Що спричинило вибух цін на ринку городини
Ще не вщухли розмови про раптове і незрозуміле подорожчання цукру, як невблаганно поповзла вгору вартість овочів, фруктів, всієї консервованої продукції. Якщо запасливі господині таки встигли відхопити ще за старими розцінками по кілька кілограмів круп та солодкого піску, то хто ж понесе зараз в квартиру мішки з капустою, морквою, буряком, цибулею... Останній, приміром, за кілька днів вдалось подорожчати в три-чотири рази. Чому? І де межа?
На жаль, запитання, на які мали б бути чіткі й зрозумілі відповіді, залишаються риторичними. Всі: від торгівця на ринку до представників влади найвищих рангів — тільки руками розводять, мовляв, немає на це ради і жодних пояснень. Але чи справді це так? Спробуймо пройтись від поля до прилавку, аби зрозуміти, де відбувається отой ціновий вибух.
Сидить дівиця в темниці
Ті часи, коли гарбуз ходив не тільки по городі, а ще й по колективному полю, шукаючи серед своїх родичів картоплю, огірки і помідори та ще багато кого, здається, уже стали легендарними. Знайти в області не те що спеціалізоване овочеве господарство, а хоча б натяки на промислове вирощування городини, справа марна. Представники місцевих управлінь агропроду один за одним тільки хитають головами: нічим хвалитись.
У Віньковецькому районі господарства планують відвести під посадку картоплі менше двадцяти гектарів. У Волочиському називають цифру ще вдвічі меншу. Та й це — лише плани, а чи вдадуться вони, покаже час. Господарства в основному роблять ставки на пшеницю та ріпак. Останні місяці знову заговорили про збільшення бурякових площ. Натомість ні овочі, ні фрукти серйозної зацікавленості у товаровиробників не викликають.
Щоправда, у Городоцькому районі зуміли пригадати одне із господарств, котре торік відвело під картоплю аж 120 гектарів. Але ж зробили це не так заради бізнесової стратегії, як для того, щоб хоч трохи дотриматись законів сівозміни. Чи вдасться повторити цей картопляний подвиг цьогоріч, поки не відомо.
Моє запитання «чому?» для більшості аграрних фахівців просто наївне. Хоч який недосконалий, але зерновий та цукровий ринок все-таки діє. А що робити з овочевим урожаєм? Ситуація доходить до абсурду: з одного боку, маємо дефіцит вітчизняного дешевого продукту, що призводить до неконтрольованого зростання цін. З другого — своєму фермеру ніде подітись із тією ж картоплею, морквою, буряком.
Невигідний товар? Та як подивитись. В Ярмолинецькому районі пригадали невеличке сільськогосподарське товариство, котре вирощувало буряк, моркву та капусту. Правда, і площі були не дуже великими, і працювало на них зовсім небагато людей, але врожай все-таки мали добрий. Подейкують, що товариству він приніс непогані гроші. Бо з точки зору аграрної економіки, городина — не такий вже збитковий товар, але... Зібрати швидкі гроші вдалось якраз завдяки тому, що обсяги вирощеного не були великими. Тож ще восени власник встиг продати все на ярмарках-розпродажах.
Так само вчинили і у вже згаданому городоцькому господарстві. Картоплю постарались збути восени оптовим покупцям, котрі прибувають переважно зі східних та південних областей. Якщо врахувати, що тоді кілограм її може коштувати від гривні до півтори, а сьогодні ціна в три-п’ять разів вища, то такий поспіх може видатись невиправданим. Але це лише з першого погляду.
Проблема зберігання змушує аграріїв поспішати. Колишні овочеві оптові бази, як і овочесховища у господарствах, давно відійшли у минуле. Про консервні заводи та цехи, котрі були ледь не у кожному районі, тепер і згадки не залишилось. Тому тільки хто і наважиться посадити та виростити городину, одразу поспішає її збути оптовикам, аби пізніше не викидати гнилі та перемерзлі овочі.
Давня дитяча загадка про моркву-дівицю, котра сидить у темниці, набула іронічного забарвлення. Бо не тільки моркву, а й будь-який овоч не назвеш не лише володарем наших полів, а й просто мешканцем. Так склалось, що товаровиробник відправив їх у темницю неконкурентоспроможності.
Картопля ще володарює на столі
Хоча б які песимістичні були прогнози розвитку овочевої галузі, картопля, капуста, буряк та морква залишаються одними з основних продуктів споживання українців. На відміну від фермерів, середніх господарств і потужних аграрних компаній будь-яка сільська родина робить на своєму городі головний акцент саме на них. І через це, скажімо, хмельничани і не відчувають їх дефіциту.
Як стверджують науково обґрунтовані норми споживання, річна потреба картоплі та інших овочів у краї становить відповідно 631 та 207 тисяч тонн. За даними статистики, торік в області було вирощено 220 тисяч тонн овочів, і майже вдвічі більше від норми споживання картоплі. Здавалося б, за таких цифр про яке подорожчання може йти мова?
Та не варто забувати, що правило «більше товару — нижча ціна» діє лише в економічно здоровому середовищі. У нас же все навпаки. Пікантна деталь, яка повністю змінює картину цін на овочевому ринку, це те, що левова частка згаданого врожаю зібрана в домашніх господарствах селян і дачників. Тієї ж картоплі в сільгоспформуваннях вирощено менше одного відсотка. І це означає, що зібраний урожай не тільки не піде на загальний ринок, але не зможе впливати на ціну.
Якщо забути, на яких полях росли овочі, то з огляду на їх вал можна було б не переживати: картопля була і ще, напевно, надовго залишиться лідером на нашому столі. До того ж в обласному агроуправлінні додають: протягом ось уже майже десятка літ посівні площі картоплі та овочів залишаються стабільними і становлять відповідно близько сімдесяти та десяти тисяч гектарів. Тож прогнозувати картопляні бунти було б щонайменше перебільшенням.
Та якщо відставити вбік сапку, відірвати голову від своєї грядки, розігнути спину і спробувати хоч трохи заглянути вперед, то картина буде вже не такою спокійною. Поки ми спромоглися лише на те, щоб зберегти свої городи, світова овочева індустрія зробила гігантські кроки вперед. Про розмаїття сортів, казкову врожайність і суто технічні характеристики плодів вже й говорити не доводиться.
Нехай при цьому окремим питанням для дискусії залишаться смакові характеристики, корисність та натуральність товару. Але не потрібно бути експертом, щоб з першого погляду розрізнити на прилавку супермаркету імпортний товар і привезений з дядьківського городу. Останній явно програє. І шансів наздогнати конкурентів у нього стає дедалі менше.
Аполітичний овоч
— Чого ж так подорожчала цибуля? — запитую у власника невеличкої мережі магазинчиків та овочевих палаток. — Коли дешевшатиме?
— Не знаю, — розводить він руками. — Може, після оприлюднення результатів виборів.
Зв’язати у логічний ланцюжок ціну в вісім—десять гривень за кілограм цибулі із президентськими виборами для закордонних спостерігачів є неможливою задачею. Але зовсім по-іншому дивиться на неї український товаровиробник і споживач.
Мій співрозмовник просто сміється над намаганнями побачити причину всіх бід у таких як він торгівцях. Оскільки сам не вирощує нічого з того, що продає, то й орієнтуватись мусить на оптові ціни. З торговими надбавками теж обережний: якщо ціна у його магазинчиках зашкалюватиме, про продаж і мови бути не може, адже покупець нині ощадливий, грошима не смітить. Який же сенс дрібному торгівцю накручувати ціни?
А от те, що цибуля, морква, буряк на оптовий ринок потрапляють не з навколишніх полів, а їдуть до нас за тисячі кілометрів, перетинаючи кордон, — це правда, — наполягає продавець. — Тому й ціна така.
Наче підтвердження цьому — цінники в супермаркетах, де заморська цибуля тягне до 12—18 гривень за кілограм, картопля — до 15—16. Можливо, комусь і такі делікатеси по кишені. Зате агрономи, які з’їхались до обласного центру з районів, у такі дива не повірили. «Може, це за мішок? Чи картопля — насіннєва?» — висували свої припущення.
Ні, помилки немає. Ціни такі є. І стримати їх ні влада, ні цінові інспекції, ні антимонопольні комітети, ні управління у справах захисту прав споживачів, ні будь-хто інший не може. Поки що з ними бореться лише овочевий вал з дядьківських городів. Але чужоземні огірки та помідори, цибуля і часник, буряк і капуста стають дедалі настирнішими та агресивнішими на нашому ринку. Треба бути великим оптимістом, щоб повірити в те, що їм ще довгі роки зможе протистояти наша «аполітична» бульба.
Хмельницька область.
Фото автора.
