У Тульчинській районній лікарні на Вінниччині змушені утримувати за власні кошти пацієнта, якому ампутували обморожену ногу — у нього ні документів, ні грошей. Дочка обіцяла забрати батька, але...
У лікарню його доставили ще 20 грудня минулого року. Володимира Меїчка, так чоловік назвав себе, знайшли в одній із занедбаних хат у селі Журавлівка Тульчинського району. «Ще б трохи, і ми б не врятували його», — кажуть лікарі. Обморожену ногу таки довелося ампутувати. 16 січня 57-річного чоловіка прооперували. Через десять днів виписали з лікарні. Але він дотепер там. Не тому, що потребує подальшого нагляду лікарів. Йому нема куди їхати.
— Я з Донецької області, — каже Володимир. — Живу один. На Вінниччину приїхав до двоюрідного брата. Він з села Вапнярки Томашпільського району. Коли прибув у село минулої осені, мені сказали, що брат помер. Коли йшов по вулиці, у цьому ж селі, мене зустрів незнайомий чоловік. Запитав, чи не маю бажання підзаробити грошей...
Машиною, за словами Володимира, його привезли у Барський район в село Шевченкове. Поселили в гуртожиток тамтешнього господарства. Працювати треба було на збиранні яблук. Обіцяли платити по 50 гривень за день роботи.
— Я й погодився на таку пропозицію, а чому б ні? — продовжує Володимир Меїчко. — Людей зібралося немало. Є господарство. Навіть думки не допускав, що обмануть з грішми.
За словами співрозмовника, чоловік, який привіз його в господарство, взяв паспорт, щоб оформити на роботу. «Хто він? — перепитує. — На нього всі казали «Славік молдован». Молдован не прізвище, а видно, сам він з Молдавії. Відтоді я свого паспорта не бачив. І грошей не дали».
Володимир каже, що, крім збирання яблук, виконували іншу роботу. Працювали аж до грудня місяця. «Закінчилося все тим, що Славік посадив нас, чоловік з десять, у машину і сказав, що відвезе на вокзал, заодно вже й розрахується, — продовжує Володимир. — Але довіз тільки до лісосмуги. Висадив і сказав чекати, мовляв, скоро повернеться. Більше ми його не бачили. Щоб не замерзнути, стягали гілляки й палили багаття. Тоді подзвонили з автозаправки в господарство. За нами приїхав наш бригадир Серьога. Забрав назад. Нам пояснили, що всі наші гроші забрав Славік. Дали ще роботу, щоб могли хоч на білет заробити. Заплатили трохи грошей. Хлопцям вистачило на білет. А мені — ні. Бо я ще купив собі черевики. У туфлях було вже холодно. Пішов по селах. Ніхто не хотів прийняти чоловіка без документів. У Журавлівці знайшов закинуту хату, там і перебивався. Аж поки не відморозив ноги. Спасибі лікарям. Врятували, живим лишився. Хоч і без ноги...» Чоловік напам’ять назвав лікарям адресу дочки. Вона з сім’єю проживає у Хмельницькій області, Волочиський район, село Богданівка, вулиця Миру, 18. Звати Олена Осадча. Лікарі написали за цією адресою листа. Невдовзі звідти зателефонувала дочка їхнього пацієнта. Обіцяла приїхати, забрати батька, але... Сам Меїчко каже, що звертався у міліцію, розповів історію, яка з ним сталася. На цьому все й закінчилося.
Керівник господарства у селі Шевченково Барського району Володимир Романюк каже, що вперше чує про такий випадок. Прізвище Меїчко йому ні про що не говорить, не знає такої людини. На збиранні яблук справді працювало багато людей. Пан Романюк запевняє, що договір складали індивідуально з кожним. Щоправда, згадав про бригаду із Закарпаття, у якої було два відповідальних чоловіки. Виникає запитання: навіщо вони, ці відповідальні, якщо договір укладають окремо з кожним найманим трудівником? Керівник господарства не виявив бажання перевірити по документах, чи працювала у них людина на прізвище Меїчко, а також назвати суму, яку йому сплатило за роботу господарство.
Розшукати кривдника чоловіка, на нашу думку, нескладно. Адже він працював у господарстві не день, і не два. До того ж називає конкретних людей. Від нього дізналися прізвище керівника господарства. Але чи стане хтось цим займатися?..
Вінницька область.
На знімку: Володимир Меїчко, якому ампутували обморожену ногу, стверджує, що його ошукали під час роботи на збиранні яблук у селі Шевченково Барського району.

Фото автора.