Як павутина плетуться підземні тунелі в Донецьких степах. Земля провалюється під ногами, приховуючи загиблі шахтарські життя під чорним золотом вугілля. Це не фантастика, а гірка реальність. І ті, хто живе в ній, категорично відмовляються спілкуватися з приїжджими про незаконні копанки (тут називають «дірки»). Про життя й виживання розповідають тільки під слово честі, не називаючи імені та місця роботи. І не дай, Боже, засвітитися перед об’єктивом фотоапарата...
Наївно думати, що втручання держави в наведення порядку залишить добровольців дірок без роботи, а власників нелегальних шахт без надприбутку.
— Уся ця боротьба нагадує бій з тінню, — каже депутат Шахтарської районної ради Донецької області, голова комісії з депутатської діяльності, етики, правової політики, законності та правопорядку Іван Кривошликов. — Починаючи з 2007 року я стукаю в усі двері, за якими повинні дотримуватися законності, покласти край розкраданню нашого добробуту. Але дірки як були, так і залишаються. На чорному ринку тонна вугілля коштує 500 гривень, з них близько 100 одержує шахтарська зміна, інші йдуть у кишеню «хазяїну». За зміну на-гора одна копанка видає до 20 тонн вугілля. Лише в нашому районі таких дірок більш як 200. Нескладно підрахувати доходи таких ділків.
— Пропрацювавши на дірці майже чотири місяці, — розповідає Юрій, — і одержавши травму, я кинув цю справу. Звичайно, робота оплачується добре, але умов чи якого-небудь соціального захисту немає. Працюєш на свій страх. Один рубає вугіллячко, інший — завантажує в баддю. За знаком включається лебідка й тягне видобуток нагору. На землі стоїть, як ми називаємо, «шибениця», через яку баддя висипає вугілля. От і весь процес. Тільки досвід роботи шахтарем допомагає відчути небезпеку. Іноді буває, що шар завтовшки лише 70 сантиметрів і довбаєш його відбійником лежачи. Якщо щось трапиться — відповідаєш сам. Пашеш і пашеш, виходу немає. Знаєш, що тобі в потилицю дихають ще десяток безробітних шахтарів, готових замінити тебе.
У приватних розмовах чоловіки розповідають, що «кришує» такі виробництва виконавча влада й силові структури. Заплати перший внесок — 2—3 тисячі доларів — і можеш сміливо копати вугілля. Система оповіщення діє миттєво. У разі приїзду якої-небудь комісії всі робітники залишають ділянку й залучати за незаконний бізнес начебто й немає кого... А видобуте у такий спосіб вугілля, крім продажу населенню, завозять на шахти, де його скуповують і вписують у свій план видобутку.
— Якість і ККД такого вугілля вкрай низькі, — каже 83-річний пенсіонер Олексій Михайлець (на знімку вгорі). Раніше він одержував вугілля безплатно, як колишній шахтар. — Шахта, на якій працював, закрилася, і доводиться купувати в нелегалів «молоде» вугілля, що лежить на поверхні.
Колись маркшейдерські карти покладів вугільних шарів держава відзначала грифом «цілком таємно». Тепер у нелегалів є координати всіх виходів на поверхню вугілля. Досить зняти невеликий земельний покрив і вперед, копай вугіллячко.
 
Шахтарськ 
Донецької області.
Фото автора.