В Україні з ініціативи «любих друзів» і «любих моїх» свого часу почалися і продовжуються розмови про адміністративно-територіальну реформу. Чи знаходить дане питання підтримку в регіонах і серед громадськості? Нічого гріха таїти: наміри щодо цього реформування викликають занепокоєння і насторогу українців. Люди вкрай несхвально ставляться до укрупнення сільських, селищних рад і районів.
Такі настрої викликані, в першу чергу, негативним досвідом реформування територіального устрою в 60-х роках минулого століття, коли реформи призвели до занепаду і ліквідації значної кількості населених пунктів. Про ставлення людей до цієї проблеми свідчать хоча б останні спроби її проведення у 2005 році, коли «помаранчевим» ідеологам територіального реформування довелося навіть втікати з рідних країв під час представлення своїх намірів.
Хто є нині «штовхачем» ідеї реформування територіального устрою? Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, яке через народних депутатів урядової коаліції ініціювало слухання на тему: «Концептуальні засади реформи місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою» у Комітеті Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, де було прямо заявлено ініціаторами, що це має бути здійснено в найкоротші терміни. Можна було б поіменно назвати осіб, які вже декілька років постійно й методично нав’язують суспільству своє бачення адміністративно-територіального устрою, а, отже, багато в чому й майбутнього України, однак мало кому зрозуміло, де народжуються такі ініціативи. Показово, що експертизи пропонованого Мінрегіонбудом законопроекту зроблені й погоджені в європейських країнах, а тепер їх вирішили показати й Верховній Раді України, і власному народу. То за чиїми рецептами й розумом ми живемо?
Ціна реформи
Такі можливі масштабні й радикальні дії з реформування адміністративно-територіального устрою країни викликають безліч запитань до нинішніх ініціаторів реформування.
Чи можливо це в умовах економічної і політичної кризи? Чи є у нинішніх політичних лідерів країни воля до її проведення і, найголовніше, кредит довіри людей, бо не підтримана людьми реформа — це утопія? Скільки коштуватиме ця реформа й чи «підйомна» вона для України в умовах загрози дефолту та економічного колапсу? Чи приведе механічне укрупнення територіальних громад і районів до їх самодостатності без вирішення питання економічного розвитку територій? Чи це наблизить владу й соціально-управлінські послуги до людей за умови вщент зруйнованої соціальної, транспортної і комунікаційної інфраструктури, чи є для цього достатня кількість підготовлених кадрів? Чи є в країні позитивний приклад реформування хоча б якоїсь галузі, що вселяло б громадянам оптимізм і впевненість у необхідності проведення адміністративно-територіальної реформи? Чи будуть до того часу здійснені кроки з оптимізації повноважень між центром і регіонами, знайдено нову модель взаємовідносин, реформовано бюджетну, податкову системи? Хто прорахував економічні витрати та моральні збитки, яких зазнає кожна родина в результаті переоформлення безлічі життєво важливих документів (паспортів, свідоцтв, установчих документів, документів майнового характеру, тощо)? Чи робився прогноз можливих ризиків і наслідків, впливу ймовірних помилок у плані збереження керованості на всіх рівнях управління? Чи напрацьовані заходи з недопущення погіршення рівня життя людей і зростання соціального напруження? Чи враховані в запропонованому проекті місцеві традиції і звичаї, регіональні відмінності, що впливатимуть на реформування? Чи аналізувалися «попихачами» реформи причини невдалого реформування територіального устрою, що проводилося в 60-х роках минулого століття, і наслідки, до яких вони призвели? Чи проводився в Україні державно-правовий експеримент щодо пропонованого укрупнення і які його результати? Чи вичерпані можливості оптимізації нинішньої системи територіального устрою?
Це лише невелика кількість запитань, що виникає у кожної тверезомислячої людини, коли вона читає проект концепції реформування адміністративно-територіального устрою. Кожне з цих питань — це серйозна тема, що потребує обговорення.
Звичайно, в питаннях адміністративно-територіального устрою є багато проблем: установлення і зміни меж населених пунктів, районів, областей, статусу окремих населених пунктів і територій, навіть законодавчого врегулювання того, які документи й до якого органу необхідно подати для врегулювання цих питань та багато іншого.
Згадані проблеми очевидні, та їх необхідно вирішувати невідкладно. Чимало конструктивних пропозицій внесено для цього. Вони загальновідомі. Але ініціатори «швидкісного» реформування обрали й чітко витримують шлях руйнування всього й одразу, а потім закріплення в Конституції і законодавстві України наслідків свого експериментування над кожною людиною, зокрема, і суспільством загалом. Це занадто навіть для того періоду беззаконня, який ми переживаємо.
Проведення подібного нині, коли на пам’яті людей злочинна приватизація та її катастрофічні результати, реформування земельних і майнових відносин в агропромисловому комплексі, знищення соціальної сфери на селі, фактична ліквідація найкращих у світі систем освіти й охорони здоров’я, які призвели до занепаду, а часто знищення результатів праці багатьох поколінь, перетворення основної маси людей на жебраків, на мою думку, ще більше погіршить ситуацію на місцевому, регіональному та державному рівнях.
Лише невеликі штрихи з практики проведення земельної реформи й зміни майнових відносин на селі. Остання здійснюється вже понад 10 років, але до цього часу в багатьох місцевих радах немає навіть спеціаліста землевпорядної служби, який повинен стати ключовою фігурою цієї реформи. А майнове реформування в агропромисловому комплексі стало справжньою трагедією для абсолютної більшості селян, трудових колективів і територіальних громад. Продовольча безпека держави опинилася під загрозою. Перед українським селянином, неначе під час війни, постала реальна перспектива втратити землю і стати рабом у формально незалежній державі. А згадайте ж, на початку все було гарно й гладко, як на папері, так із вуст «солов’їв» і «підспівувачів» реформ. І скільки проблем це породило?
Врахувати думку громадян
Насправді радикальне реформування адміністративно-територіального устрою є надзвичайно складним і комплексним процесом, що має колосальні ризики. Для його реалізації необхідно прийняти та внести зміни більш як до 300 законів та кількох тисяч підзаконних актів, забезпечити їхню реалізацію організаційно, фінансово, підготувати для цього кадри.
Крім того, реформування — це затратний механізм, який у кінцевому результаті ляже величезним фінансовим тягарем на плечі держави, місцевих бюджетів і, врешті-решт, громадянина. Саме з його кишені оплачувалися всі попередні реформи, саме на просту людину лягли всі труднощі нинішніх економічних негараздів. Тому можна не сумніватися, за чий рахунок проводитиметься нова реформа. А скільки часу, нервів, сил і коштів забере в кожного з нас оформлення безлічі довідок і внесення змін до існуючих документів як для окремих громадян, так і для юридичних осіб, що неминуче потрібно буде зробити!
Механічне укрупнення місцевих рад і районів, на мій погляд, не призведе до автоматичної їхньої самодостатності, не вплине в бік покращення на якість соціально-управлінських послуг, що надаються населенню. Віднесення поселень до того чи іншого статусу, по суті, нічого, крім назви й вивісок, не змінить і не забезпечить жодних гарантій на здійснення місцевого самоврядування на якісно відмінному, вищому функціональному рівні.
Навпаки. Переконаний, що це не наблизить, а віддалить владу від громадянина, що особливо згубно позначиться на житті мешканців села, де вщент зруйновані соціальна, транспортна та інша інфраструктури, немає елементарного сполучення між більшістю населених пунктів.
У намірах ініціаторів реформування говориться про значне якісне й кількісне збільшення соціально-управлінських послуг, що будуть надаватися на місцях після проведення реформи. Для нинішніх працівників самоврядних органів дивною є теза, що для здійснення повноважень громади отримають значно більше можливостей і коштів. Чи є такі резерви в державі й на місцях? Чому вони не використовувалися до цього часу?
Пересічні громадяни в значній більшості з недовірою ставляться до реформ. Вони вже «ситі» обіцянками, які давалися при проведенні приватизації, реформування в сфері земельних відносин, агропромислового комплексу, пенсійного забезпечення, які простого трудівника зробили наймитом і жебраком.
Таким чином, доходимо висновку, що пропонований проект закону України «Про адміністративно-територіальний устрій України» суперечить не лише формальним положенням чинної Конституції України, а й усій культурно-історичній традиції народу.
Спочатку необхідно здійснити напрацювання законодавчої бази, проведення бюджетної, податкової та інших реформ, які поліпшать ситуацію в економіці України, забезпечать покращення рівня життя людей і підготують суспільну думку. А вже після цього готувати заходи в контексті згаданої реформи, яка б обов’язково передбачала проведення серйозних наукових досліджень і державно-правових експериментів, ураховувала волевиявлення громад шляхом проведення місцевих референдумів, які передбачають Конституція України та ратифікована парламентом Хартія місцевого самоврядування.
Адміністрування при цьому безглузде. Це засвідчив і директор Швейцарського бюро співробітництва в Україні М. Еттер, який на моє запитання: «Чи можливе об’єднання декількох кантонів Швейцарії без волевиявлення людей?», з посмішкою сказав: «No!»
Виходячи з цього, вважаю, що «революційні» методи невідкладно провести адміністративно-територіальну реформу й поспішні дії при вирішенні цієї проблеми є неприйнятними.
А нашим горе-реформаторам давай усе одразу й сьогодні. Вони про наслідки не думають. Їх не зупиняє ні важка фінансово-економічна криза, ні зубожіння власного народу, ні відсутність конституційного та законодавчого забезпечення пропонованих ними «реформ». До чого таке призвело, ми неодноразово переконувалися на досвіді горезвісних реформувань в інших галузях. Тому, маючи здоровий глузд, ми повинні сказати своє рішуче українське: «Ні!» і ще раз «Ні!» намірам нинішньої безвідповідальної, по суті, антинародної влади втягнути суспільство в чергову безглузду авантюру.
Сергій ГОРДІЄНКО, народний депутат України, член фракції Компартії України, секретар Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування.
