Усі рвуться на естраду, з пелюшок мріють про власний мікрофон. Бажання стати зіркою підігрівають батьки. І йде чадо на сцену. Але ні воно, ні ті, хто його просував, ні ті, хто слухає, не завжди замислюються — а що ж нова зірка співає? Чи є там музика, зміст, чи то — набір фраз, змайстрованих із вуличного суржику.

Звичайно, й естрадні пісні стають шедеврами, але ж вони займають лише частку у великому світі пісенного мистецтва. Нещодавно я познайомилася з дитячим гуртом «Рідна пісня», учасники якого також мріяли співати «модне». Нині ці діти нізащо не згодні поміняти свій репертуар на попсу. Демонструючи слухачам своє злагоджене багатоголосся, вони бачать, як загоряються очі людей, якими вони стають радісними, наче побували в дитинстві. Особливо поглядають юні виконавці, чи аплодує міський голова Анатолій Нестерук, депутати міськради, які сидять на концертах у перших рядах. Адже від них залежить, чи буде діяти школа мистецтв №1, в якій і народився цей колектив.

У місті багато позашкільних закладів, утримувати їх за кошти міського бюджету не так-то й легко. Але жодного не закрили. У «спальному» мікрорайоні Жовтневий, де мешкають понад 25 тисяч кам’янчан, це єдине місце, де можуть реалізуватися юні мистецькі таланти. Сюди їздять тепер і діти з інших куточків міста. Кілька місяців тому заклад очолила Валентина Рябчук, яка багато років працювала музичним керівником дитсадка №9 (з ним у школи тісна співпраця). Багато вихованців садочка роками «плавно перетікали» з дошкільного закладу до школи мистецтв №1, нині серед них уже є знаменитості.

А «Рідна пісня» щойно повернулася з міжнародного фестивалю «Духовні джерела», її слухав сам Дмитро Гнатюк. Гурт посів перше місце, а від школи на конкурсі виступали ще й солісти Сергійко Гуменний, Ілля Голдибан, Тетяна Попфалуші. У підсумку — чотири перших місця, одне друге. І все за українську пісню. Гурт ніколи не виступає під фонограму, його акапельне виконання проникає в душу, не залишаючи там жодного байдужого куточка.

— Думаєте, вони мені не казали спочатку, що хочуть співати оте, що виконують кругом? — розповідає керівник колективу Людмила Літомірська. — А я їм: давайте спробуємо інше. Хочете мати неповторне обличчя, успіх?! Так і переконала. Тепер ми ще мріємо про театр обрядової народної пісні, й кожен шукає те, що співали колись у їхніх родинах. «Як приїду до бабуні в село, — каже Аня Бутовська, — вона мені завжди співає. — Такі гарні пісні давні! Було б чудово, якби більше їх відтворити, хай би вони звучали всюди».

— Без Людмили Віталіївни ми б не досягли такого успіху, — зізнається Юля Рогальчук. — Дехто з нас із нею вже по шість років.

Старші приводять сюди молодших, як ось двоюрідні сестрички Ліля Садовська та Оля Богачек. «Мої дівчатка, — розповідає їхня бабуся Наталя Горбатюк, яка й сама колись у заводському хорі співала, — починали в дитсадку. Біжу з роботи, поспішаю до садка: мої дівчатка виступають! Яке щастя, що вони потрапили до Людмили Віталіївни, вона ідеальна вчителька. Батьки готові все, що вона тільки попросить, зробити, чи то костюми, чи допомогти з поїздкою. Наші діти перемогли вже на багатьох престижних конкурсах. Їздять до Хмельницького, Києва, Трускавця, Мукачевого, усюди, де тільки проводиться пісенний фестиваль. А ще знаєте, діти, викладачі й ми — як один гурток, що вболіває за українську пісню».

Сергійку Гуменному лише 11 років. Він шестикласник навчально-виховного комплексу з центром реабілітації для слабозорих дітей. «Я співав колись зі своїм другом, але він вибрав іншу кар’єру — дзюдо, так я став солістом». Лише впродовж минулого року хлопець отримав Гран-прі на міжнародному конкурсі «Осіння фантазія» (Чернівці), диплом І ступеня всеукраїнського конкурсу «Щедрику-ведрику» (Київ), став переможцем міжнародного конкурсу «Усі ми діти твої, Україно» (Одеса). Його нагородили Почесною грамотою Міністерства у справах сім’ї молоді та спорту України, відзначили й у рідному місті — за популяризацію Кам’янця. Школяр уже фактично вибрав стежку в доросле життя.

Справді, сходинки до мистецтва треба будувати змалку. «Бо нині тривожний час, переживаємо, чи не буде якогось такого повороту в країні, чи не позбавлять наших дітей можливості співати рідною мовою на своїй землі», — тривожаться батьки. Діти з гурту «Рідна пісня» імунітету вже набули. Коли самі стануть батьками, не сумніваюся: поведуть дітей в такі само гуртки. Тільки б вони були у наших школах.