Після дворічного мовчання знову заявив про своє право власності на частину деревопереробного підприємства в місті Костополі, що на Рівненщині, відомий російський політик Володимир Жириновський (на знімку). Він стверджує, що нинішнє виробництво постало на місці фабрики його діда.
Дослівно заява Володимира Вольфовича в ефірі радіостанції «Эхо Москвы» прозвучала так: «Фабрика моя — з 1905 року... Вони ж (Україна. — Авт.) хочуть в Євросоюз — зобов’язані повернути. Прибалтика повертає всім усе, і вони повинні повертати. Я один прошу — що, важко дати?.. Я писав листа Януковичу, Ющенку і Тимошенко — ніхто мою фабрику мені не повертає. Теж мені європейці. Нехай повернуть майно».
Загалом ця історія тягнеться від червня 2006 року, коли заступник голови Державної думи Росії заявив про своє костопільське родовідне коріння і про дідове підприємство. Саме те підприємство, з якого, мовляв, у 1939 році вивезли обладнання на Урал. Втім, пізніше, коли Володимир Жириновський приїхав в Україну, він був уже менш категоричний у своїх висловлюваннях: «Я ніколи не мав бажання брати участь у яких-небудь політичних заходах на Україні. Мета в мене лише одна: відвідати рідні місця мого батька, тобто місто Костопіль, подивитися на фабрику, що заснував мій дід, побачити те урочище, де в 1941 році були розстріляні мої рідні».
Хтозна, якими документами апелював Жириновський у своїх здогадах чи запитах, а ось рівненські архівісти провели копіткий пошук і щось таки знайшли. Зокрема, у списках виборців 1930 року справді значиться родина Іцика Айзика Епідштейна (за іншими даними — Іцхака Едельштейна), в якого було два сини, один з яких — Вольф. Під час війни цю родину, як і сотні інших у Костополі, фашисти розстріляли. Однак де саме поховано рідних Володимира Жириновського, невідомо, адже в Костополі є шість місць поховань страчених євреїв.
Що стосується деревопереробного підприємства, чи, вірніше, пилорами, то вона, за архівними даними, справді була заснована в Костополі 1926 року. Причому крім Іцика, в неї був ще один співвласник. Пізніше тут почали виготовляти фанеру. А далі на неї, вочевидь, чекав занепад. Принаймні архівісти натрапили на цікаві документи, які дають підстави стверджувати, що саме син Іцика, до якого перейшло підприємство, пустив його, як-то кажуть, за вітром. Ці документи — судові рішення про повернення великих боргів односельцям...
Євген ЦИМБАЛЮК, Олександра ЮРКОВА.