У Вищому адміністративному суді України чекає розгляду в касаційному порядку надзвичайно показова для судової гілки влади справа за позовом судді у відставці Ніни Горелої. Відповідачем за її адміністративним позовом є Кабінет Міністрів України, котрий і добивається тепер касації. Щодо суті означеної проблеми і причин її виникнення згодився поділитися своїми міркуваннями та коментарями голова Вищого господарського суду України Сергій Демченко.

 

— Сергію Федоровичу, юридичній громадськості давно відомі деякі дивні (просто непояснимі з точки зору здорового глузду і права) факти, що передували виникненню цього закономірного спору. Йдеться про кілька постанов Кабінету Міністрів України майже п’ятирічної давності, згідно з якими легко «розсипалися» гарантії матеріального забезпечення суддів, що однаково поширюються відповідно до Закону «Про статус суддів» як на працюючих суддів, так і на тих, які перебувають у відставці (зокрема — стосовно ситуації з Н. Горелою). Як таке могло статися, що підзаконні акти, якими завжди були і залишаються постанови Кабміну, виявилися «сильнішими» від Закону? І як же тоді встановити славнозвісне верховенство Закону?

— Так, це досить дивний, якщо не сказати — дикий, нонсенс нашої дійсності. Але так є. Взагалі-то, подібне явище називається повсюдно у світі правовим нігілізмом — коли люди заперечують, ігнорують (або протистоять), найчастіше — через незнання чинного законодавства, такі серйозні реалії, як закони власної країни. Але в нашому випадку цей «нігілізм» має одну симптоматичну особливість: закон ігнорує не якийсь неосвічений примітив-обиватель, а висока й компетентна державна структура, власне — уряд країни!

Згадаймо загальновідомі факти: постановами Кабінету Міністрів України з питань оплати праці суддів від 30 червня 2005 року № 513, № 514, № 516 та від 3 вересня 2005 року № 865 в основу посадового окладу судді покладено розмір мінімальної заробітної плати.

Здавалося б, усе зрозуміло і правильно: з поетапним підвищенням цього розміру відповідно підвищуються і зарплати всіх категорій працівників... Однак іншими постановами Кабміну, прийнятими у тому ж 2005-му, зокрема постановою «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (із змінами до неї) визначено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні, і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не проводиться (чому, на якій законній підставі?). Тобто, суддів Кабінет Міністрів чомусь виділив у окрему категорію якихось «ізгоїв», чи що, яким підвищувати зарплату «не положено». За які гріхи, з яких причин? За майже п’ять років, що минули відтоді, відповідей на запитання про такий принизливий жест уряду ніхто не дав... Зауважимо: це зроблено не в період фінансово-економічної кризи, а задовго до того!

То що ж виходить у реальному житті? Прикро, ганебно, образливо, але, наприклад, передбачене статтею 55 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» поетапне збільшення у 2009 році розміру мінімальної заробітної плати (з 1 квітня — 625 гривень, з 1 липня — 630 гривень, з 1 жовтня — 650 гривень, з 1 грудня — 669 гривень) абсолютно не призвело до відповідного збільшення розміру заробітної плати суддів. Отож, враховуючи постійне зростання цін на товари та послуги, реальний життєвий рівень суддів, у тому числі тих, хто у відставці, — невпинно знижується. Плюс інфляційні процеси! А передбачені Законом гарантії матеріального забезпечення суддів, що однаково повинні поширюватись як на працюючих, так і на непрацюючих суддів, грубо порушуються, не виконуються.

Чому ж згадані вище постанови Кабміну, котрі відверто й абсурдно суперечать статті 11 Закону України «Про статус суддів», якою передбачено, що гарантії незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України — чому вони продовжують діяти?

Це запитання сьогодні вже не риторичне. Правовий нігілізм, як і відверте умисне порушення законів України (ким би то не було!) ми повинні послідовно викорінювати. Особливо ж — якщо йдеться про професійну та принципову позицію судової гілки влади. Інакше на теренах України буде безкінечний правовий хаос, анархія і свавілля в економічному й суспільному житті держави. Вищий господарський суд України протягом минулих років неодноразово ставив перед Кабінетом Міністрів питання про вирішення цієї актуальної для всієї судової системи, штучно і протизаконно створеної проблеми, однак Кабмін залишався на своїх непохитних позиціях...

Тому я особисто, як і багато колег, певною мірою радий, що, нарешті, «крига скресла» — закономірний адміністративний позов судді Ніни Горелої до Кабміну України про скасування зазначених вище протиправно прийнятих нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України є логічним кроком до встановлення справедливості одного з представників приниженого суддівського корпусу. Кроком, котрий, треба сподіватися, створить належний прецедент для вияву принциповості та солідарності широкої суддівської громади загалом.

Адже немає сумнівів: передбачена оскаржуваними в суді постановами КМУ заборона перерахунку посадових окладів суддів не узгоджується з вимогами Конституції та законів України, рішеннями Конституційного Суду України щодо гарантій незалежності суддів, оскільки фактично призводить до зниження матеріального забезпечення суддів.

Стосовно цих питань Конституційний Суд України вже неодноразово висловлював правові позиції, зокрема у своїх рішеннях від 24 червня 1999 року (справа про фінансування судів), від 20 березня 2002 року (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 1 грудня 2004 року (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 1 грудня 2004 року (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року (справа про гарантії незалежності суддів).

Саме тому, виступаючи, як і раніше, на захист законних інтересів суддів та гарантій їхнього гідного матеріального забезпечення, Вищий господарський суд України направив до Вищого адміністративного суду України свої офіційні заперечення по даній справі щодо касаційної скарги Кабміну України (відповідача), оскільки скарга ця є безпідставною та такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства. До речі, той факт, що Ніна Горела не є суддею системи господарських судів, не стало для нас «бар’єрною» причиною — йдеться про інтереси будь-кого з судового загалу.

Для всього суддівського корпусу України справедливий розгляд зазначеного адмінпозову є нині вкрай актуальним та життєво важливим, підсумував наприкінці С. Демченко. Законні права тисяч суддів протягом тривалого часу вочевидь порушувались. І тільки в такий спосіб — через суд, через відновлення справедливості — можна тепер встановити верховенство закону...

Прес-служба ВГСУ.