Події 1930-х років, пов’язані в народній пам’яті зі страшним словом «голодомор», на Луганщині різнорідні й суперечливі. Вони не зводяться до простої схеми «кат-жертва» — хоча б тому, що жертви не тільки страждали, а й чинили опір. Про це свідчать матеріали кримінальної справи, які зберігаються в архіві Управління СБУ в Луганській області з такої точки зору.
Навіть партійці розуміли
Рознарядки щодо здавання хліба, спущені згори, могли позбавити ентузіазму найбільших оптимістів. Ішов 1932-й, колгоспи ще не зміцніли, одноосібники не розгорнулися, а ще — того року стався великий неврожай зернових. Нереальність доведених планів була очевидна навіть найвідданішим партійцям. Але заперечувати проти поставлених партією завдань вони й не думали, побоюючись обвинувачень у «право-опортуністичному ухильництві та саботажі». Розмова з такими — коротка. У Сватівському районі, наприклад, за невиконання плану хлібозаготівлі керівників низки господарств було знято з посади й віддано під суд. А тих, кого влада звинуватила в приховуванні, розбазарюванні зерна або заниженні планів, заарештували. Одночасно тривали чистки господарств від куркулів та інших «чужих елементів», звинувачених у розкраданні, умисному шкідництві або в інших гріхах. Того ж року партійні осередки одержали юридичне право на конфіскацію колгоспного зерна, і набрав чинності закон, що забороняє видавати колгоспникам зерно за відпрацьовані трудодні, поки доведений план хлібозаготівлі не буде виконано. В село прийшов голод. У пошуках їжі люди почали виходити з колгоспів, пробираючись у місто. Але влада й тут знайшла вихід — система «внутрішніх паспортів» намертво прив’язувала селян до території проживання. Народ почав нарікати, але на активне протистояння наважувалися одиниці.
Пророк Порфирій
Саме в цей час у Сватівському районі заговорили про якогось Порфирія, котрий ходить селами й пояснює людям, що їм треба робити. Така людина справді була. Порфирію Василевському тоді виповнилося 37 років, у нього була дружина й п’ятеро дітей. До революції родина мала 50 десятин землі, 9 голів худоби, вітряк, сільгосптехніку. Землю обробляли самі, без наймитів, і податки платили справно. За соціальним походженням Порфирій вважався куркулем, на початку колективізації з господарством своїм змушений був розпрощатися і вступити до створеної у селі артілі. Але пробув там недовго — вигнали. Влада вважала, що він «проводив роботу з розвалу артілі, висловлював невдоволення колгоспним життям» тощо. Його не тільки вигнали з артілі й забрали майно, а й навіть позбавили виборчих прав. Колишній куркуль став працювати шевцем. Як свідчать архівні документи, дружина Порфирія не витримала нервової напруги і невдовзі потрапила до психіатричної лікарні, дітей, які залишилися без матері, розібрали родичі. А Порфирій... Найпевніше, саме глибокий розпач і штовхнув цю людину на самогубний шлях спротиву радянській владі.
Він почав ходити селами Сватівщини й сіяти антирадянські настрої. Спілкувався із селянами, робітниками заводів, заходив у хати. Закликав людей відмовлятися від нереальних планів хлібозаготівлі й вимагати від влади забезпечення продовольством на рік уперед. Порфирій пророкував великий голод у країні й звинувачував у цьому радянську владу. Його агітаторська робота мала ефект. Особливо на його заклики відгукувалися жінки — адже їм треба годувати дітей. Там, де побував Порфирій, збори з прийняття планів хлібозаготівлі зривалися і починалося відкрите нарікання селян. Звичайно, діяльність Василевського привернула увагу відповідних органів. Він був арештований і став перед судом. За антирадянську агітацію, у кращому разі, мав потрапити на Соловки, якщо не бути розстріляним. Але, хоч як дивно, суд Порфирія виправдав. Його просто вислали за межі області, і як далі склалася його доля, невідомо.
Підлягали ліквідації
У пошуках свідчень голодомору слідчі вивчили 54 кримінальні справи, що зберігаються в архівах Управління СБУ в Луганській області, і близько 50 документів обласного Державного архіву.
Судячи з документів, протести проти сталінської політики на Луганщині не були рідкістю. Наприклад, у доповідній записці на ім’я генерального секретаря ЦК КП(б) У С. Косіора від голови ГПУ УРСР С. Реденса в 1932 році йшлося, що в Біловодському районі діє контрреволюційна терористична організація, що йменує себе «Спілкою визволення студентів». Відповідно до отриманих відомостей, члени організації планували викрасти шрифт із друкарні й виготовити листівки. На пропозицію автора доповідної, ліквідації підлягає п’ять чоловік. Далі згадується повстанське угруповання з-поміж колишніх петлюрівців у Краснолуцькому районі, яким керував «колишній політбандит Суржко, брат агента розвідки УНР (ліквідації підлягає сім чоловік). Доповідається також про «угруповання колишніх білих і розкуркулених, котре очолює колишній білий, який служив у загоні генерала Мамонтова» у Кадієвському районі. Щодо Луганського району, то автор повідомлення звертає увагу на посилення релігійного руху в німецьких колоніях. За його інформацією, на базі молитовень виникла «повстанська контрреволюційна організація, що ставить за мету збройний виступ».
Луганськ.
Автор висловлює подяку прес-службі Управління СБУ в Луганській області за сприяння в підготовці матеріалу.
