Пригадаємо. Ціна на блакитне паливо для підприємств комунальної енергетики, які надають нам послуги з опалення та гарячого водопостачання, лишається незмінна з грудня 2008 року — 872,78 гривні за тисячу кубометрів. До того два роки поспіль вона становила 686 гривень, завдяки компенсаціям із держбюджету різниці між цінами закупівлі імпортованого природного газу та його реалізації підприємствам ТКЕ.
З 1 січня того ж таки 2008 року Нацкомісія з регулювання електроенергетики (НКРЕ), керуючись урядовими рішеннями щодо стабілізації ситуації в гірничо-металургійному та хімічному секторах, затвердила граничні ціни на 2009 рік для інших категорій споживачів. Для бюджетної і промислової сфер — 2020,25 гривні за тисячу кубометрів (без ПДВ, цільової надбавки, тарифів на транспортування, розподіл і постачання газу за регульованим тарифом). Для підприємств ГМК та хімічного комплексу — 1899,25 гривні за тисячу кубометрів. Для виробників азотних мінеральних добрив і задоволення технологічних потреб цукроварів — 1584,40 гривні за тисячу кубометрів. (З 1 жовтня 2009 року НКРЕ затвердила роздрібні ціни на блакитне паливо, як для населення, для релігійних організацій).
Нарешті про ціни на природний газ для потреб населення, які з 2007 року лишаються диференційовані (залежно від потреб і обсягів річного споживання) і востаннє підвищувалися на 35 відсотків у грудні 2008 року. Якщо коротко, за наявності газового лічильника й річного використання не більш як 2500 кубічних метрів газу споживач сплачує 48,36 копійки за кубічний метр газу, за відсутності лічильника — 53,16. Споживаєш не більш як 6000 кубічних метрів газу, то платиш з лічильником — 73,20, а без нього — 80,52. Споживаєш не більш як 12000 куб. м — 1,4988 гривні з лічильником і 1,6482 — без нього. Якщо споживаєш і того більше, то з лічильником кубічний метр обійдеться у 1,7904, а без нього — 1,9686 гривні. Зрозуміло, що тарифи для населення тривалий час дотаційні з огляду на ринкову вартість імпортного природного газу й безвідповідальні — з огляду на бюджетні проблеми. Але підвищувати їх заважав то вкрай низький рівень доходів населення, то небезпека втратити його електоральні симпатії, то благополучне сальдо-бульдо газового балансу завдяки темпам власного видобутку. Впродовж двох попередніх років усі ці чинники діяли водночас — інфляція руйнувала доходи, Прем’єр-міністр пішла на вибори, а прогнозний баланс розподілу природного газу дозволяв спиратися на істотне зниження споживання блакитного палива. У грудні в Мінпаливенерго підрахували, що загалом майже на 20 мільярдів кубометрів. І хоч що б там казали, дякувати не тільки глобальній кризі, а й мобілізації реального сектору економіки на роботу з ринковими цінами, з енергоощадливими технологіями, з використанням альтернативних видів палива. Очікували, що ДК «Укргазвидобування» перекриє план, а за імпортом прийде майже вдвічі менше газу, ніж попереднього року, — справдилося. Очікували, що газу власного видобутку для потреб населення знадобиться значно менше, ніж зазвичай, — так і вийшло. Очікували, що в підземні сховища буде закачано 11,2 мільярда кубометрів газу, а закачали понад очікування. Водночас штучне стримування тарифів на газ (продаж його за цінами нижче собівартості), по-перше, прив’язує життєдіяльність НАК «Нафтогаз України» від прямого субсидування держави, якій це не по бюджету. По-друге, навіть прогнозного доведення запасів блакитного палива до 16 мільярдів кубометрів (на кінець 2010 року) замало, щоби задовольнити дедалі зростаючий попит промисловості й забезпечити надійний транзит. Адже, зрозуміло, промисловість, яка згортає виробництво на 21, 9 відсотка протягом минулого року, потребує значно менше газу за промисловість, яка збирається зрости на 7—10 відсотків цьогоріч (за оцінками Мінпромполітики). Адже ясно, що благі наміри поміняти правила цінової гри з російським «Газпромом» в обмін на будь-які пропозиції стосовно газотранспортної системи несерйозні вже тому, що цю стратегічну власність охороняє Закон. Насамкінець торгувати газом за цінами, нижчими від собівартості, непрофесійно. Усе це наводить на думку, що обіцянка не міняти ціни на газ з боку уряду Юлії Тимошенко продиктована, швидше, політичними, ніж економічними міркуваннями. На це вказує і та обставина, що вирішувати долю тарифів доведеться наступникам цього уряду.
До слова, критична ситуація не тільки з тарифами на газ, якого обмаль, а й на електроенергію, якої аж ніяк не бракує. Згадайте, у січні—квітні минулого року споживання електроенергії у базових галузях економіки (металургійній, хімічній, в машинобудуванні) скоротилося внаслідок кризи на третину, тоді як частка населення у загальній структурі споживання зросла проти відповідного періоду попереднього року. Інакше кажучи, збільшення дотованої частки споживачів вкрай ускладнило покриття видатків виробників електроенергії, що стало вагомим чинником падіння обсягів теплової генерації і зростання галузевих дотацій. А зростання собівартості виробітку електроенергії на ТЕС сприяло нарощуванню заборгованості перед шахтами. Нагадаю: від жовтня 2008 року по травень 2009 року тариф на електроенергію для ТЕС знизився з 41,9 до 33,9 копійки за кВт/год., що потягло за собою падіння доходу на 1,9 мільярда гривень. Інакше кажучи, навесні минулого року уряду довелося рятувати теплову генерацію від фінансової неспроможності закуповувати сировину, погашати кредити тощо. Серед нагальних рятівних заходів найперше пропонувалося підвищити тарифи на електроенергію для населення на 10 копійок за кВт/год. Це промовисто вказувало на неадекватність тарифної політики, яка базувалася одночасно на зростанні дотацій споживачам і заморожених на кілька років поспіль тарифах на електроенергію для населення. Але країна йшла на вибори, й було не до того, щоб переглядати структуру гуртових ринкових цін на електроенергію. Тепер це на часі.
