Цього року новітньому українському парламентаризму виповнюється 20 років, проте проблем, які не сприяють ефективності роботи Верховної Ради, досі залишається чимало. Такого висновку дійшли учасники міжнародної конференції «Європейські парламентські традиції та практики для України», котра вчора завершилася в Києві.
Як зазначив заступник Голови Верховної Ради Микола Томенко, незважаючи на те, що діяльність парламенту прописана у Конституції та в законі «Про Регламент», перед законодавчим органом щоразу постають нові проблеми. Приміром, нині парламент потрапляє в патову ситуацію у зв’язку із різним тлумаченням законодавства стосовно створення коаліції. «Сьогодні запропоновано два шляхи створення коаліції: один, на основі формальної більшості, — неконституційний, а другий — на основі парламентських фракцій — нереальний», — зазначив М. Томенко. А це означає, що парламент рухається до «чергових позачергових» виборів. Відтак, найбільшою проблемою у цій ситуації заступник глави парламенту вважає нинішнє виборче законодавство, оскільки без його зміни навіть після можливих виборів усе залишиться по-старому. Не вдаючись у докладний аналіз змін до виборчого законодавства, М. Томенко наголосив, що «закриті списки вичерпали себе та стали причиною зниження професіоналізму парламенту».
Про це, зокрема, свідчить дослідження, зроблене організаторами конференції (Лабораторією законодавчих ініціатив (Україна) та Вестмінстерською фундацією за демократію (Великобританія)). Для прикладу: починаючи з 2003 року на розгляд Верховної Ради щорічно вноситься близько тисячі законопроектів, проте лише 10—20 відсоткам з них щастить стати законами. До того ж майже 76 відсотків усіх зареєстрованих законопроектів та 56 відсотків ухвалених законів — це зміни до чинного законодавства, а не якісно нові рішення. Наприклад, закон «Про податок на додану вартість» з дня його ухвалення переглядався 139 разів, а закон «Про оподаткування прибутку підприємств» — 126 разів. І чимало законодавчих актів Конституційним Судом визначаються такими, що не відповідають Основному Закону. Експерти наводять такий промовистий факт: протягом 2007 — 2009 років Конституційний Суд загалом ухвалив 77 рішень, 45 відсотків з яких стосувалися конституційності законів, та визнав дві третини з них повністю або частково такими, що не відповідають Конституції. Саме тому пропонується, щоб законодавча ініціатива народного депутата підкріплювалася рішенням фракції.
Ще одна проблема, на яку звернув увагу М. Томенко, це діяльність опозиції у Верховній Раді. З одного боку, це питання начебто уже врегульовано законом «Про Регламент», проте, цей закон передбачає, що до опозиційного об’єднання має входити не менше половини народних депутатів, які не увійшли до коаліції. Тож «опозиційність» чи «неопозиційність» тієї чи іншої парламентської фракції ставиться у пряму залежність від її кількісного складу, а для невеликих фракцій — у залежність від їхнього бажання увійти до об’єднаної опозиції, часто разом з політичними антагоністами. Або, скажімо, Регламент передбачає, що представники опозиції очолюють регламентний комітет та комітет з питань бюджету. «Чи погодиться парламент на новий перерозподіл керівництва комітетами?» — запитує М. Томенко.
Тож, як бачимо, незважаючи на 20-літню історію новітнього українського парламентаризму, проблем, які заважають ефективній діяльності Верховної Ради, залишається чимало. Саме тому учасники конференції мають на меті визначити больові точки в роботі Верховної Ради та виробити рекомендації для їх вирішення. За словами голови ради Лабораторії законодавчих ініціатив Ігоря Когута, ці пропозиції буде узагальнено у «білій книзі» українського парламентаризму та передано до комітетів та фракцій Верховної Ради.
