Щоб не збідніти — танцюй

Пильні чиновники давали добро на виїзди в «буржуазний світ» лише перевіреним артистам. Їх було доволі. «Березка» Моїсеєва, ансамбль танцю Вірського, хор П’ятницького... Для Володимира Сьєдіна й сьогодні є найбільшою загадкою оте рішення згори, коли «Горлиця» об’єдналася з хмельницькою «Веселкою», разом підготували концертну програму.

І от подільські танцюристи летять до Брюсселя. «Ніхто з них до цього взагалі не літав літаком, — згадує Сьєдін. — Ми були, звичайно, смішними, у своїх плащах з болоньї. Нам услід посміхалися. Але коли ми показали свої танці — насмішки змінилися на повагу. На міжнародному фестивалі у голландському місті Лейден змагалися аматори із 24 країн світу. Найбільшу конкуренцію подолянам склали танцюристи зі штату Юта, США. Ми з ними подружилися. Під час розставання американці плакали й казали, що хотіли б запакувати кожного з нас до своїх валіз і провезти в Америку, аби вразити своїх глядачів «гопаком» та «варваркою». Після Лейдена нам відкрилася широка дорога у світ. Ще не встигли повернутися додому, як Москва скерувала нас до Югославії. Мали виступати в парі з «Березкой». Проте... інститут не встиг перерахувати кошти за квитки...

Ту помилку з Югославією «Горлиці» компенсували сторицею. Уже наступного року ансамбль (єдиний самодіяльний з України) отримав запрошення на Кубу. Виступати випадало разом з відомими артистами Радянського Союзу. З Одеси кораблем 18 днів добиралися до Куби, по дорозі — концерти в Лісабоні, Афінах, на Азорських островах... Невдовзі «Горлиця» облетіла всю Європу, побувала в Африці.

Неймовірно, але Володимир міг розминутися зі своєю артистичною долею. Хлопець із промислового Краматорська міг стати футболістом! Та й музика займала не останнє місце в душі, гарно грав на баяні. Працювати твердо вирішив на заводі, для цього й училище відповідне закінчив. Туди якось завітав Василь Полежаєв, приглядався до хлопців, добирав зграбних та рухливих для своєї студії. Так і Володимир уперше побачив справжній урок танцю, що змінив усі попередні наміри хлопця. Два роки занять — і Володимир опанував секрети танцювального мистецтва. Якось у столиці, де виступав з ансамблем Вінницької філармонії, познайомився з Олександром Ситником з Кам’янця-Подільського. Той керував «Горлицею». Запросив Володю переїхати. Так наполягав, що Володимир не встояв. Вступив на фізмат Кам’янець-Подільського педінституту, а заразом — до «Горлиці». Сьєдін думає, що Ситника вела інтуїція. За рік його не стало: помер від перитоніту. Чимало танцюристів покинули колектив. Ректор попросив Сьєдіна очолити «Горлицю». Виходить, Ситник кликав його на своє місце.

Хтозна, можливо, ті па, які на сцені показують усе нові покоління «горличан», колись у свята чи на весілля виконували давні пращури, які мешкали понад Дністром ще за князя Данила Галицького. Сьєдін та його соратники записали автентичні танці у Бакоті, що була столицею Пониззя, Теремцях, Студениці, Старій Ушиці. Ця територія давно вже під водою Дністровського водосховища. А танці їм вдалося зберегти від загибелі!

На тих танцях зросло чимало талановитих танцюристів. «Горлиця» багатьом дала путівку в життя. Сьєдіну пощастило ще в одному: на сцені він зустрів справжнього однодумця. Дружина Наталя взяла на себе найважчу місію: плекати кадри для «Горлиці». Започаткувала гурток сучасного танцю в колишньому Палаці піонерів. Тоді це було новинкою. Її вихованці й сьогодні виступають.

— Я, корінний східняк, щасливий, що став подолянином, — зізнається Сьєдін. — Культура Західної України, її народне мистецтво неймовірно збагачує. Моє життя доводить, що не може бути антагонізму між східняком і західняком. Вони приречені на єднання в одній міцній і високодуховній нації. Що культурнішими будемо, то більше нас цінуватиме світ. От «Горлиця» щороку їздить у Теруель (Іспанія), виступає на танцювальному фестивалі. Ми не набридли, хоч нас уже бачили тут багато разів. До речі, в Теруелі багато танцювальних колективів, всі мають гарні приміщення для занять, підтримані владою. Вважаю, і в нас так має бути. Наші діти талановиті, їх треба навчати хореографії, ввести в школах уроки ритміки. Це додасть їм і фізичного, й морального здоров’я, виховає інтелігентами.

Торік у столичному палаці «Україна» під час звіту художньої самодіяльності Хмельниччини найбільше танцювальних номерів показали саме кам’янчани. А керівник «Горлиці» був удостоєний звання Заслужений працівник культури України (на знімку). Повернувшись додому, Володимир Сьєдін заявив перед депутатським корпусом міста: «Наступного разу Кам’янець може показати власну програму». Якщо й знайдуться такі, хто назве його занадто амбітним, ближче знайомство з танцювальною творчістю кам’янчан спростує всі сумніви!

— У собі ми впевнені, — кажуть сподвижники. — Було б потрібне державі наше мистецтво. Чи будуть надалі такі огляди? Адже які гроші треба заплатити кожній області за оренду палацу для звітного концерту, скільки мусимо назбирати коштів, щоб доїхати до Києва. То оце й називається підтримкою національної культури?! Та сама «Горлиця» тримається на плечах двох університетів міста — національного та аграрно-технічного, так би мовити, з ласки їх ректорів. А за десятиліття роботи вона давно заслужила, аби мати студію, збудовану за підтримки держави.