Столичний «Пінчук Арт-Центр» відкрив для своїх відвідувачів одразу дві нові виставки, що кардинально різняться між собою.
Перша виставка, що розміщена на другому та четвертому поверхах, представлена індійцем із Нью-Делі Субодгом Гауптом. Проект цього художника-неотрадиціоналіста називається «Віра має значення» (Faіth Matters). До цієї експозиції увійшли чотири нові скульптурні інсталяції та 12 живописних робіт. Загалом на його картинах зображені металеві кухонні приладдя, окремо є скульптури з тих самих каструль, виделок і судочків. З того ж таки металевого причандалля він спорудив щось на кшталт маленького міста, яке за допомогою сучасних технологій постійно рухається по колу. Це ніби модель сучасного мегаполіса, де все рухається по колу за певною заданою наперед схемою чи програмою. Цей безперервний рух доводить глядачів до певного гіпнотичного стану. Та всі ті скульптури, як можна зрозуміти, пронизані однією актуальною темою, що вже довгі роки невідступно хвилювала майстра, — це проблема його народу, проблема постійної бідності та перенаселеності Індії.
Якщо тут йдеться про перенаселеність, то на четвертому та п’ятому поверхах розміщена вже абсолютно інша експозиція — тут швидше йдеться про виродження й недонаселеність. Це виставка московського художника, українця за походженням Сергія Браткова. Це 30 робіт, об’єднаних в один фотопроект «Україна». В цьому наборі всього вистачало: і малолітніх повій у сентиментальних вишиванках, і дебелих молодиць зі спущеними колготками, й ідіотичних піонерів, і чорного гумору на зразок «Діти в підвалі грались в гестапо». Може, якби це все не називалося «Україна», ніхто й не звернув би особливої уваги на проект. Але в цьому випадку епатажна виставка Браткова викликала немало негативних відгуків у пресі. Згадували поміж іншим також і про судові позови проти художника. А доволі відомий феміністський рух Femen навіть влаштував «голу» акцію протесту, вимагаючи зняти експозицію з виставки.
Сам же Братков пояснює, що оті його страшнуваті фотознімки — це розкриття сучасних проблем суспільства, таких, як плотська хтивість, продажність, розпущеність. Через епатажну і відверту експозицію Братков змушує зазирнути в середину самого себе і, наситившись власною хіттю, звернутися до чогось чистого і високого.
Отож, у нас є два виходи з ситуації. Або піти на виставку й самим вирішити, яким же все-таки має бути сучасне мистецтво — схожим у своїй відвертості на скотобазу чи таки по-людськи консервативним. Або — мусимо беззастережно вірити на слово художникам й взагалі бути поблажливішими до них — як до братів наших менших.