За прогнозами екологів, нинішньої весни столиці загрожує чи не найбільша за десятиліття повінь. Особливу небезпеку становить затоплення Бортницької станції аерації. У разі, якщо таке лихо станеться, столиця і решта міст, яких напуває Дніпро, фактично позбавляться питної води. У нагоді могла б стати живильна волога з артезіанських свердловин. Але за останній рік київська міська влада масово і бездумно позакривала бюветні комплекси. І відновити їх роботу, кажуть спеціалісти, навряд чи вдасться.
Що ж насправді відбувається з альтернативною водою для киян і чому масово закривають бювети? Почути аргументовану відповідь від «Київводоканалу» з цього приводу «Голосу України» не вдалося. Спочатку прес-служба організації наполягала на офіційному письмовому зверненні до керівництва. Але після того, як лист було надіслано, щоразу відповідала: ваш запит на розгляді. Нарешті вдалося поспілкуватися з начальником громадської приймальні Сергієм Друбецьким, якого взагалі здивувала тема нашої публікації.
— Чому вас цікавить ця дріб’язкова проблема? — запитав чиновник. — Є інші пріоритетні завдання. Приміром, вода в кранах, яка може погіршитися через мор риби, і т. д.
Закриття ж бюветів він пояснив несплатою районними адміністраціями за обслуговування цих джерел. А обслуговування одного бювета, зазначив С. Друбецький, обходиться районній адміністрації у 2—3 тисячі гривень на місяць. За це водоканал тримає на контролі технічний стан (насоси, труби, засуви тощо), а також проводить аналіз води на відповідність її державним стандартам. Що таке якісь 2—3 тисячі для бюджету району, мабуть, не варто пояснювати. Тож, напевно, причина таки в іншому.
Директор Інституту колоїдної хімії та хімії води НАНУ Владислав Гончарук вважає, що на тлі масового закриття бюветів киян банально хочуть підготувати до приватизації цих безальтернативних джерел якісної питної води. Аргументи, що бювети закривають нібито через недофінансування, він вважає надуманими. Експлуатація цих водних джерел не потребує надто серйозних коштів, натомість відновлення артезіанських свердловин потребуватиме значних затрат, якщо таке взагалі можливе.
— Звичайно, за бюветами треба стежити. Якщо воду не відбирати у достатній кількості, на поверхні горизонту утворюватимуться мікротворні бактерії. Але система київських бюветів побудована так, що у разі недобору води споживачами чи застою її  можна легко скинути в систему водогону. Процеси, звичайно, треба контролювати і вони потребують певних затрат, але це не означає, що таке надбання, яке має Київ, треба занапастити чи перетворити на комерцію. Це неприпустимо в європейській столиці. Гадаю, ті податки, які сплачують кияни, можуть реально дозволити їм пити чисту воду. Щодо якості цієї води, то вона найбезпечніша і найкорисніша.
Владислав Гончарук назвав іще одну можливу причину закриття київських бюветів. На тлі зменшення бюветних комплексів споживачам нічого не залишиться, як переходити на бутильовану воду. І це вже — пряме лобіювання інтересів виробників фасованої води. Що стосується якості останньої, то вчений навів такий приклад. В Інституті колоїдної хімії та хімії води було зроблено аналіз 31 виду фасованих вод, що є на українському ринку. Із цієї тридцятки лише сім відповідають високоякісним водам, ще понад 10 мають наближені до норми параметри. Решта — небезпечні або дуже небезпечні токсичні води, непридатні до вживання. До того ж, за словами Владислава Гончарука, виробники грішать ще й тим, що додають у неї консерванти та антибіотики.
Тож кому вигідне закриття бюветів, нескладно здогадатися. До речі, київські бювети почали закривати після приходу команди Черновецького. Мовляв, на утримання комплексів немає коштів.
— У нас у парку по воду весь час були черги, — каже Марія Семенівна, мешканка Відрадного. — Тепер бювет закрили. Справді, навіщо водоканалу вкладати кошти в бювети, якщо на них не поставиш лічильник і не змусиш населення платити? Їм, звичайно, вигідніше, щоб ці кубометри населення вибирало з-під кранів, приносячи водоканалу прибутки. Але вони через свою жадібність забувають, що через зношеність трубопроводів не тільки Києва, а й інших міст люди в один день можуть залишитися взагалі без будь-якої води. 
Прокоментувати ситуацію ми попросили Тетяну Тимочко, першого заступника голови Всеукраїнської екологічної ліги:
— Не вперше доводиться чути про намагання влади обмежити киянам доступ до хорошої бюветної води. В таких випадках слід поставити запитання: кому це вигідно, або ще простіше — хто за цим стоїть? Тезу про те, що окремі районні адміністрації заборгували «Київводоканалу» кілька мільйонів за обслуговування, розглядати можна і потрібно. Бо будь-який ресурс, а тим більше вода з підземних джерел, повинен мати ціну. Свою економічно обґрунтовану ціну повинна мати і будь-яка послуга, зокрема й обслуговування бюветів. Але тут я знову хочу запитати: до цього часу таку економічно обґрунтовану ціну не було визначено? У такому разі конкретні чиновники мусять відповісти за бездіяльність і розбазарювання одного із стратегічних запасів держави. Наскільки я знаю, поки що до відповідальності нікого не притягнуто. 
І тепер я ставлю своє останнє запитання: то чому не застосовуються визнані механізми для розв’язання спору між поважними структурами, а натомість закривається кілька десятків бюветів? Відповідаю. У більшості із тих чиновників, хто мав би відповідати за ситуацію, немає особистої зацікавленості в нормальному функціонуванні бюветів. А ось таких, у кого є зацікавленість прибрати бювети до рук чи взагалі закрити, багато.
Давайте проаналізуємо. Пригадуєте науково-фантастичний роман О. Бєляєва «Продавець повітря». Слава Богу, поки що пророцтво письменника не справдилося і, сподіваюсь, перед людством така проблема щодо повітря не постане. А от з питною водою, на жаль, це вже відбувається. Більше того, нас намагаються привчити до думки, що цілющою вода може бути лише у пляшках. Уявіть, як збільшаться доходи «продавців води», якщо у Києві закрити бювети. Найцікавіше, що саме цю підземну воду нам і продають — це у ліпшому разі, але ж знаємо випадки, коли у лабораторіях з подивом зазначали, що бутильована вода певних фірм мало чим відрізняється від водопровідної. 
Останніми роками українці в багатьох регіонах справді потерпають від нестачі якісної питної води. Вода з поверхневих джерел стає дедалі гіршої якості, тому підземні джерела повинні бути захищені державою. На жаль, знаю приклади, коли підземні водні джерела навіть у степовій частині нашої держави використовують для промислових потреб. Натомість громадяни змушені вживати неякісну річкову воду і платити за це захмарні ціни. Йдеться про Західний Донбас. І знову-таки: мешканці мовчать, а місцева влада не поспішає змінювати ситуацію. Відповідно до чинного законодавства, каже Тетяна Тимочко, представники місцевої влади не можуть претендувати на приватне володіння цими водними джерелами, але в тому, щоб приставити своїх людей на розлив води, — дуже зацікавлені. Щоб досягти бажаного, потрібно створити кризову ситуацію, а потім на прохання розгублених мешканців виступити рятівником-благодійником.