Післявоєнний Донбас потрібно повертати до мирного життя. Це означає не лише підняти прапор на будівлі місцевої адміністрації, УМВС чи УСБУ, а й переконати людей у значно більшому. Відчуття, що життя повертається у звичне русло, засвідчує те, що знову функціонує громадський транспорт, дошкільні заклади, є водопостачання, газ, електроенергія, мобільний зв’язок, а головне — ніхто не хапає за переконання та громадянську позицію на вулиці, блокпосту чи робочому місці. Методи «махновщини», яку пропагуються навіть на ТБ, тут навряд чи сприятимуть стабілізації...
Як затримують міських голів
У поступ соціальної «регенерації» ангажовані сьогодні всі — місцеві депутати, представники виконавчої влади, спеціалісти комунального господарства, лікарі, освітяни — всі, кому небайдужа купа барикадного сміття у дворі чи воронка від мінометного обстрілу посеред дороги.
У Слов’янську, Краматорську та Лисичанську, приміром, налічується майже півсотні багатоповерхівок, які внаслідок бойових дій зазнали пошкоджень різного ступеня — від вщент вибитих шибок та дверей до руйнування капітальних конструкцій, систем водопостачання та водовідведення. Частину з них доведеться цілком знести, переселивши мешканців у безпечніші споруди. Все це сьогодні, переважно, на плечах голів місцевих рад.
Та є проблема — багато управлінців, що керували містами, комунальними підприємствами і якнайкраще розбираються у тому, як проводити таке відновлення — перебувають під підозрою як нібито поплічники сепаратистів. Декотрих із них заарештовано, й попри те, що обвинувачення не висунуто, вони безстроково утримуються за гратами.
Чи можливий за таких умов процес системної нормалізації регіону? Аж ніяк! Пошуки винних у сепаратизмі, фінансуванні сепаратистів чи співпраці з терористами часто-густо перетворюються на полювання на відьом.
У коментарі РБК-Україна Валерія Лутковська визнала, що під час проведення АТО повною мірою всі положення кримінально-процесуального кодексу не реалізовуються, а досягнення максимального балансу між захистом прав людини й захистом інтересів суспільства, національної безпеки й територіальної цілісності України не дотримується.
Випадки, коли в зоні проведення АТО військові Національної гвардії, ЗСУ чи добровольчих батальйонів затримували осіб, яким було інкриміновано сепаратизм та «зраду батьківщини», нараховуються десятками. Термін затримання визначається в «ручному режимі». В правоохоронні органи для обрання запобіжного заходу ці затримані не передаються.
Наприклад, три тижні перебував в ув’язненні заступник міського голови Щастя Луганської області Володимир Тюрін. Дещо коротший термін — директор комунального підприємства «Щастинська теплоенергетична компанія» Олександр Скуратов. І того, й іншого затримали бійці добровольчого батальйону «Айдар», мотивуючи це, як встановили журналісти ЛігаБізнесІнформ, підозрами у сепаратизмі та навіть відрядженні «титушків» на Майдан.
Підозри не підтвердилися, проте людей протримали в неволі, не лише не допустивши до них адвокатів, а й не повідомивши про їхнє місцезнаходження родичів. Як довідалися журналісти «Української правди», перебували б вони в ув’язненні й досі, якби не втручання представників ЗМІ та спостерігачів ОБСЄ.
Днями ЗМІ облетіла інформація, що озброєні люди в масках викрали з власних помешкань голову міськради Сєверодонецька Валентина Казакова та його заступників Євгена Халіна й Володимира Кравченка. Місцеві депутати, як повідомляє сайт Сєверодонецької міськради, звернулися у компетентні органи щодо роз’яснення правових основ цієї скандальної ситуації, наголосивши, що такий стан речей загрожує процесові відновлення комунальної сфери та суспільного спокою у місті.
Невдовзі всі троє з’явилися разом із заявами про звільнення. Внаслідок цього, як зазначив на своїй сторінці у соціальній мережі депутат Сєверодонецької міськради від ВО «Батьківщина» Сергій Самарський, влада у місті перейшла до осіб, які свого часу мало не відкрито підтримували сепаратизм.
Отже, шляхом силового захоплення повноважних осіб під виглядом боротьби з «сепаратизмом» та «антимайданівщиною» може фактично відбуватися м’яка зміна владної вертикалі на місцевому рівні.
Юристи одностайно стверджують: поширення в зоні АТО правового нігілізму є неприпустимим, навіть під прикриттям «воєнного часу». Зокрема, луганський адвокат Ігор Чудовський, який сам нещодавно зазнав від сепаратистів замаху на своє життя, впевнений, що посадовці місцевого рівня мусять виконувати свої прямі обов’язки на підвідомчій території за будь-якої політичної ситуації — в умовах «граничної необхідності».
«Насамперед це стосується адміністрації голови та керівників комунальних підприємств, від яких безпосередньо залежить життєзабезпечення міста та його техногенна безпека. Навряд чи пряме виконання своїх обов’язків, особливо під дулом сепаратистів, робить цих людей і з юридичної, і з моральної точки зору причетними до сепаратизму», — наголосив адвокат.
Повноваження батальйонів слід регламентувати
Є ще один бік медалі. Підтвердження повноважень легітимно обраних господарників, захист їхніх громадянських прав, дієвість амністійних програм на Донбасі — це проблема, цілком дотична організації виборчого процесу в буремному регіоні, чи не єдина запорука уникнення зриву позачергових виборів до Верховної Ради на Донбасі. І спиратися в проведенні цих виборів, а отже, досягненні легітимності парламентського процесу в країні, доведеться саме на цих чиновників.
Щоб запобігти зловживанням в цій ділянці, керівництву військових підрозділів слід просто заборонити перевірки людей на місцях, адже для цього є прокуратура та слідчі СБУ, переконаний експерт Комісії з розслідування та попередження порушень прав людини в Україні Станіслав Батрін.
Роман Романів, керівник програми «Верховенство права» Фонду «Відродження», вважає встановлення контролю над діями військових в зоні АТО першочерговим завданням для вітчизняної юстиції. «В частині проведення слідчих дій, як-то обшуки та арешти, дії військових, особливо добровольчих формувань, не вписуються в норми Закону. На законодавчому рівні слід було б також визначити межі самої території проведення АТО та регламентувати повноваження у ній органів правопорядку та прокуратури», — вважає експерт.
«Сепаратизм» — ярлик універсальний
Сепаратизм — абсолютне зло для України. Через заклики до сепаратизму пролилася кров і лунають вибухи на землі, яка 70 років не знала, що таке артобстріл чи повітряна тривога, окрім навчальної. Але поспішними діями, спрямованими на боротьбу з сепаратизмом у царині юриспруденції, негативні соціальні та політичні наслідки можна лише посилити.
Так, Верховна Рада готується днями ухвалити законопроект про санкції проти осіб, обвинувачених або навіть запідозрюваних у сепаратистській діяльності та масових акціях сепаратистського спрямування. Якщо законопроект прийняти в нинішній редакції, виявиться, що під санкції — конфіскація майна, заборона займати адміністративні та виборні посади — може потрапити будь-хто. Приміром, опинився з-поміж осіб, які вчинили мітинг із сепаратистками гаслами, потрапив у камеру — і, ось, тобі стаття. Навіть якщо на тому-таки мітингу ти закликав до соборності України чи намагався запобігти бійці.
У зоні АТО зафіксовані сотні випадків, коли люди зі зброєю та закритими обличчями вдиралися на підприємства з метою конфіскації майна. Якщо директор під дулом «калаша» вимушений був погодитися на «передачу в ополчение» майна, техніки, пального тощо — згідно із зазначеним законопроектом однозначно потрапляє під санкції.
Ще гірше, якщо передав сепаратистам гроші, як це трапилося з відомим луганським травматологом, якого просто викрали, зажадавши від родини викуп. Формально такий вчинок, щоб уникнути «криміналу», оформлюється терористами як внесок на благо «народной республики». Отже, «донор» — сепаратист?
Вочевидь, такі санкції треба розробляти, передбачивши усю правову казуїстику та ризики для тих, хто мимоволі змушений був іти на компроміс із терористичними угрупованнями. Це й комунальники, МНС-ники, особливо лікарі, яким доводилося надавати медичну допомогу всім без винятку. Адже від цього компромісу залежало життєзабезпечення на територіях, де певний час фактично не було жодної легітимної влади, де бал правили терористи.
Довільне застосування умов такого законопроекту лише посилить центробіжні сили в регіоні та своєрідну політичну «махновщину». На ситуацію в комплексі мають звернути увагу всі представники влади, включно з силовиками. Адже відсутність довіри до легітимно обраної влади на місцях — це одна з передумов не лише махновщини, а й повернення на Донбас сепаратизму в усіх його соціальних проявах.
