Перемоги і поразки колишнього та завдання для нового Президента

Вибори-2010 продемонстрували разючий спад народної довіри до чинного керівника держави. Якщо в 2004-му Віктора Ющенка підтримало майже 40 відсотків населення, то цьогоріч йому повірило трохи більше п’яти відсотків українців. Цей факт, мабуть, сам по собі свідчить про те, що недоліків у його роботі допущено чимало. Передусім, це пов’язано з тим, що на помаранчевого лідера покладалися великі надії. У відповідь на це він роздавав щирі обіцянки. Але відомо: великі сподівання можуть призвести до ще більших розчарувань. На жаль, так і сталося.

Слід відзначити, що у 2004-му Віктор Ющенко запропонував своїм виборцям дуже чітку і грамотну передвиборчу програму. Особливо у ній підкупляв економічний блок. Люди повірили, що певну м’якосердість, яка не зовсім личить Президенту, перекриє професіоналізм Віктора Ющенка. Послідовність описаних у його програмі кроків давала підстави сподіватися на це. Він обіцяв змусити владу працювати на людей і провести політичну реформу, позбутися корупції і забезпечити прозорість судів, створити робочі місця і привести із собою команду професіоналів. Чи не з цієї останньої позиції й почалися перші промахи Президента Ющенка.

Мабуть, кожен може пригадати день, коли оголошували новий склад уряду у 2005-му і своє розчарування від окремих призначень. Саме з того часу українські політики уникають звернення «любі друзі», бо воно набуло негативних ознак. Трохи пізніше стало очевидним, що далеко не всі «бандити сидітимуть у тюрмах». Не додало плюсів Віктору Ющенко і те, що промовисті обіцянки оприлюднити імена замовників вбивства Гонгадзе та власного отруєння не перейшли в реальну площину. Судячи з усього, ці справи так і залишаться нерозкритими.

Не менш важливою хибою, якої допустився Віктор Ющенко, став розкол помаранчевого табору. Власне, це, мабуть, найбільша помилка. І річ навіть не в тому, хто кому встромив ніж у спину. Гнучкий політик має знаходити спільну мову не тільки із своїми поплічниками, а й з опонентами, в які фактично перейшла команда Юлії Тимошенко. Цілком ймовірно, що така позиція не «з’їла» б рейтинг президента-миротворця, а навпаки, зміцнила б його.

Масла у вогонь долив безлад між владними гілками. Проведення політичної реформи — одна з передвиборчих обіцянок Віктора Ющенка, яка також залишилася нереалізованою. Саме розбалансованість державної влади назвав одним із негативних результатів роботи Президента його вірний соратник Володимир Огризко.

Із самого початку своєї каденції Віктор Ющенко намагався оновити Основний Закон. Однак, організована спеціально для цього Конституційна рада, до якої увійшли представники усіх політичних сил, науковці, юристи, історики, не провівши й кілька повноцінних зібрань, розбіглася. Пропозиції Президента щодо покращення основного українського закону Венеціанська комісія розкритикувала. Громадське обговорення документа також можна назвати швидше критичним. Тож створення нової Конституції виявилося довгограючим проектом, завершувати який доведеться, очевидно, новому очільникові країни.

На тлі постійної внутрішньої напруги всередині країни за часи правління Віктора Ющенка суттєво ускладнилися наші позиції на міжнародній арені. Йдеться не тільки про гостру конфронтацію з Росією. Закладений самим Віктором Ющенком фундамент іміджу України, як країни із демократією, що розвивається, дав тріщину. Якщо в 2004-му нас уже бачили на порозі Євросоюзу, то нині — попросили стати в чергу.

Чимало прихильників Віктора Ющенка «відсіялися» на таких темах, як Голодомор, присвоєння звання Героя України Степанові Бандері, чи прославлення подвигів бійців УПА. Йому закидали, що замість того, аби займатися покращенням економічного та політичного клімату в країні, глава держави розпалює внутрішні протистояння. Однак, з боку такий підхід мав скоріше такий вигляд: чинний Президент робив кроки, які з його точки зору здавалися важливими, зовсім не турбуючись, який це матиме вигляд ззовні, чи додаватиме ентузіазму виборцям. Такий собі політичний суїцид.

Хоч як дивно, але саме дзвінкий програш Віктора Ющенка у передвиборчих перегонах називають найбільшим його досягненням. Обидва тури народного волевиявлення, незважаючи на розпал пристрастей, проходили вдивовижу спокійно. Жодного зловживання адмінресурсом з боку глави держави, жодного зауваження на його адресу від міжнародних спостерігачів. «Думаю, це буде оцінено з часом, — сказав у своїй підсумковій прес-конференції Віктор Ющенко. — Країна, яка має можливість провести вільні, законні вибори — це країна, яка може на дві третини керувати своїм майбутнім, — як держава, як нація».

Безумовно, Віктора Ющенка можна назвати найдемократичнішим Президентом із тих, що були. «Обнулити демократію в Україні не можна, і це головний підсумок президентства Ющенка», — сказав у радіоефірі Володимир Огризко. Одним із найяскравіших проявів української демократії стала свобода слова, якої до 2005 року наше суспільство не знало. Президент, який власноруч дав журналістам волю, неодноразово сам від цього страждав, адже критика саме на його вчинки і дії лилася особливо рясним потоком. Проте слід віддати належне керманичеві країни, він жодного разу не намагався повернутися до сформованого його попередниками дистанційного керування засобами масової інформації. Це позначилося не лише на свідомості журналістів, а за принципом доміно вплинуло на все суспільство, якісно змінивши його спосіб мислення. Саме така платформа дає підстави прогнозувати, що Янукович-2010 буде зовсім іншим Президентом, аніж міг бути Янукович-2004.

Слід віддати належне, попри всі проблеми, які маємо із Президентом Ющенком у зовнішній політиці, саме завдяки його імені та старанням були скасовані поправки Джексона-Веніка до закону про торгівлю США, що обмежували торгівлю із країнами соціалістичного блоку. Нині із цього переліку, крім України, вилучено ще тільки три країни — Киргизію, Грузію та Вірменію. Нас також прийняли до СОТ. А на порозі — підписання угоди про асоціацію з ЄС. Щоправда, ці лаври, схоже, дістануться вже наступному главі держави. Уже в 2005-му ми вивели свої війська з Іраку. Таким чином Віктор Ющенко, якого звинувачували в надто тісній дружбі із Штатами, відкинув подібні зауваження.

Та чи не найбільше чинний Президент догодив національно-орієнтованим нашим співвітчизникам. Українська духовність, культура, історія стали основним стрижнем його політики, яку часто називали такою, що принижує права нацменшин. Але хоч би як там було, сьогодні в українському кінотеатрі можна подивитися фільм, як це не парадоксально, українською мовою, купити дитячу книжку, яка прищеплює любов до рідного слова. Що й казати, років зо п’ять тому ми були від цього несправедливо далекі.

Ще один із плюсів Віктора Ющенка — збільшення виплати за народження дитини. Як результат — зростання народжуваності, кількості матерів-героїнь. Водночас почастішали випадки усиновлення українських малюків із дитбудинків нашими ж родинами. Не останнім чинником у цьому стало те, що за усиновлення передбачили разову допомогу в розмірі більш як 12 тисяч гривень.

До здобутків Віктора Ющенка також можна віднести ледь помітне розтоплення крижаної конфронтації між українськими релігійними конфесіями. Президент завжди виступав за ідею єдиної помісної церкви, саме за його ініціативи стали проводитися спільні молебні з очільниками різних церков. Звісно, говорити про їх об’єднання рано, але те, що конфлікти протягом останніх п’яти років не загострювалися, — вже досягнення.

Як бачимо, незважаючи на нищівну критику політики Віктора Ющенка, плюсів у його діяльності назбиралося також чимало. Що ж більше вплинуло на наше суспільство — позитивні чи негативні зрушення, досягнуті за часи правління Віктора Ющенка? Багато що залежатиме від дій наступного Президента.

Безумовно, новий керівник держави повинен буде почати свою роботу із розв’язання старих проблем. Передусім, йому доведеться все ж таки провести конституційну реформу. Чіткий розподіл влади може стати тим рятівним кругом, який убезпечить нового Президента від повторення помилок свого попередника.

Однак це завдання виконати буде неможливо без надійного тилу у вигляді чіткої, переконливої коаліції. Без парламентської більшості новообраному Президенту не обійтися і під час формування нового уряду, а без оновленого Кабміну, схоже, не підібратися до вирішення питань економічних. Останні — особливо допеклися людям. Тож доки гривня не припинить падати, ціни — зростати і не стабілізуються банки, новому главі держави доведеться не солодко. Торік показник ВВП у нашій країні впав на 15 відсотків. Цього року маємо невпевнений прогноз тривідсоткового зростання. Однак підтвердити такий показник буде непросто. До цього можна додати ще одне надзавдання — відновлення співпраці з МВФ, без допомоги якого нам не обійтися.

Безумовно, Віктор Янукович буде змушений визначитися із нашими стосунками з Росією. Саме на покращення цих взаємин розраховує більшість прихильників цього кандидата. Кажучи про це, не варто забувати, що таймер вперто відраховує час, коли Чорноморському флоту доведеться покидати територію нашої країни. І від того, як саме поведе себе новий Президент, багато що залежить. У цьому контексті, мабуть, варто взагалі порушити питання про курс нашої зовнішньої політики.

Під час прес-конференції чинний Президент Віктор Ющенко закликав свого наступника проводити політику консолідації української нації. «Ми повинні мати Президента України, а не Донбасу, чи Лівобережжя», — наголосив він. Чи вдасться Віктору Януковичу досягнути цього, поки що говорити важко. Достеменно відомо лише одне — аби залишити свій позитивний відтиск в історії України, цьому політику доведеться бути активним реформатором. Йому належить боротися з бідністю і долати корупцію, фактично відновлювати комунальне господарство та провадити пенсійну реформу. Досі жодну із цих справ не вдалося завершити ні одному керівнику країни. Чи достатньо сильний новий Президент, аби відповісти на ці виклики?