Де полагодити трактор?

Для багатьох це було несподіванкою. Адже виявилось, що сучасні продуктивні, дуже зручні і надійні в роботі імпортні зернозбиральні та бурякові комбайни, потужні трактори, дрібніша, але не менш потрібна техніка, котра своєю досконалістю завжди справляє неабияке враження на наших аграріїв, теж можуть ламатись. І тут сільські механіки безсилі. Бо виготовити навіть найпростішу деталь у домашній майстерні не так-то й просто — заморська техніка не погоджується на сурогат. А дочекатись, поки шестерінка дійде в господарство через держави, кордони і митниці — ой, як довго. Особливо, коли настає гарячий час посівної чи жнив.

— Ми вперше зіткнулись із такою проблемою, коли почала виходити з ладу наша техніка, — розповів Михайло Тарнавський, керівник інженерно-технічного департаменту однієї з найбільших в краї аграрних компаній. — Деталі «летіли» не через низьку якість, а через те, що умови роботи на полях були надзвичайно важкі. Іноді доводилось корчувати молодий ліс, що виріс на неораних площах. Таке навантаження навіть найкращій техніці витримувати важко.

Зрозуміло, попервах просто не наважувалися звертатися за технічною допомогою до когось іншого, окрім фірми-виготовлювача. Але потім зрозуміли: час, доки замовлення надійде до наших кордонів, буде розмитнене і нарешті з’явиться в майстерні, коштує надто дорого. Тому і почали шукати тих, хто зможе не просто полагодити техніку, а виготовити потрібні вузли та деталі на місці.

З проблемою ремонту зіткнулись сотні господарств. Причому не тільки ті, що розжились новенькими імпортними красенями. Ось уже добрих півтора десятка літ кожен керівник господарства чи приватний фермер стягує на свій двір найрізноманітнішу техніку. Далеко не всім вдається купити новенький фірмовий комбайн прямо у виробника. Хтось, з огляду на дешевизну, розжився поношеною і навіть знятою з виробництва технікою. А у когось досі служать машини, котрим по кілька десятків років. Для всього цього надзвичайно пістрявого технічного парку непросто розшукати і купити запчастини. Але не здавати ж через це машинерію в металобрухт.

Якщо врахувати, що колишні сільгосптехніки вже давно перестали виконувати роль тих потужних майстерень, котрі тримали на ходу практично весь технічний парк районів, стане зрозумілим, що для господарств проблема ремонту зайшла в глухий кут. Вихід із ситуації запропонував хмельницький «Новатор».

Зробити його було не те щоб важко, але не дуже звично. Адже підприємство десятки років випускало складні комплектуючі для авіаційної техніки. Потім непрості ринкові стосунки підштовхнули до освоєння водяних лічильників, різних зразків медичного устаткування. Зуміли навіть налагодити випуск телевізорів, а потім одними з перших в країні почали збирати вітчизняні плазмові телевізори.

От, правда, сільськогосподарськими машинами не цікавились. Але доти, доки не відчули, що ця ніша не заповнена на ринку.

— Попри певні фінансові проблеми і кризову ситуацію на ринку наших традиційних замовлень ми зберегли найбільше — унікальний колектив високопрофесійних верстатників, конструкторів та інженерів, — розповів директор управління виробництва Микола Татарчук. — Їх досвід роботи дозволяє не просто займатись ремонтом, а виготовляти цілі вузли, котрі не поступатимуться за характеристиками оригіналам.

Виробничий процес розпочинається із конструкторського креслення. Паралельно заводська лабораторія робить аналіз металу, аби визначити його твердість, інші характеристики. Адже заводчани не лише копіюють зовнішній вигляд деталі, а намагаються наділити її всіма тими якостями, що гарантує виробник.

Звісно, для підприємства було б значно вигідніше налагодити серійний випуск окремих деталей. Але тут пішли іншим шляхом: беруться навіть за унікальні вузли, незалежно від того, де і коли вони були виготовлені і чи доведеться ще хоч раз повторити таке замовлення.

Як не парадоксально, але саме ця висока технологічність і якість роботи спочатку насторожила багатьох аграріїв. Адже практично ручна робота завжди дорого цінується. Однак скоро з’ясувалось, що виготовити нову деталь на «Новаторі» дешевше, ніж доставити її з-за кордону. Ось це і стало головним аргументом на користь українського виробника.

Сьогодні підприємство успішно ремонтує ряд моделей бельгійських зернозбиральних комбайнів, австрійські кукурудзяні жатки, аргентинські сівалки та оприскувачі. В цьому переліку є і вітчизняна техніка, зокрема, дискові борони Дніпропетровського комбайнового заводу. В переліку ж запчастин — десятки різних найменувань. Та що важливо, список цей не обмежений, і виробничники готові відгукнутись на будь-яке замовлення.

З огляду на те, що для заводчан це зовсім нове поле діяльності, обсяг виробництва становить близько ста тисяч гривень у місяць. Але технічний і кадровий потенціал, зазначають на підприємстві, дозволяє довести його до трьох — п’яти мільйонів гривень.

— Нині в області близько шести з половиною тисячі тракторів, та майже кожен п’ятий потребує ремонту, — зазначає Валерій Брицький, заступник начальника обласного управління агропромислової політики. — Напередодні посівної це дуже болюче питання. Адже ні в господарстві, ні навіть у районі вирішити проблему не вдається — немає ні відповідних майстерень, ні висококласних спеціалістів.

Ринок послуг не тільки відчув, але й спробував відреагувати на цю проблему. Однак стихійно створені майстерні, намагання налагодити невеличкі виробництво не дали очікуваного результату.