Успіх аграріїв — у новітніх комплексах і технологіях

Кому дякувати за те, що вітчизняна аграрна галузь залишається порівняно успішною на тлі загального падіння в економіці? Насамперед — традиційній хліборобській витривалості й кмітливості та благодатним кліматичним умовам. Однак лише на такому ресурсі, без системної державної підтримки і модернізації, сьогодні довго не протягнеш і світовим лідерам програєш — це вже точно. Тому й такою нагальною є нова Державна цільова програма впровадження в агропромисловому комплексі новітніх технологій виробництва сільськогосподарської  продукції, розрахована до 2016 року. По суті, українські аграрії почали опановувати нову стратегію техніко-технологічного переоснащення сільського господарства.

Принципи та підходи, накреслені новою урядовою програмою, вже перевірені досвідом компанії «Украгролізинг», котра понад десятиріччя працює на аграрному ринку України, а не так давно оновилася сучасним молодим менеджментом.

— Приємно усвідомлювати, що і наші фахівці доклали своїх зусиль у розробку нової концепції розвитку провідної вітчизняної галузі, — каже голова правління НАК «Украгролізинг» Микола Шпак. — Зокрема, ми постійно наполягали на використанні терміну не «технічне», а саме «техніко-технологічне переоснащення», коли йдеться про забезпечення аграрного виробництва технікою та обладнанням. У новій програмі це визначення — ключове. І річ не просто у назві, а у новій філософії підходу до принципів розвитку сільського господарства. Адже сьогодні ми говоримо не тільки про техніку — окремо про трактор, комбайн чи борону. А про сукупність високопродуктивної техніки та сучасних технологій. Бо нинішнє сільське господарство — це виробництво, яке базується на двох чинниках: технологіях і людях, які працюють з цими технологіями.

Вітчизняні аграрії добре усвідомлюють, що технології вбирають у себе і правильно підібране насіння, й ефективні добрива, і відповідну техніку, і розрахований агрономічний час. Ще й аналіз ринкової потреби певної продукції. Зараз про керівників великих агрохолдингів кажуть: «Їх день починається з інформації нью-йоркської біржі». Та хіба тільки їх! Тепер і невелике чи середнє господарство мусить орієнтуватися на загальну навколишню ситуацію і запити споживача, враховувати всі нюанси ринку. Отож нова урядова програма систематизує розвиток усієї галузі й впровадження технологій.

Однозначно минув час напівстихійного добору машин, який відбувався останніми роками. Тепер мислимо іншими категоріями. Не про окремий механізм, агрегат, а про машинний комплекс. А під машинним комплексом розуміємо набір машин, які уповні забезпечують високопродуктивне виробництво за тією чи іншою сучасною технологією. Скажімо, машинний комплекс для вирощування зернових культур. Застосовувати при цьому оптимальну для його місцевості та умов технологію — традиційну, безполицеву, міні- чи ноу-тілл — то вже вибір самого господаря. Технологія вирощування однієї культури, наприклад, пшениці чи кукурудзи, може бути різна. Та саме лізингова компанія допомагає виробнику озброїтися повним комплексом машин для обраної ним технології. Вирощує цукрові буряки чи ріпак — будь ласка, підбирай інший набір машин. Постійною залишається тільки орієнтація на сучасні енергозберігаючі технології, технічне забезпечення реалізації таких технологій з допомогою вітчизняної техніки нового покоління.

— Техніко-технологічне переоснащення, — наголошує Микола Шпак, — це коли, крім машинного комплексу, треба потурбуватися і про початковий продукт — насіння, засоби захисту рослин, добрива, перевезення врожаю, його зберігання. Скажімо, товаровиробник, який вирощує зернові культури, повинен мати і тік, і спеціальний транспорт, і обладнання для первинного обробітку зерна, і можливість зберегти вирощене на сучасному елеваторі.

Проблеми переробки сільськогосподарської продукції можна назвати сьогодні принциповими, стратегічними. Це, звичайно, добре, що Україна нині перебуває серед світових лідерів за обсягами експорту зерна. Та от коли йдеться про соняшник, то тут ситуація ще ліпша, адже експортуємо не сировину, а вже готовий продукт, олію, демонструючи вищий ступінь організації виробництва. Як, зрештою, і державницького мислення.

Стосовно будівництва нових тваринницьких комплексів теж кардинально змінюються підходи. Це раніше було просто: передав обладнання в лізинг, наприклад, для свинокомплексу чи виробництва молока, — і збувся. А як воно там працює, який результат дає — байдуже. Головне, аби планові платежі за віддане у лізинг обладнання вчасно надходили. Хоча відомо: техніка забезпечує лише 20 відсотків потреб тваринницького господарства. Тому що під обладнання потрібне приміщення (проект, матеріали, будівництво), худоба, корми, забезпеченість кадрами... Інакше не тільки жодного прибутку не матимеш, а ще збитків наберешся, хоч і техніку та обладнання вигідно придбав. Без продуктивних тварин навіть найкраща техніка — це ніщо. Тому «Украгролізинг», дбаючи про кінцевий результат агропідприємства, до комплексу сучасних машин обов’язково додаватиме ще й змогу взяти худобу за зручними лізинговими програмами. Тобто компанія прагне забезпечити тваринницький комплекс, так би мовити, під ключ.

Усе це дає підстави керівнику компанії говорити про зміни у лізингових взаєминах та, власне, і нову роль самого лізингу. «Ми сьогодні розширюємо погляд — від простих одноопераційних машин до багатофункціональних комплексів і технологій. Що таке машинний комплекс без сучасної технології? Це, даруйте, залізо, яке не дає змоги з найбільшою ефективністю ним скористатися. Наше першочергове завдання — зробити так, щоби комплекс справді запрацював на повну потужність.

Програми, які уряд недавно ухвалив, є своєрідним втіленням наших ідей. У цих програмах абсолютно чітко прочитується, що лізинг виступає одним із механізмів забезпечення нових стратегій. Певна річ, щоби сучасні новітні технології стали реальністю і дали високі результати, мають бути і відповідні дійові інструменти — фінансові, технічні, технологічні та людські. Нова філософія лізингу і полягає в тому, щоби стати таким дійовим інструментом», — каже Микола Шпак.

Головну проблему — «Де взяти гроші?» — у компанії теж розглядають системно. Адже пошук резервів — також питання філософське. У процесі  зробленого аналізу розкладали усе, як то кажуть, по поличках. Скажімо, порахували, що протягом двох останніх років втрачено на українських полях до 25 млн. тонн зерна, фактично четверту частину можливого врожаю. І все це через відсутність одного з основних елементів машинно-збирального комплексу — сучасного комбайна.

Наступний елемент у структурі втрат — банальне недотримання елементів технології. Тобто невчасно посіяли, затягнули період збирання... На певних сортах пшениці через це втрачають до 60 відсотків врожаю. Країні сьогодні потрібно майже 40 тисяч високопродуктивних комбайнів з пропускною спроможністю від 15 кг маси в секунду, щоб у технологічні терміни збирати зернові. А існуючий парк машин на 80 відсотків укомплектований зношеною, морально застарілою технікою — тож для повного переоснащення сільського виробництва треба десь 120—150 млрд. грн. Звісно, це величезні гроші, яких держава сьогодні не має. Та вихід з цієї ситуації є. Треба сповна задіяти механізм фінансового лізингу, принаймні, його п’ятирічну схему, і вже йтиметься не про таку фантастичну суму, а про 30 млрд. грн. Правда, набагато реальніше? Якщо програму переоснащення вітчизняного сільгосптоваровиробника чітко розпланувати не на 5, а на 10 років, то фактична потреба сільгосптехніки сягатиме щорічно вже 15 млрд. грн. Як то кажуть, зовсім інша арифметика.

Статистичні дані підтверджують, що протягом останніх двох років село закуповує техніку в середньому на суму 12—15 млрд. грн. щороку. Причому, на 10 млрд. грн. імпортної і лише на 2 млрд. грн. — вітчизняної. Чому? Відповідь проста: тому що наша техніка переважно однофункціональна, виробництво багатоопераційних агрегатів наші виробники ще не освоїли. Потужного трактора і сучасного комбайна з українською маркою взагалі немає. І НАК «Украгролізинг» нічим не може допомогти малим та середнім господарствам у придбанні імпортної техніки, адже компанія працює лише з вітчизняними виробниками. Тому лізингодавачі пропонують компромісне рішення.

— Трактор і комбайн з українською маркою, які успішно конкуруватимуть з ліпшими зарубіжними аналогами, можуть з’явитися вже найближчим часом, якщо внести деякі зміни до закону про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування, — впевнений Микола Шпак. — Зокрема, і ми лобіюємо такі зміни, наприклад, в частині зменшення відсотків комплектації українськими частинами. Нині такий відсоток становить 50 пунктів, але для позитивного результату мав би стартувати, скажімо, з 10. А вже поступово, протягом п’яти років, сягав би тих самих 50. Така динаміка стимулювала б вітчизняне виробництво. Це найреальніший вихід з нинішньої ситуації, бо у нас нема часу, який, як відомо, — гроші.

До того ж цю проблему можна розв’язати завдяки простому політичному рішенню. Не треба вигадувати велосипед. Чудес не буває. Німці сто років йшли до свого сучасного комбайна. Ми ніколи не створимо такий модерновий продукт, лише покладаючись на власні сили. Треба кооперуватися з лідерами світового сільгоспмашинобудування. Можна взяти для прикладу завод «Моро» у Франції — це неподалік від Лілля. Їх комбайн складають з 76 тисяч комплектуючих найменувань. Але сам завод виготовляє лише одну — раму. Усе інше — наче конструктор Лего — із комплектуючих від різних постачальників. Водночас за найпершої потреби оперативно міняють одну деталь на іншу, швидко модернізують окремі вузли чи системи. І усе це не заважає комбайну «Моро» залишатися гордістю французького машинобудування.

Певна річ, гроші для реалізації перспективних проектів в аграрному секторі України можна знайти і в закордонних інвесторів. Зокрема, свої побажання співпрацювати із НАК «Украгролізинг» лише торік висловили провідні компанії з Канади, Південної Кореї, Японії, Ізраїлю. Вони готові інвестувати проекти зі спорудження сучасних зернопереробних комплексів та технічного оснащення молокоприймальних пунктів. Звичайно, такі масштабні проекти стануть реальними тільки за належного сприяння нашої держави, яка забезпечить відповідні урядові гарантії подібним міждержавним угодам.

— Суть Державної цільової економічної програми впровадження в агропромисловому комплексі новітніх технологій виробництва сільськогосподарської продукції — дати шанс і можливість вітчизняним аграріям рентабельно, прибутково господарювати, отримувати гарантований результат і для себе, і для країни загалом, — переконаний голова правління НАК «Украгролізинг» Микола Шпак. — Таку саму мету ставить перед собою і наша компанія. Український селянин має відчути себе впевненим, конкуруючи на складному сучасному ринку. І обов’язково досягти успіху, в чому ми і прагнемо йому допомогти, орієнтуючи на сучасні технології та зручні фінансові інструменти.