Це не початок казки, а адреса єдиного в Україні госпіталю для воїнів-інтернаціоналістів у Пущі-Водиці під Києвом. Хоча місця тут — справді казкові. Проте нині за відсутності снігоприбиральної техніки — майже заповідні. Маршрутки зрідка сюди доїздять, а від кінцевих зупинок громадського транспорту — декілька кілометрів пішки. Засніженим лісом і дорогами, м’яко кажучи, неприбраними... А заклад для інвалідів...
Отже, розповідей про форсування цієї «лінії» (вулицею це називається хіба що на офіційних мапах), до того ж у досить жорстких висловлюваннях, вистачало. Ми, кореспонденти, приїхали машиною, тому трохи їхньої злості дісталося й нам. Ми розуміли.
Головний лікар госпіталю Володимир Нерода спочатку, звісно, подякував державі й благодійникам за підтримку і фінансування. Але першою проблемою назвав ту, що корпуси потребують капітального ремонту. І останні десять років кошти на це не виділялися. Що могли — підправляли своїми силами. Сподівається, що відповідна стаття з’явиться у бюджеті на цей рік. І проблему з транспортом він також знає. Звертався на міську «гарячу лінію». Зрушень — жодних. А днями персоналу госпіталю довелося навіть замовляти таксі, щоб потрапити на роботу.
В Україні нині — близько 150 тисяч афганців. 3600 воїнів загинуло у тій війні. Госпіталь безкоштовно приймає на лікування і членів їхніх сімей. Заклад розрахований на 220 ліжок, має три відділення (неврологія, ортопедія і терапія). Медичне обслуговування і харчування тут — безкоштовні. Один курс триває в середньому 18 днів. Тут досвідчені лікарі і медсестри, в холі — сучасні столи для настільного тенісу і більярду, нарди і шахи, за вікном — чудова природа і свіже повітря. Звісно, все сприяє відновленню сил фізичних і душевних. Наче все правильно. Але ми поїхали, й подумалося, що все-таки щось не так. Наче держава й дбає, але вони відчувають, що не дуже тій державі потрібні. Може, якби ще трішечки СПРАВЖНЬОЇ уваги? І не тільки в дату виводу радянських військ з Афганістану, а допоки живі...
Фото автора.
