Правова протидія рейдерству в Україні

Аналіз загальнотеоретичних наукових розробок у галузі господарського, цивільного, кримінального права, а також гіпотез, ідей та пропозицій представників судових та правоохоронних органів вказує на відсутність комплексного дослідження вищезазначених питань, що стосуються рейдерства.

Сьогодні не встановлено чітких критеріїв, згідно з якими те чи інше поглинання підприємства можна вважати протиправним, а інколи й злочинним. Спроба з’ясувати етимологію цього слова за допомогою енциклопедичних видань приводить лише до морського та військового значення слова «рейд», а також до інших похідних від нього слів.

На думку експертів Центру дослідження корпоративних відносин, терміном «рейдерство» визначають доволі широкий спектр дій: від звичайного законного недружнього поглинання об’єктів власності до відверто бандитського захоплення підприємства. Експерти центру вважають, що визначити поняття «рейдерство» в Україні можливо лише на основі побічних ознак та за аналогією з тим, що називають рейдерством за кордоном.

У корпоративному праві Сполучених Штатів Америки, Західної Європи терміном «рейдер» позначається особа, яка починає активно скуповувати акції з метою отримання контрольного пакета законним чи незаконним шляхом. Власне «рейд» розглядають як операцію, спробу з придбання великого пакета акцій певної компанії з метою її поглинання. Виділяють «рейд на світанку» — швидке скуповування акцій одразу після відкриття біржі та «рейд преміальний» — неочікувана спроба поглинути компанію шляхом пропозицій акціонерам премій понад ринкову ціну їх акцій.

Фахівці з безпеки бізнесу вважають, що терміни «рейд» та «недружнє, вороже поглинання» — дуже близькі терміни, і різниця між ними в тому, що «рейд» — це процес, а «поглинання» — це результат рейдерства.

Отже, «рейдер» у класичному визначенні, вживаючи заходи з придбання чужої компанії, не порушує закон, а лише діє всупереч волі її керівництва і контролюючих акціонерів, що дає змогу розглядати навіть випадки ворожого, або недружнього, поглинання підприємства як об’єктивні процеси, що сприяють динаміці економічного зростання й розбудові потужної конкурентоспроможної економіки. Але, повторюю, якщо це робиться законним шляхом.

Тема, що винесена в заголовок цієї статті, надзвичайно цікава і для нашого, українського, суспільства, оскільки рейдество в Україні набуло небачених масштабів, надмірного цинізму й агресії, перетворилося на справжню суспільну катастрофу, яка загрожує не тільки економіці країни, а й її правовій системі. Саме тому на часі рішучі законодавчі кроки парламентських комітетів і власне парламенту в напрямі вдосконалення механізмів протидії рейдерству, і правових, і організаційних.

Рейдерство або недружнє поглинання — це результат високого інтелектуального ґатунку, хоч як прикро це визнавати. У цьому бізнесі люди переважно мають відповідні досвід, знання, навички і зв’язки.

Слід наголосити, що основною складовою суспільної небезпеки рейдерських захоплень є не члени штурмових загонів, які хвацько стрибають через огорожі підприємств, а саме організатори, ідейні натхненники рейдерських схем і ті виконавці, котрі безпосередньо контактують із суддями, правоохоронними органами, утримувачами реєстрів акціонерів, виконавчою службою.

Тож не дивно, що в Україні вже є рейдерські фірми і з бандитами, стриженими хлопцями, і з тими, хто готовий надати їм послуги як у правоохоронних органах, так і в судах.

І в цьому аспекті хотів би зупинитися на кримінально-правовій складовій законодавчої бази протидії рейдерству. Аналіз чинного законодавства та експертних позицій дає змогу окреслити дві основні парадигми.

Першу формує дуже простий факт: Кримінальний кодекс України сьогодні дає всі підстави для притягнення рейдерів до відповідальності, лише слід його правильно застосовувати.

Друга парадигма: є підстави для криміналізації рейдерства окремою нормою Кримінального кодексу України чи окремою його главою.

Яку з цих двох позицій слід було б підтримати? Перша є доволі обґрунтованою, адже Кримінальний кодекс України набув чинності понад 8 років тому й містить достатньо захисту від основних форм злочинної діяльності у сфері економіки. Можемо налічити від 10 до 20 статей, які передбачають покарання за діяння, що так чи інакше є складовими рейдерства. Насамперед це стосується таких статей: 255 (створення злочинної організації), 231 (незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю), 232 (розголошення комерційної або банківської таємниці), 206 (протидія законній господарській діяльності), 343 (втручання в діяльність працівника правоохоронного органу), 357 (викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження), 358 (підробка документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів), 364 (зловживання владою або службовим становищем), 365 (перевищення влади або службових повноважень), 366 (службове підроблення), 367 (службове недбальство), 368 (одержання хабара), 369 (давання хабара), 375 (постановлення суддею або суддями завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови), 383 (завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину), 384 (завідомо неправдиве показання), 295 (заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку).

І цей перелік не є вичерпним.

Проте судова статистика свідчить, що обвинувальних вироків за цими статтями небагато, а це означає, що найбільше проблем ми маємо зі станом судочинства. Не випадково, коли запитують, який це суддя, в народі часто кажуть — «дорогий». Є окремі судді, які готові в будь-який момент виконати рейдерське замовлення. На жаль, парламент часто затверджує таких суддів на посаді довічно.

І в цьому контексті є дві тенденції: або створювати нові абстрактні норми, або інші — казуїстичні. На жаль, змушений констатувати, що наш законодавець іде або першим, або другим шляхом залежно від ситуації, поширеності тих чи інших правопорушень у державі.

Ось кілька прикладів. Коли почали активно розкрадати електроенергію шляхом відключення електролічильників, врізання у проводи електромереж, законодавець вдався до встановлення відповідальності окремо за розкрадання електроенергії, попри те, що існували норми, які встановлювали відповідальність за розкрадання.

Інший приклад: у 2006 році ми доповнили Кримінальний кодекс України чотирма новими нормами про терористичну діяльність, хоча його чинні норми давали змогу активно боротися з тероризмом.

Слід згадати ще унормування Кодексу щодо комп’ютерних злочинів, хоча так само були норми, які давали можливість вести боротьбу з цим явищем.

Натомість, скажімо, протилежний підхід парламент продемонстрував у справах про незаконне зайняття земельної ділянки і встановив окрему кримінальну відповідальність.

До чого я це все веду? До питання, чи достатньо норм у Кримінальному кодексі України для боротьби з рейдерством, чи слід виокремити ці норми у статтю або навіть в окрему главу?

Тут ідеться про так звані складні або складені злочини, а тому слід ретельно й усебічно проаналізувати цю проблему, щоб визначитися з напрямом законотворчих дій.

Якою є ситуація щодо рейдерства? Є певні підстави для створення нової законодавчої норми. Але тільки це проблеми не розв’яже, бо постає питання про застосування цієї норми. А практика свідчить, що нині багато слідчих бояться навіть слова «рейдер», а тому в переважній більшості випадків кваліфікують рейдерські дії як хуліганство чи як групове порушення громадського порядку, а не як рейдерство.

З другого боку, рейдерство не є простим викраденням гаманця під дулом пістолета. Це високоорганізована і складна злочинна діяльність. І створення узагальненої норми в цій ситуації так само може ускладнити правозастосовну практику. Насамперед ми не зможемо створити норму Кримінального кодексу України, яка б сама регулювала диспозицію, оскільки ми не сформулюємо диспозицію на двох-трьох сторінках. Отже, швидше за все, така норма повинна бути бланкетною, відсильною й відсилати до норм корпоративного господарського чи процесуального законодавства.

Але це законодавство, незважаючи на те, що прийнято недавно, вже застаріло і, крім цього, є суперечливим. Тож створення бланкетної диспозиції абстрактної форми також не принесе очікуваних результатів.

Проте є ще один дієвий законодавчий метод — створення так званих усічених складів злочину. Таких, наприклад, як бандитизм, коли злочином є факт створення банди, якщо навіть вона ще не встигла нічого зробити.

Можна було б піти таким шляхом, визначити окремою нормою в Кодексі тільки створення організованої групи для незаконного встановлення контролю над юридичною особою або її активами, а інші супутні дії мають кваліфікуватися за іншими статтями Кримінального кодексу України.

І насамкінець: що таке рейдерство в будь-якій країні? Це — недолік чи властивість влади? І якої влади? Бо ті, хто чинить рейдерські атаки, не робили б цього, якби не відчували за своєю спиною підтримку влади — судової, законодавчої, виконавчої.

Сильна влада в демократичній і правовій державі унеможливлює рейдерство цивільно-правовими засобами. Доповнення законодавства будь-якими новими нормами кримінального характеру свідчить про слабкість держави. А ми маємо ситуацію, коли сьогодні в Україні навіть засобами кримінально-правового примусу не можемо втримати рейдерство. І якщо крапку відповідно до закону в будь-якій справі за фактом рейдерства не ставить суд, то рейдерство і корупція процвітатимуть. Якщо ж у найвищій судовій інстанції (а про це знатимуть і рейдери, і корупціонери) буде поставлена крапка відповідно до закону, не буде сенсу давати і брати хабарі, так само як і не буде сенсу займатися рейдерством.