Як прожити з двох гектарів, або Працювати чи рентувати

Ця тема вже доволі зачовгана в українських ЗМІ, тому не називаю ні каналу, ні ведучого. У таких балачках, як правило, йдеться про те, що селянам треба б наділити не по 2 — 5 га землі, а хоча б по 20 — 50 і більше. А ще, «як у цивілізованих країнах», встановити достатню орендну плату за користування нею, платити дотації на гектар «як в усьому світі», та забезпечити паритет цін. Утім, доки рекламують імпазу та іншу заразу, скажу кілька слів про своїх сусідів, родичів, просто добрих знайомих.

Отож останні дні січня. Мороз аж дере. Що напевне вплине на явку виборців, і це селян непокоїть, тому вони агітують один другого дружно йти на вибори й «захистити демократію», щоб на базарі рекетири не обгризали їх до живого. Тому до хати частіше звичайного навідуються односельці.

Ніна К. під час виборів завжди активізується, навіть у партію вступила.

— Доки Василь прогрівав машину, то я пів-вулиці встигла оббігти. Більшість обіцяє прийти на вибори, але добре б організувати машини, щоб підвозили. Учора дочка дзвонить, каже, що на базарі нічого немає, лиш ларьки працюють, — у Ніни політика з базаром ніби в одній корзині, й вона навмання вихоплює то одне, то друге.

— Так ми з Василем, — веде далі жінка, — звечора занесли з погреба до хати всячини: картоплі, буряків, капусти, моркви. Щоб нагрілося за ніч. А вранці в «Жигулі» й гайда на базар. До обіду в машині вже й корінця не лишилося. Люди самі ціну встановили: картопля по п’ять гривень, морква, буряки, капуста по вісім-десять гривень за кілограм. Ледь встигали наважувати. Кілограмів з триста сьогодні взяли різного, та й по грошах так виходить: трохи більше двох тисяч вторгували. Поки мороз, треба все вивезти, бо як потеплішає, напруть овочів звідусіль, ціна зразу впаде. А запрошення на вибори рознесу ввечері, коли люди вдома будуть.

Отже, варіант 1. За найпримітивнішого ведення господарства, з 20 соток городу знімають близько 5 тонн товарних овочів. Або приблизно на 25 тисяч гривень. У Ніни разом із паєм саме два гектари, але обробляє вона соток із сорок, ще соток з десять засіває травою, а на решті росте, що саме насіялось. Тримає корову. Товарного молока з корови — близько 5 тисяч літрів на рік. На базар з молоком Ніна виїхала лише раз. У перший же виїзд кілька покупців, покуштувавши, запропонували забирати молоко прямо з дому. Ціна — 20 гривень за трилітрову банку. Іноді по телефону замовляють сир і сметану. За рік з корови виходить 25 — 30 тисяч гривень. Ще півстільки набирає за свіжу зелень, квітки, яйця тощо. Займається цим Ніна у вільний від роботи час. Постійна робота приваблює тим, що забезпечує сталий, хоч і невеликий заробіток, дає соціальний статус, а ще йде пенсійний стаж.

Варіант 2. Хата Раї Т. над самою дорогою, то вона «тримає лавку» під своїм двором. Город планує так, щоб цілий сезон продавати свіжу зелень, молоду картоплю, кукурудзу. Коли власного товару не вистачає, вона докуповує потрібне на київському оптовому базарі «Фермер» і продає під своїм двором. Для власного споживання зі свого городу майже нічого не лишає. Каже, що і цибулю, і моркву, і картоплю вигідніше під двором продати, а потім для себе купити в гуртовиків. Виторг у неї — 300 гривень за день, якщо день поганий. Буває 400 — 500 гривень. Корови не тримає. Пенсіонерка.

Варіант 3. Оля Г. торгує влітку кропом, петрушкою, цибулею, щавлем, суницями, малиною тощо. Але не біля дому, а на київському базарі, бо її хата далеко від головної вулиці. На замовлення азербайджанців з гуртового овочевого ринку, вибравши ранню картоплю, сіє там кінзу, кріп, петрушку й продає їх гуртовикам снопами. Для зимової торгівлі заготовляє переважно капусту. Вирощує свою, а ще 12 — 15 тонн восени докуповує й кагатує на городі під хатою. Частково продає качанами, крім того, постійно тримає лоток, де торгує квашеною капустою та іншими соліннями. Каже: «Влітку за зелень менш як 300 гривень за день з базару не привозила, а скільки за рік разом, не підраховувала». І Оля, і її чоловік постійно працюють.

Ось так, для прикладу, живуть «з двох гектарів» під столицею. Прикладів можна наводити тисячі. Приміська зона зручна, зокрема, тим, що ситуація на базарі під постійним контролем, тож товар можна подавати на продаж, коли ціна найвища. Але як «жити з двох гектарів», якщо земля за кількадесят кілометрів від великого міста?

Варіант 4. У Ліди Ж. зареєстроване фермерське господарство. Площа 4 га, з них 2 га свого паю, а ще 2 га орендує за тисячу гривень на рік у родича. За 50 км від Києва. Спеціалізується на капусті. На землі працює чоловік, дочка із зятем — за потреби Ліда наймає робітників, бо капуста культура трудомістка. Реалізує качанисту через кілька каналів: у кафе, в ресторан, має постійну точку на київському базарі, частково квасить. Проте більшу частину вирощеного врожаю здає оптовикам. А ще таким, наприклад, як Оля Г. Увесь урожай — понад 100 тонн — продати на базарі вроздріб силами сім’ї не можна. Про суму річної виручки не каже: «Сама точно не знаю, але наче вистачає». Корову тримає, але тільки для власних потреб. І, звичайно, має свиней, курей, кролів: «Не буду ж я м’ясо з універсаму їсти...»

Але як бути з мораллю? Раї Т. та Олі Г., якщо судити з точки зору соціалістично-журналістської етики, можна дорікнути за те, що торгують не тільки продукцією, яку самі виростили, а й підкуповують, потім продають учетверо, то й удесятеро дорожче, отже, ніби наживаються на чужій праці, а Ліду Ж. можна осудити за те, що користується найманою працею, але поденних робітників не оформляє, платить їм з рук у руки.

Варіант 5. Ольга Г. — пенсіонер, учасник ВВВ (реальний!), 84 роки. На базар возити продукти не здужає. На замовлення продає постійним клієнтам городину, яйця, козине молоко. «Ідіть у погріб, вибирайте, що подобається, зважуйте самі, бо мені важко тягати мішки. Не будете ж ви чекати, доки я відерцем наношу». Зараз дивується, навіщо раніше корову тримала, якщо коза за день дає молока на 150 гривень, а корова на 120?

Варіант 6. Володимир С. Це мій близький сусіда, він стоїть ліворуч на збірній пасіці. Бо праворуч Петро Й. У Петра минулого літа стояло 24 вулики, а у Володимира від 35 до 45. Іноді кілька сімей він забирав додому «на ремонт», підсилював, потім знову привозив. Пасічник він знакомитий, а паю йому попало більше трьох гектарів. То він їх здав в оренду й отримує у вигляді плати трошки збіжжя, грошей, хоча мало тим переймається. Бо 40 бджолосімей — це тільки меду більше 40 бідонів, у кожному 4 пуди! А ще в домашній майстерні виготовляє різне причандалля для пасіки, не лише для своєї, а й на продаж. Про причандалля я через те згадав, що пасіка — досить дороге захоплення. Особливо якщо весь реманент купувати. А коли той же реманент виробляти власноруч і продавати, то виходить додатковий прибуток. Але всім цим пан Володимир займається поміж справами, так би мовити, у вільний від роботи час. Працює шофером в режимі через день. А коли ще точніше, то пан Володимир працюючий пенсіонер. Його 72-річчя відзначали на пасіці. Хотів було за чаркою запитати, чи можна, на його думку, вижити з двох гектарів, але похлинувся самогонкою й промовчав. Може, це й на краще, бо пан Володимир — людина пряма, навіть різка. Міг би, наприклад, відбрити: «Це журналістів в інститутах такої придурі вчать, чи вони вже самотужки з глузду їдуть?» А що б я відповів, коли й сам цього не знаю.

Крім бджіл, на пасіці ми частенько гомонимо й про політику, зокрема, про кроликів, курей, свиней, городину, садовину, риболовлю та полювання. Та ще, як різні смаковинки готувати. Бо з багатьох своїх захоплень пан Володимир найбільше пишається вмінням куховарити. А якщо хтось із читачів цю тему вважає не цілком політичною, то даремно. Бо коли людей, які просто й навіть радісно забезпечують себе усім необхідним для солодкого, навіть медового життя, стане більше, а тих, що трусять державу, як грушу, та вимагають, щоб вона їх потішала-розважала, з ложечки годувала й заслинені ротики витирала — поменшає, то це дуже змінить світову, а не тільки українську політику. Радикально змінить. Навіть еволюційно, незворотно тобто. Не вірите? А нумо лиш спробуйте. Для початку замість вклякати перед телевізором, нудитися в кафе-казино, займіться пасікою, бройлерами чи кроликами, городом, грибами — їх же в лісі хоч косою коси. Такі гарні. А коли з кроликом та в сметані, то навіть смачні! Особливо рижики...