Родовід українців

Повернімось до інформації про русів у «Літописі...», рік 862-й. «...Пішли вони за море до варягів, до Русі. Бо так звали тих варягів — Русь, як ото одні звуться свеями, а другі — норманами, ангелами, інші — готами, — отак і ці. Сказали русі чудь, словени, кривичі і весь: «земля наша велика і щедра, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами». І вибралося троє братів із родами своїми, із собою всю узяли русь. І прийшли вони спершу до словен, і поставили город Ладогу. І осів у Ладозі найстарший брат Рюрик, а другий, Синеус, — на Білім озері, а третій, Трувор, — в городі Ізборську. І од цих варягів дістала свою назву Руська земля». У цій інформації є ключ до розгадки нашого походження, на що особливу увагу звернув літописець: «І од цих варягів дістала свою назву Руська земля». Перечитуючи уважно цю інформацію і вдумуючись у сказане, починаємо розуміти:

1. Прийшли із-за Варязького (Балтійського. — Р.Н.) моря три роди, яких називали загальною назвою «варяги», тобто «Ари» і «Яги» (Ягве).

2. Виокремлений у найстарший, рід князя Рюрика — це рід «Київ», про який сказано в легенді заснування міста Київ. Цей рід — нащадки Аркея, сина Ханаана, правнука Ноя, що розселився в Північній Фінікії (Бібл., кн. кн. Бут., гл. 10:17; кн. 1 Хр., гл. 1:15). Потомки Аркея заснували (за Йосифом Флавієм) фінікійське місто Арку, руїни якого було знайдено 1722 року на відстані 20 кілометрів на північний схід від Тріполіса (Біблійний словник Е. Нюстрема).

3. Другий рід князя Синеуса — рід Синей, це нащадки Синея, сина Ханаана, правнука Ноя. (Бібл., кн. Бут., гл. 10:17; кн. 1 Хр., гл 1:15). Синей дав заснованому ним місту назву «Сін» в Північній Фінікії (ассірійська назва Сіано, Біблійний словник Брокгауза). Ця назва залишилась міткою на території колишнього проживання цього роду — це півострів Синайський і гора Синай, вона ж ще має назву Хорив. В історичному часі рід цей продовжував носити цю назву сіни-сени, хориви. У наш час назвою «хорвати» (достойний Ора рід. — Р.Н.) продовжує себе ідентифікувати частина роду Синея, мова якого найбільш споріднена з українською і білоруською.

4. Третій князь Трувор належав до роду Євус-Єрус, який дав загальну назву трьом родам Ханаана — «Русь». Руси — це нащадки сина Ханаана — Євусея, правнука Ноя, що заснував царське стольне місто для свого роду Євус, воно ж Єрусалим, воно ж Урус.

5. Усі три роди — нащадки синів Ханаана, онука Ноя. Ім’я «Ханаан» означає Достойного Ана (Она) Ан. Земля, якою володіли ці три княжі роди, називалася ще Троянова. У «Слові о полку Ігоревім» згадано «века Трояни», «тропу Трояню», «землю Трояню», а у Велесовій книзі — «земля Трояна», «троянів вал», «внук Троян». Історик і перший президент України М. Грушевський стверджував, що українці — нащадки антів, і це правда. Російська версія походження «трьох братських народів» не вписується в родовід ханаанів. Ця версія спотворила правдиву історію, а історичне значення старшого брата, що так нам нав’язує у цій версії Росія, відноситься суто до єврейського роду (читай у Біблії про Якова і Ісава, кн. Буття, гл. 25; про Манасію і Єфрема, кн. Буття, гл. 48. — Р.Н.)

Уважно прочитаймо топоніми і гідроніми на мапі території за Балтійським — Варязьким — морем: чи нема там русько-слов’янських слідів? У Норвегії є острів Сміла (Сим Іла. — Р.Н.), співзвучний із назвою українського міста Сміла. На території Швеції знаходимо міста Бурос, Вестерос, Каріскрона і Карістад (Карісштадт. — Р.Н.). У назві цих міст простежується назва роду Рус (Божих русів корона і Божих русів місто). У назві фінського міста Гельсінкі відтворюється назва роду Синея-Сін (Ха Ел Сін Ка — Достойні Ела Сини Божі).

Знаходимо на мапі Фінляндії місто з тотожною Києву назвою — «Каяні» (по-нашому звучить Кияни). Також з явним звучанням назви «Кія» є місто Нокія. Можливо, початковою була назва Накиї. В Біблії згадуються народи «єнаки». Є місто Раума (Ра — бог Ра, Ум — назва міста від народу Уми-Суомі) співзвучне з нашим Суми (С Уми — місто в Межиріччі — Месопотамії). З подібною назвою є місто на території древньої Фінікії — «Умма». Є міста Куопио і Каувеле, озеро Кейтеле зі спотвореним звучанням слова Кий (Куо, Кау, Кей).

Виникає запитання: що це за народ, який називають «киї» (кія, каяне — кияни)? В історичних матеріалах зафіксовано багато топонімів, в яких звучить назва «Кий». Це місто на території азіатської Місії (Мисеї), найменування народу фінікійці, адміністративні позначення — Фракія, Лікія, Кападокія, Нікея, місто Кеіла, що біля міста Раба (Равва) на території древньої Палестини і т. п. У російській історичній науці фіксується не народ, а «члены вооруженных дружин, формировавшихся для захвата земель на Севере и торгово-разбойничьих экспедиций на Волгу и Каму». Є пояснення: ушкуй — морський або річковий вітрильно-весловий човен (чайка. — Р.Н.). Зафіксовано у літописах їхню боротьбу за незалежність Новгорода від Московського князівства та інші походи.

У матеріалах з Вікіпедії про Фінікію знаходимо, що «зараз є деяка невпевненість, чи можна розглядати фінікійців як етнос». Якщо зробити висновок, що в назві фінікійців є назва двох народів — фінів і кийців (київ-киян-аркеїв), то стає логічним припущення, що частина київ з території Палестини і Малої Азії подалась разом із симітським народом «суомі», вони ж варяги, на європейські простори шляхом, що потім був названий «із варягів у греки».

Отже, «киї» — власники човнів і чудові воїни та мореплавці, були перевізниками торговців фінів. У «Літописі руському» на сторінці 4-й читаємо: «...Зробили вони городок і на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола ліс і бір великий, і ловили вони тут звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні. Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому й казали «на перевіз на Київ». Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Царграда».

І ще одну цитату про «киян» наведу з листа 1492 року великого князя литовського Олександра Казимировича до грізного кримського хана Менглі-Гірея, в якому він виправдовувався за напад своїх підданих на корабель: «Такожь писал єси намъ въ ярлику своемъ, ижбы наши люди кіяне и черкесцы, пришедши Дньпромъ, под Тягинею корабль инонем твой разбили... то несвьедомо будетъ ли ся стало-ино то ся стало без нашоє воли. Про то послали єсмо до нашихъ врадниковъ украинних, абы того обыскали межи козаки, а чего доискавши ся, дали в руки слузъ твоєму Мусаие...».

Ці дві цитати підтверджують причетність київ до річкових і морських походів і вправність київ та черкасців у морському бою. А князь називає їх козаками, і це перша документальна згадка назви «козаки». Називає князь урядників «украинних», тобто українських.

А в легенді про старшого брата Кия йдеться про назви родів, що поселились на берегах Дніпра, і що киї були мореплавцями-перевізниками. Для підтвердження козацького походження київ-русів додам опис князя Святослава, онука князя Рюрика, сина князя Ігоря. Грецький історик Лев Діакон, який сам бачив Святослава, залишив опис зовнішнього вигляду руського князя: «На вигляд він був такий: середній на зріст, ні надто високий, ні надто малий, з густими бровами, з блакитними очима, з рівним носом, з голеною головою і з густим довгим волоссям, що висіло на верхній губі. Голова в нього була зовсім гола, і лише на одному її боці висіло пасмо волосся, що означало знатність роду: шия товста, плечі широкі і весь стан досить стрункий. Він виглядав похмурим і суворим. В одному вусі висіла в нього золота сережка, прикрашена двома перлинами з рубіном, вставленим між ними. Одіж на ньому була біла, яка нічим, окрім чистоти, не відрізнялася від одягу інших» (Літопис руський, с. 41). Як бачимо, князь Святослав мав вигляд типового козака з довгими вусами, оселедцем на голові, який не кожному дозволялось носити, бо не кожного приймали в козаки. Жив князь в поході, як воїн. Руський люд — козаки — знав і в ті давні часи про морські і річкові шляхи, і про те, як можна потрапити, пливучи річкою, із Києва до Варязького моря і далі, морем, обігнувши Європу, доплисти до Рима, і знову через Чорне (Руське) море повернутись у Київ. Про це читаємо в «Літописі...». Знали вони це, мабуть, не з оповідань, а з власного досвіду і практики своїх предків.

Для більшої впевненості, що наша версія про київ-русів правильна, пошукаємо якихось міток-передань на території древньої Фінікії. Чудово розуміємо, що два тисячоліття багато змінили чи спотворили в назвах. Та все-таки... Дивлячись на карту Фінікії, бачимо найбільш подібні назви двох міст — Уммі (Ума) фінікійська і Раума фінська. Знаємо, що у Фінляндії досить поширене ім’я Ума, Умар. Цей народ, що ідентифікує себе як «суомі», залишив на довгій дорозі на північ слід — назву поселення, міста, що є обласним центром України — Суми (С Уми), а також місто Умань, яке для сьогоднішніх євреїв-хуситів є містом прощі до могили «Цадека — святого».

Давні народи бога сонця називали Ра, отже, назва фінського міста Раума означає «Божі уми». А семітський народ «суомі» переніс назву міста і свою ідентифікацію з Межиріччя (Месопотамії) від назви тамтешнього міста Ум. Нащадків Сима, сина Ноя, називають симітами.

Іншими містами з подібною назвою є фінікійська Арка (арії Божі. — Р.Н.), український Харків (Ха Арків — Достойних Арків) і фінське Каяне (Кияни. — Р.Н.). У Біблійному атласі (видавництво «Сетекс-ЛТД», Київ, 1994, с. 91) знаходимо цікаву інформацію: «Аркей (Арукей). Ханаанське плем’я, що мешкало в північній частині Фінікії. Руїни його головного міста Арка на схилах Лівану відомі під назвою Тель-Арки».

А в біблійному словнику В. Вихлянцева написано: «Аркей (кн. Бут., гл. 10:17; кн. 1 Хр., гл. 1:15) син Ханаана, сина Хама, родоначальник ханаанейського племені на півночі Фінікії. В Ханаана, сина Хама, було одинадцять синів». Це означає, що 11 племен в давній історичний час, званий «часом патріархів», були розселені на території, яку сьогодні називають Палестиною, а в Біблії Ханаан — «Край медом і молоком текучий». Рід Аркея виділився особливо в історичному часі, можливо, і є тими самими славними аркеями-арійцями, до родоводу якого хотіли признатись німці та інші народи, але не знаходили аргументів та логічного історичного поєднання генеалогічного дерева.

Повернемось до пошуку схожих топонімів між Фінікією і Фінляндією. Третіми містами з подібною назвою є фінікійське Акко і фінське Покка (По Акко). «Акко, місто в Ханаані. Сьогодні портове місто на березі затоки Хайфа (затока Акко). З початку тисячоліття до Р. Х. воно згадується в єгипетських текстах. До цього періоду належать і археологічні знахідки. Через затоку з Акко можна бачити гору Кармил, що розташована майже за 18 кілометрів від міста» (цікаво, чи прізвище Кармелюк і ім’я Акакій (Аккакій) походять від цих назв? — Р.Н.). «...Неподалік від Акко (приблизно 3 кілометри) протікає невелика річка Белус» (Біблійний словник Брокгауза). Цей гідронім дав багатьом українцям прізвище Білоус. Акко «...ніколи не був завойований ізраїльтянами» (Бібл., кн. Суд., гл. 1:31). Воно згадується тільки під грецькою назвою Птолемаіда (Бібл., кн. Діян., гл. 21:7). Цікаво, чи вихідцем із цього міста був рід останньої династії, що правила в Єгипті в 305—30 роках до н. е., заснована полководцем Александра Македонського Птоломеєм Лехом. На мою думку, від імені Лех-Лесь походить ім’я київського князя Олега — Олег (Олех). Лех означає ле достойний, де ле — назва роду, а х — ієрогліф «достойний», і рід цей зберігся в легенді про Київ, ніби в імені Либідь (Лебат, тобто ле — рід).

Ще одна мітка народу ханаанів трансформувалась у назві фінського міста Ханко, де х — достойні, ан — ани, ко — Божі.

Четвертими містами з подібною назвою є фінська Нокія і фінікійське Іокиєам поблизу річки Кішон (Кіш Он — кіш Божий). Безіменною назвою «Он» або «Пан» називав і називає Бога наш рід. Найменування «Кіш» збереглося в козаків в назві військового згромадження — постою.

П’яте фінікійське місто Тір має подібність у назві з фінляндськими Торніо і Турка. Тір, славне у древні часи фінікійське місто на березі Середземного моря, на відстані майже 40 кілометрів на північ від Акко і близько 30 кілометрів на південь від Сідона (Сайди), часто згадується у Старому Завіті під єврейською назвою Цоро, тобто скала. В українському перекладі Біблії — Тир (Бібл., кн. Нав., гл. 19:29; кн. 2 Сам., гл. 5:11; кн. 1 Цар., гл. 5:1; кн. 1 Хр., гл. 14:1; кн. 2 Хр., гл. 2:3 та інші). Слово Тир — це грецька форма арамейського Тура (Біблійний словник Е. Нюстрема. — Р.Н.). Як Біблія, так і інші давні джерела дають нам інформацію про його багатство і пишноти. У Біблії (кн. Єз., гл. 27) дається список різних народів, що торгували з Тиром, а також військових найманців і товарів, які були на його ринках. В історичному часі місто-фортецю загарбники не могли здобути.

І все-таки після семимісячної облоги місто здобув Александр Македонський у 322 році до Р. Х. Здійснилось пророцтво про загибель Тіра за гріхи, работоргівлю, пишноти і гордість. Мешканці Тіра — торки були забрані в полон і переселені в інше місце. Зазначені роки — початок ІІ століття до Р. Х. — і були початком перенесення метрополії фінікійців на північні географічні території. В «Літописі руському» згадується народ торки. На мою думку, це і є історично не впізнаний народ, частина якого опинилася пізніше за фінікійців на нашій території, назвавши річку своїм іменем — Тор, що є правою притокою Дону (Сіверського Дінця), нині — Казенний Торець. Містом торків і берендичів (берендейців — симітів) стало місто Торчський у Київській землі на лівому березі Гороховатки (лівої притоки Росі).

Торки спочатку були спільниками київських князів, допомагаючи в походах підкорювати племена на півночі і Поволжі. Торки були чудовими вершниками. Їхні коні мали особливі прикраси на упряжі. За цими прикрасами можна визначити територію розселення торків після того, як київські князі за непокору пішли на них походом. Похідні назви від Тіра — Турку, Торки, річка Стир (з Тир, Тор) з’явились на західних землях України, а також на річці Німан, у Смоленщині, в Польщі. Біля Перемишля виділялись з-поміж інших три села — Торки, Накло, Поздяч. Вирізнялися одягом, веденням господарства, багатством, звичаями. У наш час називали себе Козацька Бандерія. За переказами, вони прийшли зі сходу. На Великодні свята біля гробу Господнього — Плащаниці виставлялась варта із двох козаків: один в одязі козака з Січі, другий в одязі козака з Лугу. Що це означає, не знаю, потрібно досліджувати.

Якщо уважно вчитатися в назву фінського міста Крістінакаупункі, можемо припустити, що вона складається з декількох слів — Крісті, накау (накиї), пункі, де крісті — святі, Божі; накау — накиї (аркиї); пункі (пуни). Пунами називали фінікійців в їхніх африканських колоніях, в тому числі в Карфагені. На європейській території назва пуни трансформувалась у назву піни. Людність ця дала назву річці Піна і княжому місту Пінськ, а себе називали «піняни».

Фінікійську територію ще називали Левантією (Лев Антією. — Р.Н.). Ця назва збереглась у топонімі Ліван (Лев Ан. — Р.Н.). Назва столиці Лівану Бейрут (Бей рут — беї червоні. — Р.Н.) збереглась в назві беї-бойки, а Галицьку Русь називали Рутенія — Червона Русь. Яку ще ознаку забрали із собою наші предки з цієї території? У XІV столітті н. е. при королі Альберті Мекленбурзькому три корони стали основним символом Швеції. Існує декілька пояснень цієї геральдичної емблеми, і всі вони на рівні легенд. Три корони — це три княжі-царські роди Аркея, Сінея, Євусея-Єрусея, метрополією яких була Хананея-Фінікія. А три короновані леви залишились міткою в гербі частини роду Сінея-Хсрива, це герб хорватського міста Далмації.

У гербі Швеції збереглися леви у великому королівському гербі. І йде ця традиція з незапам’ятних часів. Львівський герб, що дуже схожий на Загребський, дає нам цікаве пояснення. Замок — княжа будівля — держава нащадків трьох родів, з яких головним є рід Аркея. Лев у брамі — мешканці міста, нащадки славної Левантії. Назва міста відповідає історичній назві людності, що в ньому замешкала, — Львів (Левів). Леви в геральдиці європейських держав — це «родичі» нашого львівського лева.

У Львові на балконі будинку, розміщеного з тильної сторони пам’ятника князю Данилові встановлено скульптурні постаті двох княжих воїнів. На щиті одного з воїнів зображено геральдичні ознаки — три корони і коронована ворона (ознака чорних русів), завершені загальною великою короною. Це є підтвердженням історичного відношення Княжої Русі до скандинавів та інших народів Європи. Підсумовуючи вищесказане, потрібно ще раз думкою перенестись у глибину історичного часу і зрозуміти, що ця давня СЛАВА наших предків була. Була вона на нових вимушено освоєних теренах. Була СЛАВА наших предків і тоді, коли вони, маючи назву фінікійці, освоювали разом з іншими родами-колоніями Африку, Західну Європу, можливо, й Америку. Була вона тоді, коли ханаани з примусу Александра Македонського завойовували територію аж до Індії, де залишили свої мітки в нових назвах міст і адмінтериторій. Зрозуміло, що історична слава двох народів за час проживання у Фінікії є спільною і неподільною.

Яким було матеріальне, культурне та історичне минуле наших предків на географічних теренах, де вони проживали, може дати відповідь ґрунтовне комплексне вивчення всіх історичних джерел європейських народів, у тому числі Старого і Нового Завіту. Як можна собі уявити всі ці події в історичному часі? В історичному часі відбувалась постійна міграція (переселення народів). Одні змушені були втікати від сильніших сусідів-загарбників. Інші, як фінікійці, розселялися, освоюючи нові терени, розбудовували там свої колонії-бази. Будучи відважними мореплавцями, вони залишили сліди-топоніми свого розселення вздовж берегів Африки та Європи. Такі назви міст на території Франції, як Леон, Ліон (ЛЕ Он), Ла-Рошель (Ла-Рос Ел), Каор (Ка Ор), Аркашон (повторена назва головного міста Аркеїв у Фінікії Арка — Арка с Он), Кійан (Кій Ан, киян) і багато інших підтверджують розселення роду Ханаанів в Європі. Європейські народи повторили, або незначно спотворили, назви міст біблійної території своєї попередньої батьківщини. Але в історії все змінюється. Змінилась мова роду, розселеного по Європі і Африці. Народ перемішався, продовжував мігрувати. Геродот пише, що сильні народи і міста стають слабшими, а слабші, навпаки, сильними. У 320-х роках до Різдва Христа настав трагічний для наших предків час у зв’язку із захопленням Фінікії Александром Македонським. Тоді вони були переможені, але не скорені. Колонії імперії фінікійців почали незалежне існування, давши початок новим незалежним державним утворенням, теж досить потужним — це Карфаген, Скандинавія, Іберія (давня назва Іспанії, в якій було засновано місто Новий Карфаген). Значна частина ханаанів була розсіяна по території, захопленій Александром Македонським.

Євреї називають себе до сьогодні біблійною назвою. Історична Фінікія не могла існувати під такою само давньою назвою на нових теренах, тому що ці два народи (симітський рід фінів і ханаанський рід русів-урусів, київ, синеїв-хорватів) розділились. На гербі Фінляндії бачимо розлюченого лева, що підняв меч передніми лапами, а задніми топче козацьку шаблю. Розділ цих двох народів був непростий. Сліди спільного шляху на північ ще до Різдва Христа залишились в історичних назвах. Із свідчень історичних джерел XV—XІX століть на півдні Кольського півострова була Терська (Тірська) Україна, а на південь від Карелії — Коянська (Київська) Україна. Час і шлях великого переселення народів підтверджують археологічні знахідки і нумізматичні скарби. Адже за назвою грошей, роками карбування, кількістю та місцем знахідки можна визначити час і масовість переселення народів.

У своєму дослідженні я оминув територію Малої Азії, де проживало багато різних родів, тих, що пізніше стали родоначальними для значної частини європейських націй. Зауважимо, що там є декілька адміністративних територій, у назвах яких є слово «Кий». Кий чи киї-козаки адміністрували (керували) ці території. Назви поселень чи гідроніми в багатьох випадках повторились на європейських територіях. Наприклад, біблійна Галілея була відтворена на новому місці в гідронімі Галіс (теперішня Кизил-Ірмек), і ця форма залишилась в назві народу, що мігрував на терени Франції, Британії, Іспанії, — це галли. Також вона виступає в назві народу і території, що сьогодні називається Галичина, галичани, адже ці народи спільно проживали в Галілеї на території Палестини. Місто Нікополь було на території Палестини, потім Малої Азії і, врешті, в Україні. Наш родовід необхідно масштабно вивчати поза межами сьогоднішньої географічної території, адже князь Святослав казав: «Не любо мені є в Києві жити. Хочу жити я в Переяславці на Дунаї, бо то є середина землі моєї». Уявляючи відстань від Києва до Дунаю, можна визначити, що друга половина сягає території Палестини.

В історії розвитку народів у багатьох випадках територіально в містах жили спільно різноплемінні за походженням народи. Навіть назви міст були такими. Наприклад, Ар-Моав, де жили ари (арійці-ханаани) і моави — потомки Лота.

Як же виникали назви народів, чи правильно потомки себе або інших ідентифікували? Із викладеного вище я дійшов висновку, що фінікійці — це не назва роду. Ханаанці киї і симіти фіни походять від різних родів і залишили спільну назву завдяки історичній науці і спільному існуванню на цій території. Залишилась і спільна назва «халдеї», хоча народи, що жили в Урі, це, за сьогоднішніми назвами, галли — французи і деї — німці. А назва міста Ур теж кочувала, зупинившись на місці «Рур». Підкоряючись спочатку князям держави Київська Русь, народи, що заселяли північно-східні території, залишили собі для своєї ідентифікації спільну назву «руские», тобто чиї вони, кому були підпорядковані — русам і киям. Ми за радянських часів за межами кордонів Радянського Союзу перебирали цю назву на себе, і всі ми, незалежно від національного походження, були «рускіє».

Моя робота — це і моя відвага дати на розсуд читачеві цілком нове трактування древньої історії, яка до сьогодні була захована від нас понищеними документами і трактуванням, вигідним для князів, королів і царів. Ця маленька робота, можливо, стане продовженням великого активного дослідження історії нашого та інших народів.

Головною особливістю сучасної історичної науки є накопичення критичної маси фактів, що не вписуються у традиційну теорію. Енергійно взявшись за аналіз нової інформації з усіх джерел, використовуючи також Біблію, ми станемо свідками сенсаційних наукових висновків і засіяє золотоверхий Київ славою століть.

На знімках герб Далмації; малий герб Швеції; Микола Реріх. «Заморські гості»; герб Фінляндії; герб Львова; Борис Ольшанський. Сказання про Святослава.