Чому для нас це — непотріб, а в них — сировина для переробки

Питання боротьби з побутовими відходами в усьому світі стоїть гостро. Найбільші телекомпанії щодня присвячують по кілька годин висвітленню проблем очищення води, повітря, утилізації відходів тощо. А в нас? Готуючи цей матеріал, я спеціально перечитала програми недавніх кандидатів на найголовнішу посаду в нашій державі. І з’ясувала, що проблеми екології згадувалися у найкращому випадку одним абзацом.

Як свідчить європейська практика, багато з того, що ми складуємо як непотріб, в інших країнах використовують для повторної переробки. При цьому мають неабиякий зиск.

На думку еколога Тетяни Тимочко, було б добре взяти на озброєння світову програму «Зелена точка». Це коли виробник запаковує товар у тару, яку можна переробити, і маркує її з допомогою так званої зеленої точки. Спеціальна фірма бере з виробників внески й за цей рахунок установлює у дворах контейнери для роздільного збирання сміття. Потім ця сама фірма й вивозить сміття на переробку. В такі контейнери мешканці викидають сміття безплатно, а за вивезення невідсортованих відходів платять. І дорого!

На жаль, говорити про щось подібне в нас зарано. І найперше тому, що ми не такі законослухняні, як європейці, й не понесемо за квартал викидати в спеціальний контейнер порожню пляшку. Але що робити, щоб не загрузнути в смітті? Могли б виручити пункти прийому вторсировини. Приміром, у столиці в кожному мікрорайоні такі пункти є. Інша річ, що ціни на сміттєвий «секонд хенд» надто низькі. Приміром, кілограм пластикових пляшок коштує півтори гривні. Підрахуйте: якщо одна пляшка важить у середньому 25 грамів, то на кілограм знадобиться аж 40! У Західній Європі кілограм порожніх пластикових пляшок коштує понад 40 гривень. Баночку з-під пива в Києві купують у середньому за 5 копійок, тоді як у Європі — по 60. Дуже дешево — по 50 копійок за кілограм — обійдеться й макулатура. Тож людям «вигідніше», а головне — зручніше все відправляти в бак для сміття, вважаючи, що в такий спосіб вони від нього позбавляються. Аж ніяк! Це — ілюзія. Бо, за даними спеціалістів, у нас переробляється не більш як один відсоток вторинної сировини. Решту складують на полігонах або спалюють, забруднюючи атмосферу токсичними речовинами.

Утім, сортування — не панацея. Зменшити продукування сміття можна й в інші способи. Приміром, ви звикли купувати воду в пластикових пляшках, а можна перейти на багаторазовий кулер. Для пікніків і фуршетів варто віддавати перевагу паперовому посуду або спеціальному багаторазовому набору. Скляну тару викидати не в смітник, а виставляти біля контейнерів. Знайдуться люди, які занесуть порожні пляшки до пункту, ще й спасибі скажуть. Не варто також дріб’язкові покупки запаковувати в целофанові кульки, адже, як свідчить статистика, середня «тривалість життя» такої тари 12 хвилин, а для її перегнивання знадобляться десятки років... Те саме й з макулатурою. У містах у поштові скриньки щодня кладуть рекламні буклети. Та й самі ми любимо почитати щось цікавеньке. Але в підсумку все це опиняється в контейнері для сміття. І це при тому, що макулатуру можна переробляти до семи разів!

Для громадян країн, де екологічна політика є складовою політики державної, така поведінка природна. Але їй передували десятки років роз’яснювальної роботи. У компанії «ГрінКо», яка займається переробкою сміття і чи не першою в Україні запровадила окреме його збирання у населення, зазначають, що економічними методами навряд чи можна досягти успіху. Адже частина населення, кажуть там, рахує гроші, а частина — ні. Одним словом, цінності, сформовані населенням України, є такими, що для більшої частини наших співвітчизників, на відміну від тих-таки європейців, ці гроші будуть незначними, а тому вони й не сортуватимуть відходи. Свого часу в компанії проводили моніторинг громадської думки населення стосовно проекту роздільного збирання і отримали такі результати: 94 відсотки опитаних киян назвали проект роздільного збору корисним і готові були взяти участь у ньому. Однак на території, де «ГрінКо» впровадило роздільний збір, тільки 19 відсотків підтвердили свої наміри діями.

Сформувати культуру поводження з відходами можна. Але для цього треба змінити свідомість, зазначають експерти. І вже сьогодні ставку необхідно робити на екологічну просвіту школярів та молоді. Звісно, цей процес має складову законодавчого регулювання, а тому без підтримки держави реалізація подібної програми неможлива.

Поки що наше законодавство в цій галузі малоефективне. Закони є, а механізми — не врегульовані. Штрафи передбачені, а як їх стягувати — незрозуміло. Для прикладу, штраф за несанкціонований викид сміття застосовується лише в 2-3 відсотках випадків. Незначними є і суми штрафів. Тож, можливо, для досягнення результату варто переглянути тарифи, як це було зроблено зі штрафними санкціями дорожньо-транспортного руху. Аварійність справді зменшилась. Але ж знову повторюсь — не достатньо декларувати штрафні санкції. Їх треба застосувати так, щоб вдруге не хотілося смітити.

Лідерами в переробці пластику є Чехія. Там переробляють майже 45 відсотків усіх пластикових відходів. Друга в списку Німеччина — 40 відсотків переробки; на третьому місці Австрія, де переробляють 35 відсотків пластику.

— Ми не німці, яким поставили контейнери для розділення сміття, і вони слухняно сортують. Наш менталітет далекий від європейського. Мабуть, треба шукати інші підходи. Або згадати досвід радянських часів, коли двірників зобов’язували здавати певні норми макулатури, металобрухту, хлібних відходів...

— У мене взагалі викликає сумнів графа в рахунку за квартиру — «вивіз сміття». Та на нашому смітті можна озолотитися, а не правити з людей гроші. Вважаю, що треба робити все навпаки: не ми повинні йти зі сміттям до комунальників, а вони до нас — за сміттям, яке, по суті, і є гроші. Адже не секрет, що наші смердючі сміттєзвалища — справжні Клондайки.

— Люди в нас справді дикуни. Приміром, біля мого під’їзду стоять і звичайні контейнери, і контейнер для скла, паперу та пластику. Але на останній ніхто не звертає уваги. Валять усе в звичайні. Немає у нас такої свідомості, як у європейців. А прикро!

— Яке сміття? Он у нас Київ від снігу не можуть почистити всю зиму, а я ще буду їм сортувати сміття. І навіть, якщо люди почнуть сортувати, хто його перероблятиме? Адже в нас же майже немає сміттєпереробних заводів. Усе звозять на полігони.