Льова Задов офіційно став співробітником апарату зовнішньої розвідки, де значився «фахівцем з Румунії». 13 років він керував агентурою ОДПУ, котра працювала в Румунії. Вона отримала кодову назву «Скрипалі» й мала певні успіхи, пов’язані з тим, що один з її агентів («Тамарин») працював у генштабі румунської армії, а інший («Турист») очолював розвідку штабу 3-го армійського корпусу, дислокованого в Кишиневі. Діяв Задов продуктивно. Судячи з особистої справи, стягнень не мав. Не раз заохочувався за успіхи. Йому було вручено маузер із золотим написом «Л. Задову за бойові заслуги» і пістолет, на якому було вигравірувано: «За активну й нещадну боротьбу з контрреволюцією». Були й інші заохочення, грошові премії, нагороди.
3. «Забери зуби! А то вірву!»
З цією своєю улюбленою фразою «одеський поет-гуморист» Льова Задов завдяки Олексію Толстому і його роману «Ходіння по муках» й увійшов у масову читацьку свідомість. У Гуляйпільському музеї є дуже рідкісні знімки — махновці на привалі. Серед групи бравих молодиків, оперезаних кулеметними стрічками, виділяється височенна, під два метри, фігура сухорлявого, але широкого в плечах вояка з «пудовими» кулаками. Це і є Льова періоду громадянської війни. Однак навмисний одеський акцент, відтворений Толстим, помилковий. Адже Льова Задов став одеситом уже після громадянської, а до цього він був Левом Зіньковським з... Донбасу.
Реальний Льова Задов народився 1883 року в Катеринославській губернії. У ті роки там була єврейська землеробська колонія з оптимістичною назвою «Весела». Тато Льови Микола володів двома десятинами землі. І, відповідно, обробляв їх. Доходів не вистачало. З кожним роком додавалося дітей. Годувати їх було нічим. І Микола Задов, розпродавши майно, переїхав до Юзівки (сучасний Донецьк) й зайнявся візництвом. Дорослі сини пішли працювати. Хто куди. Здоровань Льова якийсь час трудився вантажником на млині. Потім на металургійному заводі каталем — завантажував плавильні печі.
На заводі Задов зблизився з анархістами. Брав участь у грабежах. Не у звичайних, зрозуміло, а в ідейно мотивованих. Грабували установи й окремих заможних громадян, поповнюючи партійну касу. На партійній «фені» анархістів, і не тільки їх, пограбування такого роду називалися експропріацією. Під час чергового Льову Задова спіймали на місці злочину й засудили до 8 років тюремного ув’язнення. Відсидів він половину строку. Врятувала амністія, оголошена Тимчасовим урядом.
Після звільнення Задов повернувся до Юзівки. Як людину знаючу, до того ж постраждалу за народну справу, заводські робітники обрали Льову до міської ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. Після жовтневого перевороту Льова Задов приєднався до більшовиків. Воював з петлюрівцями й козаками отамана Краснова. Наприкінці 1918 року він перебрався в Гуляйполе до батька Махна. Чи то захотілося пригод, чи то набридли червоноармійські порядки, чи то ще щось... Там він змінив своє прізвище Задов на Зіньковський.
Якийсь час Льова значився рядовим бійцем. Але досить швидко завдяки очевидним організаційним задаткам і неприборканості теж видатній його обрали командиром полку. Задов воював з Денікіним, Врангелем, Петлюрою. Керував Кримською групою. Тією, що штурмувала Перекоп. Махно наблизив Задова до себе і зробив своїм ад’ютантом. Задов керував розвідкою. До того ж досить успішно. Молодший брат Льови Данило, котрий служив разом з ним, згадував: «Оперативна розвідка Льови складалася з декількох груп по 2—3 особи: молоді баби, хлопчиська 13—14 років, старики. Кожна група на підводі. Таких груп відправляли 5—6. Вони їздили по кілька днів і поверталися, доповідали, де які частини супротивника перебувають або куди йдуть в радіусі 50—60 кілометрів. Тож батька обстановку завжди знав докладно». Не привертаючи до себе особливої уваги, підлітки і старики, що брели по тилах супротивника, були ноу-хау Льови. Його внеском у розвідувальну справу.
Махновське військо славно погуляло по Україні! Наприкінці серпня 1921 року махновці пішли в Румунію і здалися місцевій владі. В останній тачанці, що залишала Україну були Махно з дружиною Галиною, Льовка Задов з подружкою Фенею і кучер Сашко...
А 9 червня 1924 року шестеро вершників, які таємно перейшли кордон з Румунією, здалися радянській владі. Двоє з них були братами Задовими — Лев і Данило. Майже рік їхні відповіді на допитах ретельно перевіряли чекісти. Результати перевірки цілком задовольнили керівництво. І брати Задови були зараховані на службу. Лев Задов — в іноземний відділ одеського ОДПУ, Данила Задова направили до Тарнополя.
Льова жив в Одесі в будинку №5 по вул. Поштовій (Жуковського), до речі, в одному парадному з Вірою Михайлівною Інбер. В Одесі він одружився з В.І. Матвієнко, з якою в них було двоє дітей. (Донька Задова Алла загинула в 1942 році під час оборони Севастополя. Його син Вадим Львович, який пройшов усю війну, дослужився потім до полковника).
Коли сигуранца викрила цю агентуру, Москва стала посилено шукати винних. Такими оголосили співробітників Одеського ІНВ, передусім Льову Задова-Зіньковського та Данила Задова-Зотова. Під час затіяної Єжовим чистки органів держбезпеки братів Задових заарештували. Їм пригадали службу в Нестора Махна. Слідство вважало їх чи то подвійними, чи то потрійними агентами. Обвинуватило у створенні в Одесі підпільного махновського центру, пов’язаного з цілою низкою європейських розвідок. «Батька заарештували раптово, просто на роботі, — пише у спогадах син Задова Вадим, — куди він пішов, як звичайно, вранці, щоб уже ніколи не повернутися. Родині повідомили, що його засуджено на 10 років без права переписки. Насправді він був розстріляний і похований у братській могилі».
Унаслідок багатоденних допитів із тортурами якийсь Яків Шаєв-Шнайдер, що вів справу братів Задових, домігся від них визнання за всіма пунктами обвинувачення. 25 вересня 1938 року виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР за 15 хвилин засудила Лева Задова і його брата до розстрілу. У той же день вирок було виконано.
Полковник у відставці Вадим Львович Зіньковський — син Льови Задова — все своє життя присвятив служінню Батьківщині й відновленню історичної правди про свого батька.
Син махновця — клеймо, та ще й для офіцера. Але ніколи, за будь-яких умов Вадим навіть у думках не припускав можливості відректися від минулого, відмовитися від свого батька. І добивався його реабілітації. У січні 1990 року пленум Верховного Суду СРСР повністю реабілітував Лева Миколайовича Зіньковського-Задова, визнавши його заслуги перед революцією й той факт, що він, будучи співробітником іноземного відділу одеського НКВС, був заарештований за доносом і 25 вересня 1938 року розстріляний.
 Одеса.
Репродукції Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО.