Правда й суд не поруч живуть

Два з половиною року тому, 5 серпня 2007 року, теплохід «Бі Атлантік» (прапор Кайманових островів) зайшов у порт Маракаібо для завантаження вугіллям. Для капітана судна Володимира Устименка це був не найскладніший рейс. «Мореходку» він закінчив 1974 року, морську службу розпочинав матросом. Капітаном на різних суднах Володимир Устименко проходив 20 років. У морському співтоваристві має абсолютно незаперечний авторитет найдосвідченішого капітана.

12 серпня «Бі Атлантік» завершив завантаження вугіллям. Митні й прикордонні служби порту Маракаібо провели необхідні процедурні формальності. Зокрема, на предмет нелегального перевезення наркотиків були перевірені надводна й підводна частини судна. У Венесуелі, керівництво якої оголосило нещадну війну наркоділкам, суворо ставляться до тих, хто намагається організувати нелегальне перевезення і розповсюдження наркотиків.

«Бі Атлантік» вийшов на ближній рейд, де став на якір, чекаючи лоцмана, у супроводі якого судно по підхідному каналі мало було вийти у відкритий океан. За розповідями родичів, по рації капітан судна Володимир Устименко одержав наказ портової влади — категорично забороняється запуск двигуна до прибуття лоцмана. На катері разом з лоцманом прибули й митники та прикордонники, які декількома годинами раніше проводили огляд судна.

З місця в кар’єр венесуельські правоохоронні служби заявили капітанові, що, мовляв, на судні провозиться велика партія кокаїну, яку вони зараз виявлять. І 125 кілограмів наркотику справді на глибині восьми метрів нижче за ватерлінію судна було знайдено. Мішечки з наркотиком були прив’язані тоненькими мотузочками до гвинта судна.

Тоді капітан теплохода Володимир Устименко й згадав дивний наказ портової влади не заводити двигун до прибуття лоцмана. Якби двигун був заведений, то запрацював би гвинт. А отже, від наркотиків у мішечках і сліду б не залишилося — гвинт би просто їх розметав.

Суд першої інстанції Маракаібо 26 вересня 2007 року почав розгляд справи в обвинуваченні екіпажу у контрабанді наркотиків. Вердикт суду був такий — екіпаж не причетний до скоєння злочину й повинен бути звільнений у залі суду. Відносно капітана судна Володимира Устименка і його другого помічника Юрія Датченка було обрано запобіжний захід під вартою.

Шість місяців капітан і його помічник перебували під арештом на борту судна, а потім під конвоєм їх відправили на берег у каталажку. Українці абсолютно спокійно сприймали ситуацію — мовляв, суд у всьому розбереться й виправдає їх.

Донька капітана Наталя й донька другого помічника Реґіна (вона є громадянкою Росії) почали боротьбу за повернення своїх батьків на Батьківщину. Російське міністерство закордонних справ погодилося взяти участь у долі моряків за умови офіційного звернення до них МЗС України із проханням про сприяння в цій справі (така міжнародна офіційна практика). Але українське міністерство закордонних справ, а також Президент і Прем’єр-міністр до російських дипломатів поки що не зверталися. Можливо, побоюються виникнення міжнародного скандалу.

Єдиною людиною, котра у дуже тяжку хвилину не залишила громадян України без допомоги, став один із власників теплохода — Стефаніо Магнеллі. Він заплатив і продовжує оплачувати послуги венесуельського адвоката, який захищає у суді українських моряків. У зв’язку з тим, що у Венесуелі немає дипломатичного представництва України, а інтереси нашої країни представляє посольство в Бразилії, пан Магнеллі оплачує проїзд дипломатів із Бразилії у Венесуелу. Завдяки його хорошому ставленню до наших земляків вони перебувають не у в’язниці, а в орендованому й оплачуваному для них житлі. Забезпечує харчуванням, одягом, телефонним зв’язком з Україною. Усього за 30 місяців Стефаніо Магнеллі витратив на порятунок українських моряків уже не один мільйон доларів.

Але, незважаючи на тривалість розглядів і відсутність доказів провини громадян України в контрабанді наркотиків, як повідомляють адвокати, суд не ухвалює жодного рішення з цього питання. За 30 місяців цю справу розглядає вже сьомий суддя. Із призначенням нового судді слухання справи починається з нуля. А тим часом українські фахівці в області міжнародного права заявляють, що відповідно до законодавства Венесуели, якщо протягом двох років підсудним звинувачення не пред’явлене, їх зобов’язані звільнити.

Що ж відбулося в Маракаібо у серпні 2007 року? За припущенням адвокатів, що здійснюють захист у суді громадян України, відносно капітана і його другого помічника було вчинено примітивну провокацію. Водолази на глибині восьми метрів закріпили 125 кілограмів кокаїну, що і був виявлений наркотиками. Найімовірніше, причиною провокації стало те, що комусь із місцевих чиновників сподобалося судно «Бі Атлантік». Прокурор Маракаібо, виступаючи на суді, вимагав, щоб судно було конфісковано на користь держави. Але для ухвалення такого рішення необхідно було довести, що капітан і його другий помічник причетні до контрабанди. А от з доказами вийшов промах.

Тим часом, за останніми новинами від капітана судна, які вже викладені на сайті «Морского бюллетеня», судновласники відмовилися від свого майна — теплохода «Бі Атлантік» на користь держави Венесуела. Судно відбуксоване, і, за міжнародними обліковими даними, воно перебуває вже на балансі танкерного флоту Венесуели. До речі, за останні чотири роки в цій країні аналогічні ситуації відбуваються не вперше.

Венесуельський адвокат Ауреліс Фернандес радить родичам українських моряків молитися й пам’ятати, що ця справа — не кримінальна, а політична.

26 січня Володимир Миколайович Устименко відзначав у Маракаібо свій 60-літній ювілей. Привітали його з ювілеєм другий помічник Юрій Датченко, Стефаніо Магнеллі, дружина Тетяна Володимирівна, донька Наталя, зять Віталій і п’ятирічний онук Кирило. А в Херсоні очікують повернення додому Юрія Датченка його дружина Галина й донька Яна.

Але, зважаючи на все, венесуельському судовому марафону ще довго не буде кінця. Батьківщина не поспішає на допомогу своїм синам.

Одеса—Херсон.