Василь Угрин з Городенки доводить, що навіть в умовах одноосібного господарства на кролячій міні-фермі можна займатися селекцією та має приклад того, що зимове поповнення є запорукою здорового стійкого поголів’я цих тварин.

Кролівництвом у селянських господарствах не займаються хіба що ліниві. Здається — нічого складного: придбав кролематку, дочекався потомства, та й годуєш собі потихеньку. Зелених кормів же завжди вдосталь: свіженького можна вкосити від весни й до осені, та й сіном запастися на зиму. Коренеплодів — моркви, бурячків також удосталь. А ще — капусти, кукурудзи... Й таке малозатратне виробництво поширене. Однак господарі здебільшого не дуже щедрі на вакцинування: одвічне селянське безгрошів’я дається взнаки. Тож якщо трапляється, що більшість із щойно народжених вухастеньких не виживають, особливо не журяться: кажуть ж бо, «плодяться, мов кролі»... Тобто парують знову, не переймаючись втратою та тим, чи здоровий самець, та яке буде нове потомство. Тому-то особливого бізнесу на розведенні пухнастих тваринок нині не роблять, утримуючи кролів для власних потреб. Та ще мало попиту на шкурки, не те що колись...


Коктейль з молока


Одначе за виконання певних умов утримання кролів можна мати з того певний зиск. Й не лише матеріальний. Приклад — досвід городенківця Василя Угрина. А почалося все з того, що друзі презентували господарю пару кролів, затим — ще. Пан Василь зацікавився справою всерйоз. Нині його міні-ферма налічує до ста особин. Працює господар над селекцією, цікавиться новинками кролівництва. Ось лише не працює за інтенсивними технологіями розведення кролів, позаяк цінує традиційні, дідівські методи. І корми використовує підручні, без біодобавок. Господар не скупиться на поради, як і чим годувати кролів. Вирощує для цих потреб люцерну на дачі, дуже ретельно підходить до підбору харчів. Малечі дає пити молоко навпіл із водою. Було, каже, трохи лячно, але такий коктейль кроленятам дуже сподобався. Влітку тварини залюбки смакували буряковою та морквяною гичкою, мишієм із курячим просом. Давав овес та черствий хліб (крім житнього), гілки акації, з яких вони згризали все листя. Маючи вибір зеленого корму, тварини трохи «перебирали»: наприклад, городні бур’яни їли лише тоді, коли не було люцерни.


Відкриту вакцину не відкладати на завтра


А ще Василь Дмитрович переконує, що профілактичне щеплення тваринам треба провадити навіть двічі: у двомісячному віці й через місяць. Придбану вакцину використовує одразу після відкривання пляшечки, набираючи в тонкий шприц для інсулінових ін’єкцій по одному мілілітру рідини на одну особину. Приходять за досвідом навіть маститі кролівники, часто приносять самок до його кролів для парування, адже, за спостереженнями фермера, самці почуваються «в гостях» невпевнено. Василь Угрин навіть узимку парує кролів, каже, що таке поголів’я довговухих загартоване й стійке. Ось-ось має бути поповнення від схрещення тварин породи Білого та Сірого Велетнів. Варто зауважити, що утримуються кролі надворі, ось тільки з різким похолоданням господар дещо утеплив клітки з боків мішками та «веретами»-плахтами. Так тварини витримали навіть тридцятиградусний мороз, нітрохи не втративши апетиту й жвавості та бадьорості.


І місцеві, і закордонні


Довідалася днями, що господар придбав кілька породистих кролів, тож хотілося побачити, що ж то за таке біле диво. А застала ще й п’ятирічного онука Артема, який разом із дідусем годував тваринок. Дитина так пестила кроленят, що мимоволі замилувалася побаченим. Василь Дмитрович дістав із клітки щойно придбаного, а малий притулився до кролика, як до рідного. Воно й справді краса: тваринки породи Білий Велетень — великі альбіноси з білосніжною пухнастою шерстю. Василь Дмитрович розповідає, що в їжі вони невибагливі, їдять коренеплоди, хліб, сіно. Товарного вигляду набувають в тримісячному віці. А з інших кліток заглядають «зайчики», як їх називає Артем через подібність до вухастих звірів. То пристосований до місцевих погодних умов Сірий Велетень. А ще є Шиншила, і закордонної селекції тваринок, стверджує господар, теж не боїться розводити. В клітках поодаль — доволі красиві кролики з кучерявою шерстю. Кудлаті тваринки кумедні, аж неповороткі від великого об’єму.


Вісімсот гривень за вуханя


— Сказати, що кролівництво — легка справа, — резюмує господар, — не доводиться. Адже вона потребує акуратності в підборі кормів, бо кролики надто чутливі до вологої зелені. Щоб виростити кроля до товарного вигляду, треба докласти чимало зусиль. Розумію тепер, чому, наприклад, ціна дорослої самки кроля породи Білий чи Сірий Велетень на ринку сягає й восьмиста гривень. Хоч на оптовому ринку в Чернівцях, наприклад, тушки коштують дешевше, по тридцять—тридцять п’ять гривень за кілограм, але то, скоріше за все, продукт кролеферм з інтенсивним чи бройлерним методами ведення господарства. А ми маємо можливість не лише самі смакувати цінним дієтичним продуктом, білки з якого засвоюються на 90 відсотків, але пропонуємо страви з кролятини відвідувачам нашого ресторану.


Мода — річ примхлива


Запитую насамкінець, чи є нині попит на шкурки кролів. Василь Дмитрович розповідає, що потужна хутряна фабрика поблизу Івано-Франківська скуповує їх по три гривні, заїжджі заготівельники торік пропонували й дешевше. Господар журиться, що мода на кролячі шубки нині відійшла. А я собі думаю, що пухнасті біленькі шкурки з його тварин породи Білого Велетня таки матимуть ціну!
Та, мабуть, найголовніше, що господар говорить про своє захоплення з таким інтересом, що розумієш: без цього заняття себе нині не мислить.

Івано-Франківська область.

P. S. Мене із сімейством Угринів звели спільні господарські інтереси. Річ у тім, що, маючи тридцять дві сотки батьківських наділів, моя сім’я вирішила на одній із ділянок засіяти люцерну та завести кролів. Мешкаючи на околиці містечка, маємо для цього всі можливості: роздолля земель, і зеленої маси за бажання можна запасти вдосталь. Отже, ми уклали своєрідну угоду: в обмін на самку-кролицю, та ще й — майбутню маму, пан Василь міг будь-якої пори косити нашу люцерну. Від нього ми отримали й перші навики догляду за тваринами, бо на той час придбали ще двох самців та кількох самок. А невдовзі народилося й десятеро перших маленьких пухнастеньких звіряток. Безперечно, чимала заслуга Василя Дмитровича в тому, що всі вони не лише вижили, а істотно набрали у вазі: ми радилися з ним щодо догляду, щеплення, раціону. Мали вдосталь капусти: багато головок через посуху не набули товарної маси, то довелося їх згодовувати кролям. З цієї ж причини віддала нам більшу половину врожаю качанистої й наша сусідка по городу. Опісля почали додавати кукурудзу, сіно, а також, за порадою інших друзів-кролівників, — картоплю. Поставилася я до такої новизни спершу з недовірою, боячись нашкодити. Спробувала давати її звареною та потолоченою, але кролі такий продукт попросту переводили. Тоді я почала годувати їх недовареними бульбами. Нині кролики так звикли до цього, що віддають картоплі перевагу перед усіма іншими харчами. Уплітають, як то кажуть, за обидві щоки. Одного разу молодий кролик так тягнувся до миски з бульбами, що аж випав із клітки! Води в холодну пору спершу не давали, й це дещо бентежило мене: чи не нашкодить, бува, крохмалиста картопля, та ще й — без питва. А ось Василь Угрин принагідно порадив давати йодовану підсолену воду: на трилітрову банку рідини — грам спиртової настоянки йоду та столову ложку солі.