Після узаконення Регламенту активізувалася дискусія про наявність чи відсутність у Верховній Раді коаліції депутатських фракцій. Зокрема, голова Комітету з питань Регламенту, депутатської етики і забезпечення діяльності Верховної Ради Олександр Єфремов закликав главу парламенту Володимира Литвина надати підтвердження існування коаліції або оголосити про припинення її діяльності.
«Якщо немає підписів 226 народних депутатів, то Голова Верховної Ради повинен оголосити, що на сьогодні коаліції не існує», — зазначив він та підкреслив, що «це абсолютно правильна формула, яка визначає, що в залі повинна бути більшість, яка спроможна ухвалювати рішення».
Натомість представники нинішньої коаліції, зокрема, Юрій Кармазін («НУ—НС»), Олег Зарубінський (Блок Литвина) та Сергій Сас (БЮТ), заперечуючи проти такого підходу, зазначають, що закон про Регламент «діятиме лише для тих коаліцій, які створюватимуться пізніше». При цьому вони посилаються на статтю 58 Конституції, котра гласить, що «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі». Аналогічну думку висловив і міністр юстиції Микола Оніщук, котрий зазначив, що хоч законом про Регламент передбачено, що «крім рішення фракції потрібна наявність 226 підписів народних депутатів», та «він буде обов’язковим для тих, хто створюватиме нову коаліцію».
Зауважимо: 2008 року 105 народних депутатів зверталися до Конституційного Суду з проханням відповісти на такі запитання: в яких випадках коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді припиняє діяльність; чи припиняє свою діяльність коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді у разі зменшення її чисельного складу до кількості народних депутатів, меншої, ніж визначено Конституцією; чи поширюється вимога щодо формування коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді народними депутатами за умови, якщо до неї входить більшість народних депутатів від конституційного складу парламенту, на весь період діяльності коаліції чи лише на момент її формування. При цьому автори подання, базуючись на положеннях тимчасового Регламенту, наголошували на «визначальній ролі в процесі утворення і функціонування та припинення повноважень коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді саме народного депутата», а не депутатських фракцій.
Однак суд, наполягаючи на неконституційності затвердженого постановою Верховною Радою Регламенту та виходячи з того, що Основний Закон не визначає порядку припинення діяльності коаліції депутатських фракцій, припинив розгляд цього питання у зв’язку з його непідвідомчістю Конституційному Суду. Саме ця обставина й дозволяла існування коаліції з невстановленим кількісним складом. Однак після оприлюднення закону про Регламент це питання уже цілком в компетенції Конституційного Суду. І не виключено, що сьогодні у його відповіді на зазначені запитання наголошувалося б, що, оскільки закони «не мають зворотної дії в часі», то норми Регламенту не поширюються на процес формування нинішньої коаліції, проте він регламентує її діяльність, у тому числі коли йдеться про припинення діяльності коаліції. А якщо так, то, відповідно до статті 66 Регламенту, діяльність коаліції припиняється у разі «зменшення чисельного складу коаліції до кількості народних депутатів, меншої, ніж визначено Конституцією».
Отже, на сьогодні можливі такі сценарії розвитку подій. Перший передбачає збереження нинішньої коаліції, що, втім, не виключає переформатування уряду. Другий сценарій передбачає досягнення домовленості між Партією регіонів і більшістю фракції «НУ—НС» та приєднання до них, наприклад, Блоку Литвина. Так само, незважаючи на заяви, які лунають нині, не можна відкидати варіанту коаліції між Партією регіонів і БЮТ. І, нарешті, якщо не набереться підписів для реалізації названих сценаріїв, на порядок денний вийде питання про чергові дострокові парламентські вибори. І саме ця обставина може стати найбільшим «коаліційним» стимулом, оскільки не всі парламентські сили впевнені у подоланні виборчого бар’єра. Отож попереду 10 днів, котрі або перевернуть, або, навпаки, — зміцнять нинішню коаліцію.
