Країну роздирають протиріччя. Конкуруючі впливові групи сперечаються, не поступаючись одна одній. Могутні сусіди підступно готують вторгнення. Та навіть зовнішня загроза не об’єднує національну еліту. Більшість схиляється до конформізму, меншість закликає гідно прийняти смерть. Так судилося. Змінити вже не можна нічого.
Це — не короткий опис сучасної історії однієї пострадянської країни. Це — «Кассандра», поставлена на сцені Донецького національного академічного українського музично-драматичного театру. Вистава за п’єсою Лесі Українки стала першою прем’єрою театру у статусі національного. Нова робота режисера Олександра Дзекуна, який свого часу поставив на донецькій сцені «Ревізора», може стати не менш резонансною. Хоча художній керівник театру Марко Бровун визнає: «Кассандра» — вистава для підготовленого глядача. «Вона як авторська пісня, — пояснює художній керівник. — Вистава йтиме два-три рази на місяць, і ми проводитимемо з публікою попередню роботу. Переконаний, на глядачів чекає естетичне потрясіння».
Народний артист Росії Олександр Дзекун уже має досвід роботи з донецьким театром: кілька років тому поставив тут резонансну виставу «Ревізор» за Гоголем. Уродженець Донеччини, він довго працював у Саратові, де поставив понад 50 вистав. Ставив також на сцені столичного театру імені Франка, МХАТу імені Чехова. Однією з улюблених Дзекун називає виставу «Берестечко» за поемою Ліни Костенко, зроблену для Рівненського муздрамтеатру. П’єса «Кассандра» несе яскравий відбиток авторського бачення, бажання зробити філософію Лесі зрозумілою сучасникам.
Кохання і ненависть, війна і смерть, честь і обман — попри те, що на сцені вирують пристрасті, сама вистава — напрочуд тиха та інтелігентна. Режисер зізнався, що в головній ролі віщунки Кассандри бачив лише актрису Наталію Стефашину: «Вона володіє інтуїцією, дуже важливою для акторської професії. Але головне — вона не вміє награвати, а справді існує на сцені в кожній ролі. У мене тиха вистава. І силою голосу нічого не візьмеш, тим паче Лесю Українку. Якщо людина не відчуває симфонічну музику, спробуй їй довести, що це добре».
Уважний до кожної деталі, Олександр Дзекун домігся максимальної точності у відтворенні колориту епохи. Навіть забракував пошиті було в давньогрецькому стилі костюми: «Троянці не ходили в сандаліях та античних тогах!» Кожна деталь дуже природна — від давньої музики до античного хору. «У моїй виставі нічого бутафорського немає, — наголошує Дзекун. — Якщо посуд — то посуд справжній, глиняний. Люблю музичний простір, сценографію, які формують і збуджують актора на справжнє існування. Завжди ставлю виставу багатошарово. Хтось сюжет побачить, хтось — за сюжетом, хтось — історію, а хтось — міф. Сучасний глядач може взагалі не знати давньогрецької міфології і не відати, хто така Кассандра. Тому у сценічній версії я прагнув, щоб ситуації сюжету виглядали, як на рентгені, щоб глибина цього твору стала близькою і доступною для сучасників».
На знімку: сцена з вистави «Кассандра».
Фото В’ячеслава ПАЩУКА.
