У Києві, в приміщенні Молодого театру, пройшли гастролі французького театру Шантьє з виставою «Червона Шапочка». Спектакль поставила режисер Флоранс Лаво.
Це цілком несподівана версія відомої казки і, як було сказано в анонсах, вона більше зацікавить дорослих, аніж дітей. Справді, на глядачів чекала вистава, більше схожа на трилер, ніж на дитячу історію зі щасливим фіналом.
Зрештою, кожен з нас ще в дитинстві підозрював, що в тій казці щось від нас приховують, чогось не договорюють. Інтригувало вже те, що Сірий Вовк чекав на свою жертву в ліжку! Ах, нема на цю казку якої-небудь комісії з дотримання громадської моралі!
І ось — вистава французьких гастролерів. Сцену поглинув бездонний морок, персонажів вихоплювали з темряви промені світла. Спершу Червона Шапочка — просто дівчинка, зовсім дитина, вона кумедно-безтурботно бавиться, приміряючи шматок червоної тканини. Й бачить Хижака, одягненого у звичайний чорний костюм. З хижацьких атрибутів він має лише довгі бутафорські пазурі. Дівчинка немов не помічає тих кігтів — грається з Хижаком «у вовка», тобто прикидається вовком, і робить це так сумлінно, що самому Вовкові стає страшно, й він зникає в темряві. Звісно, він злякався не копії самого себе — просто стало очевидно, що Червона Шапочка зацікавилася ним як дорослим, серйозним чоловіком, зовсім забувши про будь-яку небезпеку та пильність. Раніше цю казку розповідали, щоб застерегти дівчаток від розмов з незнайомцями, не повідомляли їм, куди йдуть та інші подробиці. Флоранс Лаво застерігає юних німфеток від таких ось дорослих та звабливих чоловіків, зовсім не схожих на ангелів.
Чи, може, навпаки — таким-от чином застерігає необережних чоловіків від катастрофічної навали агресивних представниць армії феміністок?
На сцені нема штучного лісу, замість нього Шапочку майже впритул обступали сірі високі колони. Червоний колір у одязі або великі стрічки вимальовували динамічні малюнки в повітрі, створюючи атмосферу веселої пристрасті, що потім змінювалася на страх та кров, яка залила собою всю останню сцену. Та це лише театр, не більше. Тут нема мисливців — Червона Шапочка сама собі мисливець!
Червоно-чорні кольори, пластика, музика та фантазія режисера дають нам новий погляд на стару історію, з зовсім недвозначними натяками на недитячі небезпеки та загрози. У режисера Флоранс Лаво Шапочка таки не вмирає, та й Вовк так само, зрештою, наче не такий і поганий, і в останній сцені їхня взаємна пристрасть переходить у вимір танго, яке вони танцюють, ніби відпочиваючи після цієї страшної історії.
На знімку: Сірий Вовк тримає в пазурах білі квіти для Червоної Шапочки.
Фото з архіву театру.
