Претенденти на прем’єрське крісло: шанси і нюанси

Сергій Тігіпко, Арсеній Яценюк та Микола Азаров — головні претенденти на прем’єрське крісло. Про це сказав у неділю в інтерв’ю телеканалу «1+1» новообраний глава держави Віктор Янукович. Він підкреслив: «Хто з них виявиться сильнішим, навколо кого будуть готові об’єднатися депутати, передбачити не складно, але ми побачимо».

Тому спробуємо проаналізувати шанси претендентів на головне крісло у виконавчій владі країни. Тим паче у кожного з кандидатів є свої «плюси» і «мінуси».

«Бронзовий» призер президентських перегонів Сергій Тігіпко після їх завершення не приховував, що хоче очолити Кабінет Міністрів. «Якщо Віктор Янукович запропонує бути прем’єром, то я не відмовлюсь», — сказав він в одному з інтерв’ю. І додав, що хоче не просто посісти крісло на вулиці Грушевського, а готовий провести непопулярні реформи. Бо, мовляв, країна втомилися від популізму, зокрема економічного. На його думку, потім громадяни зрозуміють і оцінять такі кроки.

Власне Сергій Тігіпко знає, про що говорить. У перший свій прихід у Кабмін Валерія Пустовойтенка він обіймав посаду віце-прем’єра з питань економічної реформи. Щоправда, в ті роки йшлося не так про реформи, як про наведення елементарного порядку: заборгованість у зарплатах і пенсіях, як і розмір золотовалютних запасів, на кінець 1999 року сягнула критичної межі. Можливо, саме тому тодішній Президент Леонід Кучма вибрав на посаду прем’єра тодішнього голову Нацбанку Віктора Ющенка, а не Сергія Тігіпка, який очолив Міністерство економіки.

Після парламентських виборів 2002 року Сергій Тігіпко став народним депутатом, а потім очолив головну скарбницю країни — Національний банк. Адже він мав значний досвід роботи у банківській сфері. Фактично з нуля був створений і досі успішно функціонує «Приватбанк». Згодом він створить ще одну успішну фінансову установу, яку з радістю викуплять іноземні інвестори. Але це сталося після президентських виборів 2004 року.

Головна проблема Сергія ТІгІпка — відсутність власної політичної сили в парламенті. Так, він міг би, у разі підтримки Віктора Януковича, розраховувати на голоси народних обранців із фракції Партії регіонів. Окрім того, за нього проголосує частина депутатів, яких називають креатурою відомого дніпропетровського бізнесмена Ігоря Коломойського. З ним Сергій Тігіпко співпрацював тривалий час. Але... Майже всі вони входять до складу фракції «Наша Україна—Народна самооборона» і не мають, як люблять говорити нинішні ділові люди, контрольного пакета акцій. Адже «НУ—НС» давно має кілька груп впливу, зорієнтованих на різних політиків, різні політичні цінності.

Власне з цієї точки зору певну перевагу у змаганні за крісло прем’єра нібито отримує народний депутат Арсеній Яценюк. Адже він «чистокровний нашоукраїнець». Понад те, за інформацією, що з’явилася на деяких сайтах, у фракції розпочався збір підписів за його призначення Прем’єр-міністром. І в цьому криється небезпека для колишнього Голови Верховної Ради. Адже ініціатором цього став народний депутат Давид Жванія, до якого у «нашоукраїнців» неоднозначне ставлення.

Та й до самого Арсенія Петровича у колег по фракції також є чимало зауважень. І не тільки через його молодість. Нагадаю: лише влітку йому виповнилося 35 років. Зрозуміло, молодість — не вада. Але карколомна кар’єра претендента на прем’єрське крісло викликала не лише заздрість, а й запитання. У парламентських кулуарах за ним навіть закріпилося прізвисько «кіндер-сюрприз».

Ще б пак, маловідомий юрист і бізнесмен із Чернівців дуже швидко зробив кар’єру в столиці. За доволі короткий термін він став міністром економіки в уряді кримської автономії, був заступником голови Національного банку у період «помаранчевої революції». Після неї деякий час перебував у тіні. Потім став заступником голови Одеської облдержадміністрації. В уряді Юрія Єханурова очолював Міністерство економіки. А після парламентських виборів 2006 року і формування антикризової коаліції отримав посаду заступника глави секретаріату Президента (щоправда, злі язики стверджують, що міг стати і його керівником, але програв Віктору Балозі).

Однак уже невдовзі Арсенія Яценюка Верховна Рада призначила на посаду міністра закордонних справ, на якій він перебував до позачергових парламентських виборів. Подейкують, на Банковій довго вагалися, кого підтримати на посаду Голови Верховної Ради після дочасних виборів. Нібито спершу жереб випав на В’ячеслава Кириленка. Одначе Віктор Ющенко, якого зумів переконати Віктор Балога, зробив ставку на Арсенія Яценюка.

У вересні наступного року, коли розгорілася парламентська криза і фракція «Наша Україна—Народна самооборона» вийшла з коаліції на знак протесту проти переговорів БЮТ і Партії регіонів, він подав у відставку з посади глави парламенту.

Поки що важко спрогнозувати, що буде далі. Про цього молодого політика багато хто відгукується позитивно. Зокрема, колишній глава держави Леонід Кучма. У нього непогані стосунки і з регіоналами, зокрема з впливовим народним депутатом Рінатом Ахметовим. Ходять навіть чутки про їхні приятельські відносини. Тобто фракція Партії регіонів після підписання коаліційної угоди з «НУ—НС» могла б проголосувати за Арсенія Яценюка.

Але все впирається у позицію рідної фракції. І хоча Віктор Ющенко не вельми багато критикував його, а дехто з оглядачів говорить про те, що Арсенія Петровича у колі ще діючого глави держави вважали ймовірним наступником, це ще нічого не значить. Більш повна інформація з’явиться завтра. Адже Віктор Ющенко запросив фракцію «НУ—НС» на свій сьогоднішній день народження, на якому, дехто сподівається, і буде вироблена спільна позиція.

Водночас є ще одне запитання: чи не стануть на заваді молодому політику зайві амбіційність і честолюбство, які інколи заважають навіть нормальному спілкуванню з колегами по фракції?

Це прислів’я найбільш пасує ще одному претенденту на прем’єрське крісло — керівникові виборчого штабу переможця нинішніх президентських перегонів Миколі Азарову. Великий його плюс — академічна освіта, тривала наукова діяльність, які допомогли йому виробити системний підхід до розв’язання тих проблем, з якими він стикався у своєму житті.

Микола Янович у великій політиці з’явився 1994 року. У Верховній Раді другого скликання він очолював парламентський Комітет з питань бюджету. Згодом створив, фактично з нуля, і тривалий час перебував на чолі Державної податкової адміністрації. А це означає, що добре знає фінансову систему країни і її стан. Тим більше що у складі двох урядів Віктора Януковича (2002—2004 та 2006—2007) обіймав посади першого віце-прем’єра і міністра фінансів. І справлявся з цими обов’язками чи не найкраще. Адже саме тоді золотовалютні запаси країни зросли настільки, що дозволяють поки що без потрясінь пережити не тільки фінансову кризу, а й бездумну популістську політику нинішнього складу Кабінету Міністрів.

За спиною Миколи Азарова — потужна політична сила: фракція Партії регіонів налічує в парламенті понад 170 народних обранців. За ним стоїть значний промисловий потенціал Сходу. Але...

Країна потребує структурних непопулярних реформ, зокрема і зміни пенсійного законодавства. Чи зможе Микола Янович піти на такі кроки? Запитання поки що без відповіді. Тим паче, багато хто пам’ятає термін «азаровщина», яким охрестила народний депутат Інна Богословська у 2003 році ставлення уряду до малого і середнього бізнесу.

З другого боку, для формування коаліції потрібні, як мінімум, підписи 226 народних обранців, хоча б з трьох фракцій. Відтак у когось із ймовірних коаліціянтів можуть виникнути претензії на прем’єрське крісло для своєї людини. А тому, не виключено, регіонали можуть ним і пожертвувати на користь справі. Та й сам Микола Азаров у п’ятницю в одному з телеефірів сказав: «У мене немає ніяких прем’єрських амбіцій. Навпаки, я готовий поступатися цим місцем будь-якому гідному кандидату».

А те, що він готовий до будь-якого розвитку подій, підтверджують вибори Голови Верховної Ради у 2006 році. Адже регіонали в останню хвилину прийняли рішення голосувати за Олександра Мороза, а не за нього, заради формування антикризової коаліції. І першим привітав свого конкурента на високу посаду Микола Азаров.

Як бачимо, у кожного претендента є шанси очолити уряд. Відрізняються лише нюанси. Однак водночас не можна скидати з рахунку і появи «темної конячки», але з-поміж відомих політиків. Про це іншим разом, коли спробуємо спрогнозувати ситуацію щодо формування майбутньої коаліції. Тим паче що свого слова ще не сказав БЮТ, який хоче на середу скликати позачергове засідання Верховної Ради і навіть зібрав для цього 150 підписів народних депутатів...