Із Чернігова мені надійшов чималенький лист, який, попри справедливе невдоволення свідомої громадянки і низки поставлених нею гострих запитань, виділявся з моєї великої пошти своїм оптимістичним закінченням і невгасимою вірою в добре майбутнє. Отже, спочатку фрагменти листа.
...Пролежала 10 днів у лікарні, зробили операцію з видалення тромбу на нозі — 870 грн., тоді як моя пенсія — 1017 грн. Я не ремствую, бо моя ситуація ще не найгірша. Але на деякі речі хочу звернути увагу.
Годують у лікарні, мабуть, гірше, ніж у в’язниці, бо шматок хліба в обід до першої страви на воді, чай без цукру — тричі на день, каші на воді. Не дай Боже, нині захворіти!
Але що приємно: лікарі та весь медичний персонал — навдивовижу уважні, ввічливі, працюють з любов’ю і, мабуть, лише цим своїм добросердним відношенням лікують краще, ніж препаратами.
...Що відбувається? Чому ми так бідно живемо в багатій Україні?
Рік тому, в лютому 2009-го, цукор коштував 3,18 грн. за кілограм (зберігаю чеки для історії), а сьогодні — майже 7 грн. І це наш вітчизняний виробник! Молокопродукти подорожчали на 60—80 відсотків, сало коштує 35—40 грн. за кілограм, цибуля минулого року коштувала гривню, нині — 6,5 грн., морква — 6 грн. у супермаркеті.
Кругом не виробники, а самі перекупники (посередники), колгоспів немає, а нинішні сільські господарства займаються переважно зерном, городини дуже мало. Прикро, що все так по-дурному зруйнували. Тепер потрібно десятки років, щоб відновити аграрний сектор і нагодувати власний народ.
...Банки — не державні, а комерційні. В них ніхто ні за що не відповідає. Не знаю, що має держава від комерційних банків, а нас просто «кинули». Наш чернігівський банк «Синтез» гроші власникам не віддає — ні відсотків, ні депозитів.
Аж до 55 років я була переконаною атеїсткою, але нині мене втішають лише Біблія і християнська література. Живу так, як навчає у своєму Посланні апостол Павло: «Тіштеся завжди у Господі... Великий прибуток людини — бути благочесним і задоволеним завжди! Вмію жити в бідності, вмію жити в достатку... Все можу в Ісусі Христі, котрий зміцнює мене».
Радію життю, радію пенсії після 36 років праці, радію, що я вільна людина, що Бог дуже позитивно змінює моє мислення. Читаю книжку Євгена Ґолибарда «Здоров’я створи сам!» і беру на озброєння його поради щодо самолікування і повноцінного життя без ліків.
Стежу за Юлією Володимирівною Тимошенко і захоплююсь нею. Така маленька жінка, а скільки у ній віри в справедливість і справжньої сили духу!
Т. М. СОЛДАТОВА.
Шановна Тетяно Миколаївно! Дякую Вам за великий, насичений корисною інформацією лист, до якого я не міг залишитись байдужим.
Радію разом із Вами, що попри всі негаразди Ви все-таки не втратили спокійного і розважливого відношення до непростих і болісних процесів та явищ, що відбуваються в Україні. Спробую відповісти Вам на деякі з великої кількості запитань, поставлених у Вашому листі.
Зрештою, головну відповідь дали громадяни України: кожен народ заслуговує на такого керівника, якого сам собі обирає...
Добре, якщо люди з власних помилок зроблять висновки на майбутнє.
Хоча, звичайно, це зовсім не помилка, а результат відсутності відповідальності за власну долю і долю своєї Батьківщини. Адже голоси громадян розподілилися на три приблизно рівні частини: по одній третині за кожного кандидата і одна третина взагалі не голосувала або була «проти всіх».
То що можна сказати про перспективи життя в країні, в якій дві третини громадян не усвідомлюють наслідків власної поведінки?! Питання риторичне.
Хоч як це сумно, але треба відкинути совєцькі ілюзії («Когда нас соберут, когда нам обьяснят?»), для яких не може бути місця в ринковій економіці.
За так званих комуністичних часів хтось «нагорі» планував, розподіляв і відповідав, а «простий» громадянин повинен був лише працювати і схвалювати.
Унаслідок цього вперед вийшли країни, де ринкові умови відкривають кожному громадянину можливості для ініціативи і пошуку шляхів самореалізації, а національні пріоритети визнаються всіма громадянами держави.
Дехто з колишніх використав свої організаційні зв’язки і швидко вписався в ринок, своїм власним паскудством перетворивши його на базар, де жертвами обдурювання стали десятки мільйонів людей. Натомість 100 сімей упродовж майже 20 років стали мільярдерами.
Зростання цін — це наслідок багатьох форм грабунку, в основі якого безсовісна брехня: прихватизація загальнодержавної власності, організовані банкрутства, блокування вітчизняного виробництва з метою отримання спекулятивного прибутку від реалізації імпорту, трастові та банківські махінації, маніпуляції навколо курсу гривні, валютні махінації, бюрократичні бар’єри при оформленні прав громадян, а отже, й корупція, хабарництво і повна відсутність правосуддя.
Але ж усе це здійснюють громадяни України!
Здійснюють громадяни як би двох категорій: одні брешуть і грабують, а інші дають їм можливість це робити. Результат парламентських (вересень 2007-го) і президентських (лютий 2010-го) виборів — переконливе цьому підтвердження.
Сорок років мандрів ізраїльського народу пустелею — це не літературна метафора, а спосіб реалізації закону заперечення заперечення, який Ісус Христос сформулював дуже точно: «Щоб виріс колос, який дає сорок зернин, треба, щоб вмерло зернятко, яке дає цей колос».
Верховна Рада України щороку продукує сотні нових законів, але життя від того не стає кращим. Уже створено сотні томів юридичної літератури, цілі енциклопедії права. Але все це, як сказано у Еклесіаста (Когелета), — «марнота марнот — геть усе марнота» (Проп. 1, 2).
Якщо суспільство (кожен громадянин!) не виконує Десять Божих заповідей, написаних на одній сторінці, то в жодному разі нічого доброго не буде од сотень томів законодавчих норм для цього суспільства.
Багато хто не вірить у вічність живої душі й не готується відповідати перед Господом за свої гріхи. А отже, й не береться відповідати за себе, за свої вчинки, за власну Батьківщину. Люди несуть у собі рабську психологію.
Отже, нині першочерговим завданням суспільства якраз і є усвідомлення кожним громадянином своєї власної (персональної!) відповідальності за подальшу долю України.
Бо кожна країна — це не просто територія, а передусім люди, громадяни, котрі несуть у своїх серцях свідому відповідальність за існування і розвиток своєї держави і готові її захищати.
Сьогодні нашої України є стільки, скільки ми її несемо в собі, скільки ми її прийняли на себе. Україна — це територія наших душ. А які душі, така й країна.
Віталій КОРЖ,народний депутат України (фракція БЮТ).
