. За два дні до того жінка якраз забрала його з лікарні, де вкотре намагалася врятувати від алкоголізму. Коли вся сім’я зібралась на вечерю, здавалось, що нарешті в домі запанує мир і спокій. Але він тривав недовго. Через кілька годин нічну тишу розірвав страшний крик наляканої внучки. Коли ж її батько вбіг до кімнати, то побачив діда із сокирою в руках. Не роздумуючи, він тут же кинувся на сина, але, на щастя, молодому чоловікові вдалось таки ухилитися від удару.
На першому допиті в міліції затриманий не здавався божевільним. На запитання, чому зарубав дружину, відповів чітко і ясно: «За вечерею не вистачило вареників. От і розсердився».
Чи потрібен коментар?
Драми, які не викликають жалю
Трагедії, коли хтось гинув від руки найближчої людини, — не новина. Вони супроводжують людство протягом усієї його історії. Чого тільки варті давньогрецькі драми, сюжети яких пройшли через віки, коли діти піднімали руку на батьків, батьки нищили своїх нащадків, а серед подружніх пар не забувались зради. Але дозволяти собі подібне могли лише боги стародавнього світу. Смертні ж, переказуючи ці сюжети з покоління в покоління, лише завмирали від страху й тривоги.
На жаль, велич муки, сила пристрастей, страждання і перемоги тих героїв давно забуті. Сюжети родинних драм видаються дедалі дрібнішими, а герої жалюгіднішими. І мало чиє серце розривається від болю, а розум — від муки каяття.
Кому врешті-решт спаде на думку розповідати про ревнивого чоловіка, котрий побив до смерті дружину? Жінка спочатку ховалась під ковдрою у ліжку нерухомої матері. Але нелюд просто за коси виволік її на подвір’я і бив до безтями. За доньку спробував вступитися старий батько і отримав смертельні удари.
Коли поховали батька і доньку, в хаті залишились дві хворі, практично нерухомі жінки — мати і бабуся. А після арешту зловмисника на порозі його домівки сиротами залишилось четверо дітей.
В іншому домі 50-літній син зганяв усю злість за невдале життя та розбиту сім’ю на батькові й матері, котрим перейшло за вісімдесят. Під час чергового нападу агресії він задушив батька. Материнське серце не витримало такого жаху. А син, побачивши, що накоїв, склав тіла у кімнаті, потім замкнув хату, а сам видерся на стару грушу у дворі і повісився.
Хіба не пекельні муки? Але чи багато сердець закам’яніло від цього болю? Чи закричало суспільство від важкого душевного страждання? Чи змогли, а чи й захотіли ми всі разом когось пожаліти, когось осудити?
Такий собі побутовий кримінал, котрий навіть для слідчих не становить ні особливої цікавості, ні інтриги. Адже вбивці навіть не думають ховатися. Вони здебільшого просто миють руки і... йдуть веселитись із друзями.
Хмельницький.
Колаж Олексія КУСТОВСЬКОГО.
