У древньому Ізяславі, затишному райцентрі на річці Горинь, мирно сусідять дві виправні колонії — 31-ша і 58-ма, Замкова. З 1603-го по 1921 рік територія останньої належала ченцям римо-католицького монастиря Бернардинців, напрочуд набожним і мудрим, простим і життєрадісним. Їх і вигнала радянська влада, влаштувавши в’язницю у святому місці.
Сучасний період Замкової почався в 1950-му, коли монастир заселили неповнолітні злочинці. Потім міняли її контингент, але статус залишався незмінний — заклад для утримання і перевиховання громадян, котрі оступилися.
ВК-58 — колонія максимального рівня безпеки, у якій живуть, вчаться і працюють убивці, бандити, розбійники, злодії. Серед них сотня засуджених до довічного сроку покарання. Їх, до слова, я бачив по місцевому «телебаченню» — у всіх камерах встановлено «очі», які цілодобово спостерігають за зеками. Скажу чесно: нудно стежити за злочинцями, котрі пасивно вбивають час за допомогою підручних засобів. Вони примітивні: уранці зубна щітка, яку вилучають після туалетних процедур, протягом дня книжка, сигарети. Пощастить — замість набридлого лежання на ліжку і ходіння із кутка в куток окремі можуть сісти за швейну машинку. Так-так, в інших колоніях багато хто мріє про фізичну працю, а в 58-й до неї залучено навіть «довічників». Скажімо, в ажіотажний період дефіциту марлевих пов’язок вони їх шили тисячами.
У 58-й взагалі не знають, що значить ледарювати. Тут рубають дрова, виготовляють унікальні верстати, біопаливо, вирощують сільгосппродукцію, корів, коней, свиней, птицю, кроликів...
Правителі наші бідкаються: у державі не вистачає менеджерів. Лукавлять. Розумні керівники, котрі вміють запалити й повести за собою, не перевелися. Ні на волі, ні за колючим дротом.
Полковник Володимир Хомяков, начальник ВК-58 (на знімку) — один з них. До слова, у пенітенціарній системі, якій держава лише кидає «кості» на виживання персоналу (і здивовано констатує: він таки виживає!) грамотних, розумних, ініціативних чимало.
Мені довелося писати про Шепетівську ВК-98, де розорює «цілинні землі» (гранітний кар’єр) команда на чолі з полковником Леонідом Антименюком.
Його колеги з 58-ї спеціалізуються на лісоматеріалі й металі. Установи ці не соромно показати нашим менторам з Євросоюзу, на їхній базі можна навчати горе-керівників, на підприємствах яких померла інженерна думка, а на кожну гривню продукції припадає три украдені. Колонії, принаймні в Хмельницькій області, показують приклад того, як і що треба робити. І лише дивуєшся, чому «на волі» стільки скигліїв, політиканів і нікчемних начальників. Може, їх на стажування відправляти до колонії?
Виробництво у ВК-58 починалося з виготовлення вікон, дверей, столів, диванів. Там плели сітки, кошики, шили рукавиці. З розширенням площ почали виготовляти верстати, ножиці гільйотинні, лампи паяльні, пилорами, сільгоспінвентар. До слова, комплектувальні для заточувального верстата, експортованого свого часу в усі республіки СРСР і в десяток капкраїн, постачали більш як 100 заводів і фабрик Союзу.
Тоді колонія сама себе одягала, взувала, годувала. Будувала цехи і житло. Чи можливо таке сьогодні?
— Міркуйте самі, — каже Володимир Хомяков і запрошує на територію.
Уявіть робоче селище з виробничими цехами, житловими будинками і гуртожитками. Це і є ВК-58. Усе побудовано й нині будується (скажімо, дім для персоналу) працівниками колонії й засудженими. Шум і скрегіт тут чути з ранку до вечора — конкурентоспроможну продукцію видають на-гора у дві зміни, а в підсобному господарстві — цілодобово.
У мене була можливість поговорити з будь-яким ув’язненим — у них не було бажання. Зрозумів чому: якщо вони й мали претензії, скарги, то не до персоналу ВК. До слідчих, суддів, недосконалих законів. «Тут добре годують, одягають, тепло і світло», — не без іронії казали роботяги. Звичайно, щасливо почуватися за товстими стінами з колючкою під пильними поглядами нереально. Але якщо стає несила — йдуть до психолога, до панотця в церкву. А один із засуджених останніми місяцями, гадаю, перебуває в комфорті: його знайома по переписці приїхала до нього й вони оформили шлюб. З’явилася сильніша мотивація до життя й перевиховання, якої багатьом ой як бракує.
Часом просто поспілкуватися хочеться. Як тому хлопцеві на СТО (ремонтує, фарбує техніку колонії й городян). На жаль, при шапковому знайомстві не до одкровень, автомайстер, засуджений за вбивство, обіцяв надіслати докладний життєпис...
Що приємно здивувало: працівники колонії без фамільярності, але й без солдафонства ставляться до тих, кого держава доручила охороняти й перевиховувати. Може, у цьому секрет напрочуд продуктивної праці в колонії?!
— Знайомтеся, наш партнер з Польщі, — представив гостя Володимир Хомяков.
Бізнесмен із Бялстока очолює фірму, яка спеціалізується на просоченні шпал. Попит на них у зв’язку з Євро-2012 високий.
— Обсяги поставок великі, мої співвітчизники не встигають, тому звернувся до українських виробників шпал, — каже підприємець. — Якістю і цінами задоволений. А організація виробництва свідчить про те, що партнер у нас надійний.
Таку оцінку колективу ВК-58 дають, до речі, і замовники із Грузії, Австрії, Італії, Німеччини...
Хмельницька область.
Фото автора.
