«Нашими сусідами стали вовки», — кажуть у кількох селах Кам’янець-Подільського району на Хмельниччині

За одної лише згадки про хижаків у багатьох із нас, природно, холоне кров у жилах та пригадуються хрестоматійні історії з трагічними наслідками для одиноких подорожніх, яких загризли голодні сіроманці. «Але звідки в наших краях взялися вовки?» — дивуються люди. Про них нині стільки балачок, а от достовірної інформації немає. І чуток забагато: то тут, то там бачили вовків. Де їх десятиліттями не спостерігалося. Що ж насправді відбувається в краї?

Загалом селяни Добровілля, Привороття, інших сіл цього призбручанського кутка району, не страхопуди. Ніхто не здіймає галасу, не кричить пробі. А поруч із ними справді живе зграя вовків! Звісно, не всі бачили сіроманців. До того ж поводяться вовки досить чемно. На селянські подвір’я не заходять. От хіба що зникло кілька псів. Вовки дуже люблять собачатину. Це для них, як «снікерс», кажуть бувалі мисливці.

У селі Привороття є мисливський колектив, який очолює Валерій Плугатаренко, мисливець із 35-літнім стажем. Хоч працює в місті, навідується в рідне село Добровілля досить часто. Пан Валерій запримітив хижаків ще влітку, як їхав на ставок польовою дорогою. Думав, собаки на пагорбі. Але почув виття вовчиці — і зграя кинулася врізнобіч до яру. Розповів у районному товаристві УТМР про пригоду. Зійшлися на тому, що треба організувати полювання. Першу вовчицю Валерій Семенович вислідив і пристрілив на початку грудня, коли поїхали на вовків уперше. Тоді вовки напали на гончих, одну з них дуже порвали. Приворотські мисливці довідалися: сіроманців багато, мешкають у тутешніх плавнях. Підняли їх штук шістнадцять тоді. Це ще один аргумент на користь гіпотези Плугатаренка та його колег: вовки там уже з п’ять років. Он як розмножилися! І чому це на величезному добровільському ставку, який колись закладав батько Валерія, роками немає ні звірини, ні птиці? То вовки підбирають усе, навіть яйця в гніздах.

— Для хижаків там є ще одна «кормова база»: скотомогильник, — зауважує досвідчений мисливець. — Він, звісно, несанкціонований. Туди ж із багатьох ковбасень вивозять відходи виробництва. Отам і розкошують сіроманці. До кінця сезону (31 січня) наші ентузіасти Віктор Баранов, Володимир Коробчук, Сергій Боршуляк, Володимир Юрчак уже не ходили ні на зайця, ні на кабана. Марили лише вовками. Що з них мисливцю — ні м’яса, ні шкури з цього звіра ніхто не бере. Хіба що сам процес полювання дає неабиякий адреналін. Адже хитрішого, сильнішого за вовка звіра немає. Хто його перехитрити зуміє — справжній мисливець.

Михайло Борісов, провідний інженер з охорони природно-заповідного фонду Національного природного парку «Подільські Товтри»:

«У нас, на території вилучених охоронних земель, на які видано державні акти, полювання взагалі заборонене. Але ж зовсім поруч у сезон мисливці стріляють досить часто. Отож дичина знаходить сховок від смерті на нашій території. Відтак, саме в цей період різко зростає кількість косуль, кабанів. Буває, до 10—15 разів. На сьогодні смуга життя для тварин, яку забезпечує наш парк, уже становить чотири з половиною тисячі гектарів. Особливо багато звірини в околицях села Каштанівка. Про вовків я почув уперше за останні роки, хоч і не бачив їх сам. Знаю, що мисливець із Подільського Василь Паньков цьогоріч уполював вовка, а загалом члени товариства мисливців та рибалок убили сім вовків. Хижаки нищать косуль, загрожують кабанам. Думаю, вовки з’явилися в нашому краї як мігранти. Вони прийшли вслід за кабанами, а ті, шукаючи поживу, часто мандрують сім’ями. У нас кабанам досить привільно в тій місцевості, де вже кілька років поспіль господарники не прибирають на зиму кукурудзу. Нашим співробітникам доводилося бачити часом навіть лосів, хоч вони на Кам’янеччині не живуть. «Гості» в нас не затримуються, адже ми не маємо великих лісів, їм нема де заховатися. Сподіваємося, вовки теж підуть із весною».

— Ми знищили вже шість хижаків, з них п’ять були вовчицями. Зважте на те, що одна самка дає шість-вісім осіб приплоду, виживає, як правило, чотири, то наскільки б помножилася добровільська зграя вже на весну, можна підрахувати. Є інформація, що неподалік села Ніверка знайшли ще одного, а потім двох мертвих звірів — біля Чорнокозинецького ставка. Можливо, це ті, що були підстрелені нами. У нас був дозвіл відстрілу до 14 лютого, хоч сезон закінчився. Сільська влада підтримала нас: дуже вже велика небезпека чигає на людей. Поки що біди не трапилося. Вовки можуть напасти на дітей, коли ті йдуть до школи. Також вони можуть бути носіями сказу, адже часто роздирають лисиць, а ті найбільше хворіють на сказ. За нашими підрахунками, вовків у нас є ще семеро. Слід зауважити, що на 30—40 кілометрів вовки мітять «свою» територію. Коли підростають переярки (молоді самці), вони відколюються від зграї, обирають вожака і вже мітять нову територію. За три-чотири роки вони займуть місцевість чималу.

— То ви вважаєте недоцільним введення мораторію на полювання в районі, який пропонує районна влада? — запитую Плугатаренка.

— Зважаючи на обставини — так. Ось у Києві є екологічний центр Борейка, він взагалі хоче занести вовків до Червоної книги. Можливо, він вплинув і на указ про заборону полювання на вовків та лисиць. А наша думка така: заборонити полювати на вовків на п’ять років — означає накликати неминучу біду. Я багато цікавився повадками вовків, прочитав чимало літератури. Найнебезпечнішою стає зграя, коли вовчиця виводить молодь на «навчання». Вовки можуть оточити череду, отару і вирізати їх до ноги. Не заради поживи — заради науки. Таке траплялося в Карпатах. Саме карпатські вовки прийшли до нас, їх пригнали щорічні повені, у нас спокійніше звірям. Тут розмножилися. Тож може стати дуже неспокійно людям. Тому ми попередили владу. У нас немає засобів для боротьби з хижаками. Набої — власним коштом, бензин — теж. Перших чотирьох вовків ми взяли тільки завдяки тому, що мали транспорт. Нині ми вже знаємо всі їхні стежки, бачили, що вони ховаються і в так званій рокаді — низці дотів часів минулої війни, в терняках на колишньому хуторі. Хоч література пише: лігво вовка взагалі знайти неможливо. І знищити всіх також ніколи нікому не вдавалося. Тому не треба переживати, що вовків не стане.

На знімку: Валерій Плугатаренко з першою впольованою вовчицею.