Великі плани маленьких бюджетів

Зустрівшись із журналістами, голова обласної ради Іван Гладуняк якраз і завів мову про те, наскільки вдало були використані торік кошти обласного та державного бюджетів, які пішли переважно на соціальні програми. Саме завдяки їм стали до ладу новий корпус обласної лікарні, сільські школи у Теофіпольському, Полонському, Дунаєвецькому районах та в Городку, деякі інші об’єкти. Якщо на фоні держави ці новобудови не такі вже й помітні, то для місцевих громад вони стали справжньою перемогою, адже чи не за кожною — довгі роки будівництва, консервації, реконструкції...

На жаль, список цей не такий вже й довгий, і куди більше хотілося б добудувати, реконструювати, закласти новий фундамент, ніж зроблено. Про це не просто мріялось. Кожна рада по вертикалі вносила свої пропозиції, і деякі з них увійшли конкретними пунктами в конкретні плани. Але... Торік для області в стабілізаційному фонді держбюджету для реалізації інвестиційних проектів соціально-економічного розвитку було затверджено одинадцять об’єктів, на які мало б надійти 24 мільйони гривень. Однак на початку нинішнього року реальна цифра надходжень становила лише 15 мільйонів. Повністю було профінансовано будівництво лише однієї школи і районних очисних споруд. Закінчити спорудження інших вдалось лише завдяки допомозі обласного бюджету. А вже на поліклініку у Віньківцях, сільський клуб у Хмельницькому районі, школу в Летичеві грошей не надійшло зовсім.

Цікаво, що обласний бюджет виявився не тільки щедрішим, а й пунктуальнішим, ніж державний. Бо саме з його видаткової частини було виділено 25 мільйонів гривень на фінансування трьох десятків об’єктів. Але, навіть незважаючи на це, грошей бракувало всім і скрізь. А тому питання їх розподілу завжди викликали гострі дискусії, бо, врешті-решт, як зробити вибір між школою чи лікарняним корпусом, очисними спорудами чи дитячим садком? Не випадково на останній колегії ОДА прозвучало припущення, що інколи під час затвердження програм, а головне — у ході розподілу коштів спрацьовує не тільки економічний розрахунок, а й певні протекції, лобіювання окремих депутатських груп і навіть втручання народних депутатів. Та й хто ж того не знає: знайдуться свої люди у верхах — будуть гроші, а ні — то можна і вік вікувати у списку об’єктів незавершеного будівництва. Навіть якщо і пощастить включити їх в певні програми.

З цією тезою вже давно ніхто не сперечається. Як і з тим, що, здавалося б, уже гарантованих коштів може не вистачити. А тому кожен, як може, намагається потягнути на себе латану бюджетну ковдру. При цьому іноді навіть до абсурду доходить. Як, приміром, у Шепетівському районі, звідки довелось повернути 1,8 мільйона гривень, виділених із бюджету, але так і не використаних коштів. За суцільного дефіциту грошей подібне ставлення до фінансів можна було б назвати не простою недбалістю, а й злочином. Та ситуація швидко прояснилась: гроші у Шепетівку випросили ще торік, а всі тендерні процедури призначені лише ... на початок нинішнього. Зрозуміло, що без них ні фінансування, ні практичні роботи не починались. У такій ситуації можна було б добре насваритись: для чого відтягувати на себе гроші, заздалегідь знаючи, що вони не будуть освоєні. Вони, звичайно, не пропадуть, та, можливо, хтось спритніший уже б вводив в дію свої об’єкти. Все це так. Але неважко зрозуміти й тих, хто всякими правдами і неправдами хоче, якщо не заволодіти, то хоча б доторкнутись до бюджетних скарбів. Бо хто знає, чи трапиться ще така нагода.

Для Хмельницької міської влади, як і загалом для економіки краю, минулий рік був не надто оптимістичним. Знизили свої показники десятки промислових та будівельних підприємств, зросла кількість тих, хто працював у збиток. А коли так, то й бюджетні надходження не дуже радували. І хоча планові показники все-таки витягували неймовірними зусиллями, проте заробити додаткові кошти саме на різні соціальні програми, проекти благоустрою міста, поліпшення його інфраструктури було майже неможливо. Підсумовуючи невтішні уроки, міські обранці вирішили прийняти на нинішній рік нову стратегію. «Якщо торік ми робили акцент на соціальних програмах, допомогах, котрі могли б хоч трохи допомогти нашим городянам в непрості кризові часи, то тепер маємо зовсім інші плани, — розповіла на одній з останніх зустрічей з журналістами заступник міського голови Ірина Ковальчук. — Пріоритетом соціально-економічного розвитку обласного центру в найближчі місяці повинні стати інноваційно-інвестиційні проекти, які підштовхнуть до розвитку економічного сектору, а  значить, і до збільшення бюджетних надходжень». Не можна не погодитись із далекоглядністю такої стратегії. Шкода тільки, що розпочинати її доводиться в невизначених умовах, коли так і не прийнятий державний бюджет. Тож як планувати нові витрати, коли законом не закріплені навіть життєво необхідні? Якщо ці запитання не дають спокою владі обласного центру, чиєму бюджету може позаздрити будь-який населений пункт краю, то що говорити про невеличкі міста і зовсім крихітні села, де бюджети завжди були і залишаються дотаційними?

Питати про плани чи програми у більшості сільських голів — тільки викликати сумну посмішку. І не тому, що не знають, чим зайнятись, а через вічний брак коштів. Саме через це багатьом із них доводиться розраховувати не на власні перспективні розробки, а на обласні програми. Протягом трьох кварталів минулого року тільки за рахунок коштів обласного бюджету було профінансовано майже два десятки регіональних програм більш як на 50 мільйонів гривень. Сума начебто немала. Та коли розкинути на сотні сільських рад, залишаються копійки. Саме через це зірка фінансового достатку, а значить, і виконання соціально-економічних, освітянських, оздоровчих, культурних, спортивних та всіх інших програм, всміхається лише окремим щасливчикам.

 

Хмельницький.