Продовжуючи тему прав споживача, сьогодні хотів би звернути увагу на поняття, яке у нас чомусь майже не асоціюється з повсякденними дрібними покупками, — це договір.
А конкретніше поговоримо про публічний договір. Це такий договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. До таких договорів, зокрема, відносяться роздрібна торгівля, перевезення громадським транспортом, послуги зв’язку, готельне, банківське обслуговування тощо. Тобто більшість відносин, де ми можемо виступати споживачами, базуються на публічному договорі, в тому числі купівля продуктів у супермаркетах, магазинах, послуги перукарні, автозаправок, платних медустанов, банків та інше.
Потрібно розуміти: якщо ви звертаєтесь до підприємця з пропозицією, наприклад, купити у нього товар, то він зобов’язаний його вам продати. Це його обов’язок, а не право.
Окрім того, публічний договір має низку особливостей.
По-перше, його умови повинні бути однакові для всіх споживачів, окрім тих, кому законом передбачено пільги. В іншому разі умови, що не відповідають іншим договорам, є недійсними. Образно кажучи, якщо продукт продається за однією ціною, а вам заявляється вища ціна, то маєте право сміливо відстоювати право оплатити товар за меншою ціною, яку сплачують інші покупці.
По-друге, не має права надавати перевагу одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, окрім випадків, якщо надання переваги встановлено законодавчо. Звичайно, пенсіонери та інваліди мають право обслуговуватися в низці установ позачергово або першочергово. Незаконними ж є такі дії, коли вам кажуть, що квитків немає, а потім продають їх наступному клієнту (звичайно, якщо він не бронював).
По-третє, підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання відповідних товарів, робіт або послуг. До того ж у разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. Якось бачив напис такого змісту: «Адміністратор має право відмовити в наданні послуг без пояснення причин». Гадаю, не варто уточнювати, що він суперечить чинному законодавству. «Адміністратор» такого права не має і не може мати. Так само перевізник не має права відмовити в наданні послуг за наявності вільних місць. Магазин не має права відмовити у продажу товару за його наявності і таке інше.
Можливо, в когось виникне запитання стосовно так званих дресс-коду або фейс-контролю в ресторанах чи клубах. У цьому разі це є умовою укладення договору в певному закладі. Споживач, як сторона договору, повинен виконати зазначені умови. Це не є порушенням згаданих норм, якщо, звичайно, ці умови однакові для всіх та дотримано вимоги щодо інформування споживача про встановлені вимоги.
Також законами та іншими актами можуть встановлюватись правила, обов’язкові при укладенні та виконанні публічних договорів. Наприклад, законами, актами Кабінету Міністрів, Президента встановлюються певні умови для укладення та виконання договорів перевезення, енергопостачання, ресторанного обслуговування та інші. Основні з них ми розглянемо в подальших публікаціях.
Знання про публічний договір є основою для розуміння прав споживача, оскільки саме в його формулюванні закладено, що споживач має право, а підприємець — зобов’язання.
Не варто цього забувати, не бійтеся відстоювати те, на що ми маємо право.
Ігор САНДУГЕЙ, юрист.
