Як відомо, цьогоріч представником України на конкурсі Євробачення в Норвегії буде Василь Лазарович. Співак родом з гуцульського села Баня Березів Косівського району, що на Прикарпатті. За гороскопом — Лев. Батько Василя — столяр, робить гарні меблі, мама, як багато жінок у цих краях, — прекрасна вишивальниця. Василеві 28 років. Закінчує Національну музичну академію України імені П. Чайковського. У його послужному списку — роль Олександра ІІ у мюзиклі «Екватор», робота в оркестрі під керівництвом Михайла Фінберга (Білорусь), участь у міжнародних пісенних конкурсах «Слов’янський базар» та «Нова хвиля». Нещодавно Василь виступав з концертами на Прикарпатті і розповів про себе, свої погляди на Євробачення і підготовку до нього.
Відступу бути не може
— Пане Василю, ваша кандидатура викликала чимало дискусій у пресі. Власне, не так вона, як цьогорічна процедура обрання посланця на Євробачення. Мають ще якийсь сенс такі суперечки?— Крапку у цих дискусіях давно поставлено. Наша команда зараз ретельно готується до Євробачення. Сім країн Європи уже надіслали нам запрошення і чекають нашого приїзду. Від музикантів отримали близько ста пісень і зараз проводимо з ними зустрічі. Тому відступу назад бути не може. Моє завдання тепер — гідно представити українців на Євробаченні як справді співучу націю.
— Коли Україна має визначитися з піснею? І за ким буде остаточний її вибір?
— Пісня має сподобатися всім — слухачам, Першому Національному, всій Європі і, звичайно ж, мені, бо інакше я не зможу передати її душу. Це по-перше. По-друге, 7 березня на Першому Національному у прямому ефірі я представлю на кастинг кілька пісень, за які народ може проголосувати. Крім того, їх оцінюватиме професійне журі. Таким чином буде обрано пісню, яка є найдостойнішою і найбільше сподобалася глядачам. Найпізніше до 20 березня мусимо її зареєструвати на Євробаченні. Після реєстрації пісні у ній уже не можна буде змінити жодного слова чи ноти — ні в музиці, ні в аранжуванні.
— Якою мовою звучатиме пісня?
— Зараз іде багато дискусій з приводу мови. На Євробаченні до мови пісні ніяких вимог нема. Спочатку я більше хотів співати англійською, бо в Європі її всі знають. Але знову ж таки думаю: хіба ми будемо вчити Європу співати англійською мовою? Що може бути органічнішим для українського співака, як рідна мова? Сербія ж перемогла на Євробаченні з «Молитвою», яку їхня виконавиця співала рідною мовою. Бо існує таке поняття, як цілісність, органіка, коли в пісні все живе, все справжнє, все йде від душі. Тому я б з задоволенням виконав на Євробаченні красиву пісню українською мовою з гарним текстом, мелодикою, національним колоритом.
Пісня, а не шоу
— Багато конкурсантів намагаються завоювати симпатії публіки не так піснею, як якимсь незвичним шоу. Чи збираєтеся ви робити щось подібне?
— Для мене на Євробаченні головне не скандал, а пісня. Та пісня, яка б мала життя, яку б люди наспівували, заради якої купували диски, слухали її вдома, у машині. Адже буває, що після Євробачення ніхто й не згадає пісень, що там звучали. А щодо видовища, то скажіть: хіба можна здивувати Європу після шоу Майкла Джексона, Крістіни Агілєри чи Брітні Спірс? Хіба можемо нині зробити шоу краще, яскравіше, якісніше, ніж вони? Тому підкоряти Європу постановкою шоу немає сенсу. Водночас Європа шанує українських оперних співаків. Вони виступають на кращих сценах світу. А це говорить про те, що ми — одна з найспівочіших країн світу. Тому вважаю, що ми повинні відстоювати свої пісні, свою лірику, свою культуру, нести імідж України як співучої держави. А щодо шоу... Те, що нерідко бачимо на сцені, насправді є не шоу, а просто добре відрежисовані номери, інсценізація пісні, щоб виступ був цікавий і різноплановий. У даному випадку хочеться зробити на сцені таку постановку, яка б могла додати настрою музиці і примножувала її енергетику.
Колись ходив по гриби, а тепер — по гроші...
— Участь в Євробаченні потребує багато коштів. Як ви їх роздобули?
— У нашій державі фінансування Євробачення бюджетом не передбачено. Але у нас є партнери, які готові допомогти гідно представити Україну на цьому конкурсі. Я пообіцяв пресі згодом їх назвати. Скажу лише, що колись у карпатські ліси я ходив по гриби, а тепер доводиться там збирати гроші (сміється).
— Про яку суму йдеться і як її буде використано?
— Потрібно близько 700—800 тис. дол. Передусім треба заплатити авторам за саму пісню, записати її, зняти відеокліп. Лише кліп потягне десь на 50 тис. дол. Найбільші ж витрати ляжуть на промотур по Європі, оплату ефіру у різних країнах, щоб там показали відеокліп, звучала пісня і т. д. Крім музики, є ще зовнішній вигляд, а це — послуги дизайнера, стиліста, які теж коштують недешево. До того ж в Осло 15 днів перебуватиме наша делегація. А це квитки на літак, проживання в готелі, яке там дуже дороге, забезпечення роботи команди, яка передаватиме щоденники з Євробачення для Першого Національного тощо.
— До Євробачення у людей різне ставлення. Зокрема, у пресі не раз висловлювалися сумніви, чи вартує цей конкурс таких витрат і уваги?
— Якщо б цей конкурс не був важливий, ми б з вами не познайомилися. Хоч я родом з Івано-Франківщини, мене раніше сюди просто ніколи не запрошували. Було, приміром, що телефонують і кажуть: «Василю, за який гонорар ви б приїхали виступити на Дні міста?» На що, як правило, відповідав: «Гонорар — у два рази менший, ніж у Донецьку». Через якийсь час мені дзвонять і запитують: «А що ми з того матимемо?» На жаль, сьогодні таке ставлення до виконавців на Прикарпатті. Важко повірити, але за останні вісім років, які живу в Києві, на рідному Прикарпатті я виступав лише тричі. Більше того, після виступу на міжнародному фестивалі «Нова хвиля», де я справді представляв Прикарпаття, жоден представник місцевої влади мені навіть не зателефонував і не привітав. Водночас чиновники готові заплатити будь-яку суму, скажімо, Баскову. Це образливо. Адже у нас є багато своїх талановитих виконавців, є надзвичайно багато талановитих дітей. До речі, я би хотів звернутися до їхніх батьків: не шукайте шоу-бізнесу! Музична школа, училище, консерваторія — і лише тоді можна говорити на якісь інші теми, про якийсь професіоналізм чи ще щось.
Насправді я звичайний студент
— Як ви розпочинали свій творчий шлях?
— Я навчався в Інституті мистецтв Прикарпатського національного університету, де був чи не найгіршим студентом. Заледве закінчив там чотири курси, настільки великі запити були у цього закладу...
— Через це його й залишили?
— Інститут я залишив тому, що хотів навчатися оперного співу в Музичній академії. Друга вища освіта є платною, а мої батьки не олігархи. Їхати до Києва, знімати квартиру, платити за навчання у мене не було змоги. Нині в пресі пишуть багато дурниць, що нібито я мільйонер. Насправді ж я звичайний студент Музичної академії. Будь-який громадянин України мав право принести заяву на Перший Національний про те, що він хоче взяти участь у Євробаченні. Художня рада Національної телекомпанії вибрала мене. За таке рішення проголосувало 10 членів, а 11-й — утримався. Ось і все.
— Чого ви очікуєте від Євробачення?
— Перемоги української пісні. Люди, які живуть у різних країнах, вирішуватимуть, чого хоче Європа. У кожної держави свої смаки. Але ще ніхто не скасовував ні мелодійності пісні, ні її щирості, ні виконавської майстерності. Євробачення — це той конкурс, який мене, як виконавця, сподіваюся, відкриє багатьом людям. Це величезна аудиторія, це творчість, це колосальна промоакція. Тому наразі мене найбільше хвилює, що говоритимуть інші країни про Україну, яку я представляю. Бо в нашій державі ти, схоже, нікого і нічим не здивуєш. Навіть якщо привезеш перше місце, скажуть, що купив.
Розмову записала Дарина НАЗАРЧУК.
Івано-Франківськ.
