А мама отримала лише один лист із чотирьох

Зараз Микола Прокопчук (на знімку) працює інспектором центру пропаганди ГУ МНС у Рівненській області. Проте капітан служби цивільного захисту ніколи не забуває своє бойове минуле. Події на Балканах 1994 року згадує, ніби то було вчора?

У квітні до Сараєво прибули українські миротворці. Разом з оперативною групою із 240 осіб, підрозділами Збройних сил Великобританії, Франції, Норвегії, Росії та Єгипту вони увійшли до зони активних бойових дій між сербськими та мусульманськими підрозділами в анклаві Горадже. Почесну миротворчу місію серед інших «голубих шоломів» ніс і Микола Прокопчук.

Перш ніж потрапити у «гарячу точку» на Балкани, він пройшов добру підготовку в навчальному центрі у Бердичеві.

— У повній бойовій готовності, зі зброєю, військовою технікою, спорядженням ми на військово-транспортному літаку вилетіли в напрямку Югославії, — згадує події шістнадцятирічної давності співрозмовник. — Але довелося зробити вимушену посадку в Італії, оскільки можливості приземлитися на аеродромі в Сараєво не було: мусульманські військові невпинно обстрілювали летовище. Тільки після перемовин з ними представників ООН пілоти отримали «добро» на посадку в аеропорту Сараєво». — Але про той обстріл аэродрому тоді нам ніхто не повідомляв. Про це дізналися пізніше. А про те, що ми майже на місці, стало зрозуміло відразу. Ще в ілюмінатор я побачив будинки, зруйновані під час бомбардувань та обстрілів. Вже тоді командир підрозділу запитав, чи, бува, ніхто не хоче цим же літаком повернутися в Україну. Мовляв, за це жодного покарання ні законодавством України, ні військовими статутами не передбачено. Але таких не знайшлося. 

...Спеціальний батальйон «Укрбат-2» знову був у дорозі. Непроста переправа Балканськими горами зайняла близько доби. На швидкості БТРи мчали у бік мусульманського міста Горажде. Перевали, серпантини, величезна ймовірність потрапити під бомбардування чи обстріл залишилися позаду. Бійців розмістили у триповерховій адміністративній будівлі колишнього заводу. Мирному населенню українські миротворці відразу ж роздали привезені продукти, їжу і ліки.

— Уже через кілька днів ми потрапили у неприємну пригоду, — згадує колишній миротворець. — Командири чети (військового мусульманського підрозділу) виставили нашому командуванню умову: якщо серби не заберуть важку артилерійську і танкову техніку та не перестануть блокувати місто Горажде, українські миротворці будуть у них в заручниках. Більше того — вони щодня вбиватимуть одного з нас. Наступного ранку мусульманські снайпери вбили першого бійця... Та ми продовжували нести службу. Хоча й емоції були оголені неймовірно, до того ж закінчувалися вода і продукти. Але за тиждень, після відповідних домовленостей між ворогуючими сторонами, мусульмани облогу припинили.

Найважче було звикнути до тамтешнього клімату, — розповідає Микола Прокопчук. — Перепади температури від сорока градусів тепла вдень до мінус одного вночі. Але навіть про це не писав у листах мамі, яка тільки через півтора місяці, відколи я поїхав у «гарячу точку», дізналася, де я. За вісім місяців служби в Югославії я написав мамі чотири листи, але лише один дійшов до неї.

Рівне.

На знімку: у сімейному альбомі зберігається і це фото — на ньому Микола Прокопчук (крайній справа) з бойовими друзями під час виконання миротворчої місії на Балканах у 1994 році.