Кому комбайн по кишені

О цій порі в хазяйствах вже починають звітувати про готовність техніки до весняних робіт. Якщо подивитись на загальні цифри, картина не така вже й погана: на Хмельниччині майже 85 відсотків тракторів готові до посівної. Приблизно на тій само позначці готовності стоять плуги і культиватори, борони і сівалки. Але якщо відірвати голову від паперів і поглянути на технічний парк на місцях, картина не така оптимістична. Вона швидше нагадує колишні пропагандистські ролики про два світи і два способи життя. Бо хтось може похвалитись найсучаснішими комбайнами та тракторами, а у когось — лише гори заіржавілого залізяччя та старесенька техніка, до якої й доторкнутись страшно, не те що сіяти та жнивувати.

Дефіциту на ринку сільськогосподарської техніки немає. Мрієш про заморські диво-комбайни із комп’ютерним управлінням та супутниковим керуванням — ось каталоги. Хочеш щось нове, але дешевше — вибирай добре знайомі білоруські та російські пропозиції. Не маєш і на це грошей? Спритні продавці пропонують китайські міні-трактори. Можливо, не такі вже й потужні та надійні, зате ціна приваблива — півсотні тисяч гривень. Та виявилось, навіть останній аргумент не звабив жодне господарство в області. Більшості хазяйств нині не до таких витрат.

На цьому тлі Білогірський район є справжнім лідером. Торік тут поповнили технічний парк майже на вісімнадцять мільйонів гривень, купивши шість зернозбиральних комбайнів, три трактори, два вантажні автомобілі. Та і в січні вже пригнали новенький російський комбайн «Єнісей». Можливо, за своїми характеристиками він дещо і поступається європейським, але ціна набагато доступніша.

Були часи, коли після добрих жнив навіть одне потужне господарство могло дозволити собі купити все те, чим тепер хвалиться весь район. І мало яке залишалось хоч без якоїсь обнови.

Тепер усе інакше: окремим — покупки, решті — нічого. Тож виділити гроші на нову техніку змогли тамтешні агрофірма «Перлина Поділля» та денисівське ТОВ «Маяк». Перше обробляє близько десяти тисяч гектарів землі, має добрі традиції й давню міцну матеріально-технічну базу. Щоб впоратися зі своїми площами, зберегти фінансову незалежність, воно мусить думати про нові технології та продуктивну техніку. Тож майже половину покупок всього району припало саме на це господарство.

У «Маяка» хоча землі втричі менше, але в цьому господарстві збирають урожай пшениці до ста центнерів з гектара. Навіть не дуже врожайного минулого року середній показник із зернових становив понад шістдесят центнерів з гектара. Результати справді вражаючі. Але навіть вони не дають господарствам можливості розкошувати. То що вже казати про тих, хто і землі має менше, і техніку гіршу, і фінансові можливості значно скромніші?

Зношеність сільськогосподарської техніки в районі сягає близько вісімдесяти відсотків. А це означає, що на високі показники врожаїв із такими технологіями розраховувати важко. Тож коло замикається: без трактора не посієш, без комбайна не збереш, а з того, що виросте, знову-таки не те що трактора, а доброї сівалки не купиш.

Якщо два позаминулі роки для низки господарств були часом нових покупок і технічного оновлення, то минулий — це рік технічної поразки. Весь аграрний сектор краю зумів придбати три з половиною сотні одиниць техніки. І якби ж то йшлося про трактори та комбайни. Хтось купував стареньку жниварку, хтось відшукав ріпаковий стіл, хтось розжився на борону. У звітах всяка така покупка проходить як окрема одиниця, але кожному керівнику господарства чи інженеру зрозуміло, що на цьому роботу не витягнеш.

Ще не так давно нехай не всі, але навіть середні господарства вже могли дозволити собі дискусію про те, купувати імпортну дорожчу, але продуктивнішу, чи скромнішу за всіма параметрами вітчизняну техніку. Тепер навіть саме питання про покупку не стоїть. Господарства опинились на голодному фінансовому пайку, і допомоги чекати не мають звідки.

— Через кілька тижнів людям уже доведеться в поле виходити, тому керівники господарств сушать мізки, за що купити добрива, пальне. А технічне переоснащення мимоволі відступає на другий план, — констатує керівник Деражнянського сільгоспуправління Богдан Щесняк. — Добре, що минулими роками дещо підкупили, тож на цьому доведеться зупинитись.

Кредити і дотаційні програми відшкодувань за нову придбану техніку зробили можливими такі придбання. Тепер про 30—40 відсотків відшкодувань тільки з обласного бюджету згадують, як про казкове минуле. І хоч як непросто було зібрати всі необхідні документи, щоб отримати подібне відшкодування за державними програмами, але саме вони допомогли багатьом господарствам у придбанні комбайнів та тракторів.

Весь минулий рік пройшов зі знаком мінус за всіма цими статтями. Тому хоч би яким потужним був урожай, якими б вдалими складались ціни на ринку його реалізації, лічені господарства могли дозволити собі викласти зі своєї кишені не те що мільйони, а й сотню тисяч гривень на технічні новинки. А невеличкі фермерські господарства навіть мрій таких не мають.

Богдан Йосипович називає одне господарство із свого району, якому останнім часом вдалось взяти банківський кредит у два мільйони гривень. Ось ці гроші якраз і пішли на новий комбайн. Але хто ще може позмагатись із цим хазяйством, що у селі Копачівка? У районі таких не знайти.

Красилівчани у минулі жнива задніх не пасли. За зібраним валом зернових район посів четверте місце в області, тож, здавалось, на бідність йому немає чого нарікати. «Продали такий хороший врожай, куди ж гроші поділи? — допитуюсь у тамтешніх хліборобів. — Невже нічого не заробили для технічного розвитку господарств?»

Можливо, ми лише скаржимось багато, а насправді ситуація не така вже й критична? От і торік усі в один голос говорили про зростання цін, відсутність кредитування, скасування державної підтримки, а тим часом урожай таки виростили непоганий. Чи не буде так само й тепер?

Мої сумніви розвіює керівник Красилівського сільгосп-управління Анатолій Файдевич: «Виплатили зарплату, сплатили податки, розрахувались за старі кредити — от тобі і весь урожай. Саме тепер ми підводимо минулорічний баланс. Дехто ледве вклався у рівень витрат, а хтось ще й у збитках залишився. Добре, що природа та земля були щедрими до нас. Але постійно сподіватись на їх милість не можна».

Уже нинішнього сезону багато господарств планують перейти на так звані спрощені технології. А це означає, що і добрив вноситимуть менше, і різних засобів захисту та стимулювання росту рослин. Замість нових конкурентоспроможних технологій, якими повниться світ, українські хлібороби через фінансові злидні змушені робити кроки назад. Це стосується і техніки. Бо хіба на латаному-перелатаному тракторцеві встигнеш за справді дивовижними високопродуктивними машинами? Сьогодні вони годують весь світ, поставляючи високоякісний продукт на харчовий ринок. А нам хоч бери, та до сапки повертайся.

Останнє твердження — зовсім не метафора. Скажімо, у Деражнянському районі навесні планують засіяти не більше чотирьохсот гектарів буряків. Та і ця цифра ще під сумнівом, бо господарники так і не змогли забути обману із обіцяними дотаціями на вирощений буряк. Гадають, які ціни складуться на корені майбутнього врожаю, чи принесуть цукристі прибуток. Та нехай навіть попри всі сумніви у районі засіють заплановане. Але в тому, що для такої латки буряків ніхто не купуватиме високопродуктивної техніки, навіть сумніватись не доводиться. А коли так — то вже й до бабусиних «бурякових технологій» недалеко.

Приклад цей непоодинокий. Повідомлення про те, що є охочі продати свої бурякозбиральні комбайни, вже полетіли в райони. Тож не діждатися б такого, коли серед господарств буде більше охочих позбутися своєї техніки, ніж купити.

Нині в області налічується близько 6,5 тисячі тракторів і 1,8 тисячі комбайнів. Для обробітку майже мільйона гектарів ріллі цього було б навіть забагато, якби мова йшла про техніку сучасних стандартів. Однак у списку поряд із новенькими машинами стоять руїни, котрі вже з десяток літ навіть на поле не виїжджали. Перетворившись на іржавий баласт, вони ще числяться у документах господарств, а тому і значаться у статистичному рядку. Але від цього ні продуктивність праці, ні урожайність на наших полях, звісно, не зростають.

Якщо позаторік області вдалось придбати понад тисячу одиниць техніки, то минулого — три з половиною сотні. При цьому куплено 69 тракторів та 44 комбайни. З останніх майже половина вже працювала в полі.

Про наміри придбати щось новеньке до початку посівної кажуть одиниці.

Хмельницька область.