У передчутті бурхливої води, або Лютневі спостереження за політичними плавзасобами

Не скажу точно ким і коли, але було сказано: велика політика — це велика вода. Під знаком води й політики сплив місяць, у який проголошено главою держави Віктора Януковича.

Я — про воду, бо з минулого ніби повернулися закарпатські повені, спричинені стрімким наближенням весни та браком надійного протипаводкового захисту в басейнах річок. Природа знову помстилася за те, що добра третина міст, як твердить Рахункова палата, не мала на цей момент власної програми з протидії ймовірному підтопленню. За деякими даними, площа, яка стабільно підлягає підтопленню, уже сягає 27 відсотків території країни. А хто скаже, скільки збитків завдала велика вода в лютому? Ніхто. По-перше, не знайдеш відповідального серед міністерств і відомств, по-друге, держпрограма з протипаводкового захисту фінансується через пень колоду (і в ній багато води), по-третє, вона — у рекордсменах використання коштів не за призначенням. Із майже чотирьох мільярдів гривень на боротьбу з повенями 2008—2009 років 1,2 мільярда гривень витратили, м’яко кажучи, не по ділу. А почитати про спорудження дамб і створення гідропостів, то все сказано по ділу.

Так само вряди-годи правильні слова говорили про запобігання техногенній катастрофі на території Калуського заводу на Івано-Франківщині. Вона дала про себе знати проваллями й токсичними відходами до такої міри виразно, що законодавці оголосили Калуш зоною екологічного лиха. Фактично в Калуші ми стоїмо перед загрозою отруєння води вже не перший рік. Убезпечити людей і довкілля від техногенної катастрофи завжди заважали політичні або економічні резони — небажання одного уряду переймати на себе бюджетні зобов’язання іншого, потреба зберегти виробництво калійних добрив, абощо. Фігурально кажучи, політична система й дренажна дотичні вже тому, що за інавгурацією новообраного Президента Віктора Януковича спостерігали й у Калуші, й у Миколаєві, й у Луганську, де велика вода підмочила репутацію не одного уряду, не одного глави держави.

Лютнева вода не заспокоювала, бо команда Віктора Януковича прагнула не залишити мокрого місця на уряді Юлії Тимошенко. Передчуття ще більш бурхливої води не зникало, бо законних підстав для цього явно бракувало. Якби на виборах перемогла з незначною перевагою вона, все сталося б навпаки, адже коаліційний плавзасіб один, а резони в опонентів — споріднені. Наведу тільки один приклад. Підтримка її фракцією в парламенті законопроекту «Про здійснення державних закупівель» навіть теоретично не запобігає корупції, а прагнули ж нібито, щоб він запобігав на практиці. Фракція Партії регіонів також забуває про боротьбу з корупцією в сесійній залі. І не тільки про це.

Бюджетні проблеми, з якими доведеться мати справу цього року, вже спонукали фракцію новообраного Президента переосмислювати заявлений на 2010 рік рівень підвищення соціальних стандартів. Бо, кажуть, треба вишукати додатково близько 70 мільярдів гривень. Це більше за річний обсяг держзакупівель і майже стільки, як економіка втратила в кризовий минулий рік.

Точніше, перед тим, як піти з Банкової, порахували в секретаріаті колишнього Президента Віктора Ющенка. В оприлюдненому матеріалі «Оцінка поточних тенденцій економічного розвитку України» зазначається, що реальне падіння ВВП торік становило 14 відсотків, а номінальне — 6. Виходячи з цього, економіка втратила 60 мільярдів гривень. Криза — це війна, з якою без втрат не повертаються. Серед причин «обвалу» в реальному секторі — погіршення ситуації на зовнішніх ринках, уповільнення інвестиційної динаміки, реальне скорочення доходів населення на шість відсотків. Підсумували: реальний дефіцит держбюджету торік сягнув 80 мільярдів гривень. Скільки списати на рахунок непродуктивних урядових і законодавчих рішень, а скільки — на збитковість більш як 41 відсотка підприємств країни, обіцяли з’ясувати політики. Але товкти воду в ступі не означає її прибрати. А якщо прибрати, то очевидно, що найбільшим гальмом подальшого економічного поступу стануть... видатки на обіцяний Президентом новий рівень соціальних стандартів, від якого не відмовитися, і на закупівлю імпортованого газу, чого не уникнути. Звідси випливає, що рік виявиться не менш інфляційний за 2009-й. Зростання споживчих цін нагнітатимуть адміністративно регульовані тарифи на газ, електроенергію, транспортні та житлово-комунальні послуги й харчові продукти, зростання собівартості продукції у виробничій сфері й кредитної активності — в банківській.

Лютий залишив відкритим питання, хто за Президента Віктора Януковича може стати Прем’єр-міністром. Вищесказане свідчить не на користь Сергія Тігіпка або Арсенія Яценюка, які пропонують плисти проти стереотипів і популізму, що може насторожити інвесторів. Як на мене, більше шансів у Миколи Азарова, який добре знається на командно-адміністративних, випробуваних у минулому, плавзасобах і може розраховувати на 226 «весел». Але навіть якщо партія доручить, а парламент підтримає, то він почне з того, що практикувала Юлія Тимошенко: з ручного управління економічними процесами та недофінансування держпрограм. Дефіцит іншого не залишає. І в Калуші обіцяного фінансування можуть не дочекатися. Прийде новий уряд, то він почне з того, про що вона тільки мріяла: з приватизації, виручка від якої може покривати багатомільярдний дефіцит бюджету; зі встановлення порозуміння з Нацбанком, без чого й боротьба з інфляцією непродуктивна, й покращення фінансового стану банківської системи проблематичне. Нагадаю, найбільші збитки торік припали на фінансову сферу.

Найдошкульніше, звісно, постраждали баланси державних холдингів. Згадайте хоча б, що торік за крок від технічних дефолтів стояли НАК «Нафтогаз України» і Укрзалізниця, а наприкінці звітного місяця відстрочки сплати 75 відсотків чергового платежу за півмільярдним доларовим кредитом від Cretdіt Suіsse Fіrst та Deutsche Bank запросив національний монополіст фіксованого зв’язку «Укртелеком». Виходить, радість про перший прибуток у другому кварталі минулого року після довготривалих збитків була передчасною? Авжеж. І економічна криза не сприяла фінансовому одужанню компанії, і це не збігається з планами тих, хто розраховує на акції компанії. Про реструктуризацію, як порятунок від дефолту, ми ще почуємо від багатьох банків і підприємств. Але очікування корпоративного сектору вже не такі похмурі, як торік. По-перше, відновлення кондицій індустріального сектору відбувається в руслі світових тенденцій. Так, зростання цін на аміак одразу ж спонукало Одеський припортовий завод і концерн «Стирол» поставити до ладу додаткові потужності з його виробництва, збільшив обсяги відвантаження «Дніпроазот». Завдяки пожвавленню ділової активності за підсумками першого кварталу можна очікувати на високі показники від металургійної галузі та суттєвий приріст послуг. По-друге, важко не помітити прагнення Нацбанку підтримати весняне пробудження внутрішнього споживання шляхом здешевлення грошей, про що свідчить згадуваний у пресі намір Володимира Стельмаха знизити облікову ставку до шести відсотків. Нехай за цим може стояти й інше, але це так чи інакше веде до зниження процентних ставок за кредитами, а відтак до збільшення грошей на рахунках суб’єктів господарювання.

Як на мене, ВАТ «Укртелеком» також уникне неприємностей з кредиторами. Реструктуризація боргу може справити негативний вплив на суверенні єврооблігації держави, але не більше. Поза тим, хоч би хто очолював уряд цього року, йому треба зважати на те, що гучні дефолти таких компаній можуть призвести й до ажіотажного попиту на іноземну валюту. А на сьогодні готовність Нацбанку виходити на міжбанківський ринок з інтервенціями й звістка про повернення в країну місії МВФ підводять до думки, що ми закриємо перший квартал офіційним курсом 7,9—8,0 гривень за долар США.