Містком у діалозі влади й громадян можуть стати профспілки

Засоби масової інформації вже звикають до словосполучення «нова влада» стосовно команди Віктора Януковича. Виникає риторичне питання: а чи варто владу давно знайомої команди називати новою? Чи зможе вона і по-новому діяти, і мати новий вигляд для своїх громадян?

Традиційно наші політики згадують про виборців тільки напередодні виборів, а ледь закінчивши виборчий спринт, йдуть до своєї реальності, огородженої тонованими шибками джипів. Ця поведінка була характерна, фактично, для всіх властей, незалежно від їхньої партійної приналежності. І якщо умовно нова влада справді хоче показати нову якість роботи, вона зобов’язана, в першу чергу, не допускати розриву між собою і громадянами — не віддалятися від громадян до початку наступної виборчої кампанії, а постійно співуправляти державою разом з ними.

Для цього структури громадянського суспільства повинні не формально, а реально ввійти в систему прийняття владних рішень. Спробу налагодити цей процес уже було зроблено в 2005 році, коли створювалися всілякі громадські ради при органах влади. Але сподіваного результату вони не дали. А громадські організації, як і партії, в Україні давно перетворилися на кишенькові структури, їх знищено або дискредитовано.

Проте нинішнім політикам необхідно скорочувати життєву дистанцію з народом, а виборцям — знайти спосіб впливати на своїх обранців не тільки під час виборчих кампаній — раз на 4-5 років, а й між виборами: постійно і щодня. Як цього досягти?

Упевнений, що ефективним містком у діалозі влади й громадян можуть стати профспілки. Вони охоплюють усі професійні верстви суспільства, а значить — виражають їхні інтереси й володіють інформацією про їхні проблеми. Саме профспілки зобов’язані контролювати якість життя й умови праці, допомагати в реалізації права працівника на відпочинок та оздоровлення.

Через підписання з урядом і роботодавцями Генеральної угоди профспілкові об’єднання фіксують рівень соціальних стандартів для найманих працівників. Вони мають усі можливості, щоб стежити за виконанням угоди й адекватно відповідати владі.

Вони присутні на кожному підприємстві, в кожній установі й, таким чином, є барометром соціальної обстановки на мікрорівні суспільства.

Звичайно ж, щоб набрати реальної ваги й стати провідником у діалозі влади й громадян, українські профспілки повинні позбутися радянської інерції, яка досі визначає їхнє обличчя. По-перше, від ідеології сибаритства, що будується на розподілі путівок і дрібних благ, слід перейти до правового захисту трудящих. По-друге, треба оновити кадри й знищити корупцію в управлінні профспілковим майном. По-третє, всі профспілкові сили повинні бути об’єднані в одне потужне об’єднання на основі спільної програми.

Все це — внутрішні проблеми профспілкового руху, які вирішуватимуться на марші. Але вже сьогодні профспілки чекають від новоствореної владної коаліції перезавантаження формату відносин із профрухом. Щоб стати повноцінним учасником діалогу, профспілки мають на законодавчому рівні одержати низку прав.

По-перше, це право законодавчої ініціативи, що дасть нам змогу прямо впливати на законодавчий процес вирішення соціально-трудових проблем.

По-друге, необхідно законодавчо спростити схему організації й проведення офіційних страйків. За всі роки незалежності в Україні не відбулося жодного законного страйку, оскільки вирішити це питання в правовому руслі неможливо через заплутаність цього ж русла.

По-третє, на законодавчому рівні необхідно створити правові умови для активнішого соціального партнерства між працівниками й роботодавцями. Це означає, що профспілки, як представники трудових колективів, мають брати активну участь у формуванні бюджету підприємства, його технічного оснащення, створенні відповідних умов праці. Досвід розвинутих країн показав, що там, де трудящі беруть участь в управлінні підприємством, продуктивність праці значно зростає.

По-четверте, парламент зобов’язаний прийняти Соціальний кодекс, де буде понормовано й зібрано воєдино всі актуальні критерії якості життя, стандарти умов праці, соціальні гарантії й відповідні зобов’язання органів влади. Проекти такого кодексу вже створювалися в Україні, але з різних причин їх так і не прийняли. Профспілки вже приступили до розробки положень нового Соціального кодексу, і ми сподіваємось на зустрічне розуміння з боку нової влади.

Всі ці зміни здатні підняти на новий якісний рівень не тільки взаємодію політиків і профспілок, а й сам розвиток держави.

Готовність вести діалог і зважати на наші вимоги буде для «нової влади» тестом на нову якість роботи. Відтепер влада повинна усвідомлювати, що без взаємодії з громадянами, в тому числі через профспілкові структури, всі її починання й реформи не сприйме суспільство, а значить, вони не дадуть результату, а словосполучення «нова влада» залишиться лише передвиборною риторикою.