Однією з перлин європейської оперної сцени кінця 19 — початку 20 ст. судилося стати українській співачці Лідії Липківській. Варто згадати, що її партнерами по сцені були Карузо, Бончі, Руффо, Смірнов, Бакланов, Шаляпін... Мало хто знає, що колискою її таланту був Кам’янець-Подільський, куди вона приїхала вчитись до Маріїнської жіночої гімназії з буковинського села Бабине. Дівчина вступила одразу в п’ятий клас гімназії, адже походила з родини вчителя, та й схильність до мистецтва була притаманна цілій династії, до якої в свій час належали актриса Заньковецька, скрипаль-віртуоз Небожевський (улюбленець царя Олександра ІІ) та солістка імператорського хору Еріка.
Уже навчаючись в гімназії, Липківська виявляє значні здібності в опануванні мистецьких та прикладних дисциплін, перевагу віддає співові. Неминучим для неї стає церковний хор, проте вона охоче бере участь у благодійних концертах, грає у вертепі. На цей само час припадають перші захоплення Шекспіром, з’являється інтерес до театру. Саме тут зародилась мрія зіграти Офелію, що пізніше здійснилось на сцені паризького Гранд-Опера.
У Кам’янці 18-річна гімназистка зустрічає кохання — студента Петербурзького університету Христофора Маршнера і, таємно одружившись з ним, від’їздить до столиці, де вступає до консерваторії з першого ж прослуховування. По закінченні навчання молода артистка блискуче розпочинає кар’єру на сцені Маріїнського театру, тріумфально дебютуючи в ролі Джульєтти, і вже незабаром з неабияким успіхом проходять її виступи на найпрестижніших сценах Європи: Париж, Берлін, Відень, Рим, Монте-Карло, Мілан...
Та активне гастрольне життя і постійне перебування за кордоном розлучають її з чоловіком, і всесвітньо відома співачка більше ніколи не повертається на Батьківщину.
Вл. інф.
