Перший з безпритульних, якого зустріли на вокзалі, намагався швиденько дати драпака, та, побачивши обличчя Олесі Саноцької, заспокоївся: «Ви з Винник, з «Оселі»? А я бачу обличчя знайоме, я ж до вас приїжджав взуття вибирати». Потім пішов на площу до машини, де йому налили гарячого супу, дали бутерброд. Усе це відклав і пішов інших кликати. І за п’ять хвилин бомжі «потікли» до машини повільним кульгаючим потічком. А потім ще з півгодини стояли навкруги, їм не хотілося втрачати атмосфери уваги і легальності — рідкісне для них явище, адже всюди вони небажані гості...
Перед тим, як розійтися, люди вішали собі на шию (щоб не загубити) щось на зразок бейджиків — скріплених картонних карточок із позначеннями, де і в який день вони можуть поїсти, помитися чи отримати теплий одяг. До того ж дізналися, що кілька львівських громадських організацій домовились між собою, що в холоди будуть по чергзі патрулювати містом й годуватимуть безпритульних. А хто замерз і не в змозі ходити — доставлятимуть у міський притулок, що у ці злі морозні дні навіть подовжив свій час роботи. Тепер сюди можна приходити о 16.00, а йти не пізніше десятої ранку. Звичайно, було б ще людянішим взагалі їх не виганяти під час морозів на вулицю, однак правило є правилом — таким є розпорядок роботи нічліжки: переночував і йди собі, шукай харчі. Щастя, що цього року відпала потреба розбивати наметове містечко для безпритульних — вже рік працює притулок. До того ж у Львові активно дебатується тема відкриття соціального житла на базі колишнього п’ятиповерхового гуртожитку. Навіть з тих бомжів, що є постійними «клієнтами» нічліжки, деякі хотіли б винаймати якесь дешеве житло. Адже такий-сякий підробіток мають, і платити за одну кімнатку спромоглися б. Можливо, це і був би шанс видряпатися із безвиході й стати знову «особами із постійним місцем проживання».
Якщо безпритульні приходили і відходили, то члени ГО «Оселя» мусили весь час бути на холоді. Вони ховалися у маленькому кузові машини і все говорили: ну, ще почекаємо, а раптом хтось голодний прийде? Прибіг Віталік (йому колись «Оселя» теж надала підтримку, і тепер він тут лише працює, а живе в місті, винаймає помешкання). Хлопець відразу розпізнавав «своїх» людей і за хвилину вже ніс їм їсти. Так нагодував і бабу Ганну, яка вже кілька років живе на вулиці («таких гарних дітей маю, що мушу помирати під парканом»). Вона сьорбала зупу, запихала до беззубого рота хліб і не переставала промовляти: «От би всі мали трохи м’якше серце, і пам’ятали, що перед Богом все одно звітуватимуть, що доброго, а що злого зробили. І ніхто від того суду не втече...»
Старенька Ганна погодилася, щоб її завезли до притулку — помитися і відпочити. А от баба Надія відмовилася: «Я вже назбирала грошей на квиток. Поїду до теплих країв. Може, там легше жити?» Вона прикрила величезний горб в’язаною хусткою і тихенько попросила: «Дитинко, я хочу спробувати на смак кока-коли, чи не купила б мені?» За хвилину вона ковтала напій і вже розчулена призналася: «А ще в мене є мрія — хочу Софію Ротару на власні очі побачити. Яка вона — маленька, як я, чи висока?..»
Навіть міліціонери, що ще кілька хвилин тому безжально ганяли безпритульних, дивлячись на цю картину, змінили настрій і підійшли ближче: «Ходімо, ми покажемо, де дід один сидить. Його б теж треба було нагодувати». Правду кажуть, що не лише зло є заразним, а й добро проростає корінням.
...Завтра на патрулювання виїжджає громадська організація «Народна допомога». Міськрада виділила бензин, і машина курсуватиме містом, розшукуючи тих, хто вже втратив здатність пересуватися. Завдяки львів’янам, які здатні прийти на допомогу тим, хто потрапив у біду, в місті серед безпритульних, за офіційною статистикою, майже немає померлих від холоду. Обморожених, щоправда, було чимало. Однак, за твердженнями самих бомжів, і переохолоджених, і померлих від холоду насправді було набагато більше і декого знайдуть вже тоді, як розтане сніг. І виходить, навіть за таких більш-менш лояльних умов Львів все-таки не допрацьовує. Тому громадські організації замислили ще кілька проектів, для яких знадобиться чимало сил, терплячості, а головне, підтримки інших львів’ян, які мають чуйне серце і... трошки грошей.
