Життя між проваллями

— Перші обвали почалися в 1986 році, — згадує калушанин Володимир Коциловський. — На вулиці, що тепер носить ім’я Вітовського, просіла земля. Тут почали було зводити новий житловий масив, уже десь 60 будинків вивели, а потім усі їх знесли, тільки три заселили.

Будинок Коциловських знаходиться неподалік на вулиці Лемківській. У ньому 48-річний чоловік живе від народження. Тут з’явилися на світ його діти — син і дочка, проживає зять, а чотири місяці тому родина дочекалася внука.

— До 1986 року якихось проблем ми не відчували, — розповідає Володимир Євгенович, — а потім почала то тут, то там провалюватися земля. Спершу було дуже страшно, та з часом людина до всього звикає.

Торік велика яма утворилася за 150 метрів від обійстя Коциловських на сусідніх людських городах. «У ті комори, які залишилися після розробки рудників, почала потрапляти прісна вода і розмивати стінки, тому й стали утворюватися ями, — ставить свій діагноз пан Володимир. — Їх засипають. А ця яма якась така бездонна, що цілий місяць її засипали, а й сліду нема. Кудись те все зникає, а яма навіть почала розширюватися».

Неподалік від обійстя метрів за сто є ще одна яма, позаторішня. Де утвориться наступне провалля, ніхто не знає. Люди бояться, щоб хата не провалилася та якогось нещастя не сталося, бо все до того йде. Навіть якби тих ям і не було, сім’я все одно помічає, що під землею щось недобре коїться. Свого роду барометром служать тріщини, які, наче блискавки, збігають у кімнатах від стелі до підлоги. Вперше вони з’явилися ще на початку 90-х. Відтоді боротися з ними — марна справа. «Будинок тягне в бік провалля», — робить висновок господар, показуючи, куди ті тріщини стікають.

17 січня 2010 року мешканці міста Калуша на місцевому консультативному референдумі висловилися за оголошення міста зоною надзвичайної екологічної ситуації.

10 лютого Президент України Віктор Ющенко видав Указ «Про оголошення території міста Калуша та сіл Кропивник і Сивка-Калуська Калуського району Івано-Франківської області зоною надзвичайної екологічної ситуації».

12 лютого Верховна Рада України затвердила президентський указ. Закон, зокрема, передбачає виділення коштів бюджетам міста Калуша та Калуського району для нормалізації екологічного стану в зоні надзвичайної екологічної ситуації.

На небезпечні процеси, що кояться в цій зоні, відреагувала й вода. На подвір’ї Коциловських є криниця, та толку з неї мало. Води тієї уже років п’ять ніхто не п’є, бо вона дуже солона.

— Особливо відчутно на смак сіль навесні, як починає танути сніг і підходять поверхневі води, — зауважив господар. — Тому криничну воду використовуємо хіба для прання чи миття підлоги. Але щоб їсти зварити чи напитися — то ні. Скуштуйте її на смак.

Пані Люба, дружина Володимира Євгеновича, витягає відро води і дає нам лизнути. Вода на смак і справді — як ропа. Що в ній плаває, які елементи таблиці Менделєєва та в якій кількості, люди не знають. Десь п’ять років тому, коли з водою почало робитися щось незрозуміле, пан Володимир не полінувався і поніс її на аналіз до санстанції. Як почув, що вміст солей у ній перевищує норму у 15 разів, — жахнувся. А скільки в тій криничній воді заліза, каже, і визначати не треба. «Як бойлер включимо, то вода тече така, як чайна заварка», — розповідає чоловік.

Воду для споживання сім’я носить з державного трубопроводу. До нього не дуже далеко, але у хаті проживає п’ять дорослих та ще немовля. Скільки то відер треба наносити, щоб її вистачило! Але добре, що є де ту воду взяти. А як хлинуть розсоли з Домбровського кар’єру через дамбу (про таку перспективу в Калуші говорять давно) та потраплять у Дністер — що питимемо? — журяться люди. «То ще гірше, ніж провалля», — бідкається пан Володимир.

По сусідству живе пані Катерина Серняк. На стінах її будинку тріщини ще більші, ніж у Коциловських. Вони ніби нагадують господарям, що вже край — час пакувати валізи та переселятися з обжитих місцин. Чи то доля в нас така чи що, кажуть мешканці вулиці. Адже одного разу їхніх батьків уже виселяли. Вулиця ж недарма називається Лемківською. У цю місцину у 1946-1947 роках у результаті етнічної чистки, здійсненої польським комуністичним режимом проти українського населення, примусово виселили лемків з їхніх етнічних земель. А тепер людей з насиджених місць виштовхує надзвичайна екологічна ситуація. «Не надто хочеться покидати домівки, та куди діватися? — розводять руками люди. — Хоч би не в багатоповерхівки, а в будиночки переселяли», — мріють. «Свій будинок — то є свій будинок», — філософськи каже пан Володимир.

Як повідомила прес-служба обласної держадміністрації, за дорученням міністра закордонних справ України Петра Порошенка дипломатичні представництва України за кордоном оперативно опрацьовують з відповідними установами країни перебування, міжнародними організаціями питання про надання гуманітарної та технічної допомоги для нормалізації екологічного стану у місті Калуші та селах Кропивник і Сивка-Калуська, а також про залучення інвестицій у соціально-економічний розвиток цих населених пунктів.

Одне людей дивує: стільки років Калуш волав про допомогу, а державні мужі почули голос народу та заметушилися лише після проведення місцевого екологічного референдуму. Невже для того, щоб діждатися допомоги, місту треба було дочекатися статусу зони надзвичайної екологічної ситуації?..