Улітку 2014-го навколо Савур-Могили знову розгорнулася багатоденна битва — така само жорстока й непримиренна, як і понад сімдесят років тому. Цими днями оприлюднено знімки зруйнованого обеліска на верхівці гори: для знищення українських військових терористи не шкодували снарядів. «Сили АТО взяли під контроль Савур-Могилу» — за цими скупими словами ховається дуже важливий етап війни на Донбасі.
Тримаючи зв’язок із мешканцями населених пунктів регіону, де тривають бойові дії, «Голос України» завжди прагне дізнатися про ситуацію від місцевих людей. Але обстріли біля кордону в Шахтарському районі та Сніжному настільки жорстокі, що люди не наважуються залишати надовго підвали. Натомість вдалося поспілкуватися з бійцями, які брали участь у боях за Савур-Могилу і нині перебувають у «гарячій точці» поблизу кордону. Наші військові навели приклади не лише відваги й стійкості, а й неузгодженості серед командування та поганого забезпечення рядових бійців. А подекуди — повної незахищеності. І про цю ціну перемоги також варто говорити.
— Приїхали в цей район ще 28 липня. Двічі пробували штурмувати Савур-Могилу — одразу після наступу потрапляли під обстріл. Коли ховалися в посадці від чергового обстрілу, я увімкнув телефон, зайшов на сайт «Української правди», а там написали, що Савур-Могилу вже взяли під контроль. Хоча ще штурм не почався! А вже на ніч нам дали команду знову наступати, — розповів один із бійців бригади, яка брала цю висоту.
Колона вишикувалася на асфальтованій дорозі й приготувалася рушати. «В цей час із тилу почався обстріл з автоматичної зброї. Швидше за все, сепаратисти. Багато наших людей дістали поранення. Нам дали команду — вперед! Злагодженості не було, у нас навіть не було рацій, щоб зв’язуватися з командирами. Ті їхали попереду на танках, де міцніша броня. А колона солдатів — на вантажівках, на БМП фактично незахищена. Почався обстріл із міномета, стріляли гаубиці. Пізніше ми дізналися, що обстрілювали з російської території», — додав співрозмовник.
Під обстрілом колона дісталася підніжжя гори і почала підніматися. Бійці розтягнулися до вершини й утримували висоту майже 4—5 годин. «Чітких команд не було. Ми чули, як самі командири по раціях не могли узгодити дії між собою. А під ранок розпочався дуже сильний артилерійський обстріл. Начебто з російської території. Він був чіткий, з точністю до 15—20 метрів, наче сиділи коригувальники. Нас відганяли на саму гору, і коли ми скупчилися й піднялися, стріляти припинили».
Пізніше від місцевих мешканців бійці дізналися, що терористи тоннами завозили до Савур-Могили бетон і споруджували фортифікаційні укріплення всередині гори. Було і джерело питної води. У чотириярусних дзотах бойовики могли залишатися тижнями, там же, швидше за все, сиділи й коригувальники вогню. Вибити противника з укріплень під час першого штурму не вдалося.
«Солдати почали казати, що треба відступати. В лісопосадці працювали снайпери й кулемети. Всередині гори також сиділи терористи. І тривав обстріл з боку Росії. Наше командування не знало, що робити. Зайняти оборону не було де: дзоти ми не захопили й окопатися не могли теж. Основна маса людей прийняла рішення — відходити», — веде далі боєць.
Рядові бійці наполягали, щоб повертатися полем: на дорозі, якою раніше йшла колона, може бути засідка. «Пішли спочатку полем, потім звернули на дорогу — й одразу обстріл. Знову пішли полями, вийшли до хутора. Нас знову почали обстрілювати. З хутора нас вигнали, відійшли за село Петрівське. Переночували. Вранці нам сказали, щоб зайняли оборонні рубежі з чотирьох боків села», — каже співрозмовник.
На цих рубежах військові стояли півтора тижні. Весь цей час підрозділи сил АТО пробували штурмувати висоту, але постійно потрапляли під щільний артилерійський вогонь. І лише минулого тижня у четвер Савур-Могилу вдалося остаточно взяти під контроль та вибити звідти бойовиків.
А вихідними у підрозділі, де служить наш співрозмовник, стався конфлікт із командуванням. Бійців розділили на дві групи, одну з яких вирішили відправити до села М. і наказали стати блокпостом у чистому полі. «У нас один БМП, на якому не працює електроніка, не діє наводка. Рацій немає. Територія, куди нас відправляли, не окопана. Коли ми про це сказали командуванню, один із начальників обурився: «Ви повинні були вийти на Савур-Могилу і там померти! Лягти кістьми!». Нам погрожували, якщо відмовимося їхати — запишуть у сепаратисти і дадуть 15 років тюрми».
За словами бійця, групі із п’яти осіб, яку відправляли на новий рубіж оборони, пообіцяли дати танк, екскаватор і привезти харчування. «Ми вирушили на місце блокпоста, простояли там дві години. За цей час нам не дали ані солярку для БМП, ані танк, ані харчування. Повернулися на гірку, де раніше стояли, там хоч сухпайки є. Потім на нове місце надіслали екскаватор, але він не зміг зарити БМП, як слід, бо там суцільне каміння. Окопалися вручну, як змогли. Вранці був мінометний обстріл...»
Співрозмовник підкреслив: бійці сповнені рішучості захищати свою землю і готові до труднощів. Але не сприймають зневажливого ставлення деяких командирів і не розуміють, у чийому підпорядкуванні зараз перебуває їхній підрозділ. «Ми всі мобілізовані люди, не спецназ. Чіткої підготовки на полігоні перед відправленням до зони АТО не було. Ми розуміємо, що наше основне завдання — стояти на блокпостах, іти за спецназом, який першим займає території. Але ми переконалися, що командири часто самі не знають, як діяти, і не можуть узгодити між собою. Ротацій і відпусток нам не обіцяють. Стоятимемо до перемоги», — підсумував боєць.
Колега з «Голосу України» зателефонувала керівнику прес-центру РНБО Андрію Лисенку і розповіла про ситуацію, що склалася в зазначеному підрозділі. Ми припускали, що керівництво силовиків у Києві може вжити відповідних заходів для посилення координації військових та покращення забезпечення підрозділів. Але очільник прес-центру піддав сумніву нашу інформацію і заявив, що замість бійця міг телефонувати провокатор. Мовляв, під Савур-Могилою наразі спокійно: «Вони (військові. — Авт.) там ходять, як королі». В особі бійця сумнівів немає: це людина, яку один із наших журналістів добре знає в «реалі». Чи не хоче керівник прес-центру «покоролювати» на блокпосту під Сніжним, щоб пересвідчитися в правдивості слів рядового солдата? Із таким ставленням до потреб бійців чомусь не дивує те, що першими на прохання відгукуються волонтери з усіх куточків України, а «нагорі» деякі проблеми «не помічають», закликаючи до перемоги за будь-яку ціну.
Донецька область.
Бійці батальйону «Донбас» біля міста Мар’їнка Донецької області.
Фото Маркіяна Лисейка (Укрінформ).
