Аграріям знову виходити в поле без грошей
Попри післявиборну невизначеність, коли навряд чи варто аграріям розраховувати на активну допомогу з боку держави, польові роботи ніхто не скасовував. Якщо вірити Мінагрополітики, озимих зернових під майбутній урожай восени посіяли трохи більше, ніж у 2008-му. Керівний оптимізм значно нівелюється, якщо подивитися на ситуацію напередодні весняних робіт. На півдні країни сіяти ярові зазвичай починають уже в третій декаді лютого. Не виключено, строки цього року дещо підкоригує погода, і техніка вийде в поле трохи пізніше.
Позитивний момент нинішньої зими для хліборобів — багато снігу. Отже, у ґрунті буде багато вологи. Але місцями озимі вкрила льодова кірка. Рослини такий панцир не захищає. Навпаки, вони, якщо не гинуть, то значно слабшають. Реально збитки від непростої зими можна об’єктивно оцінити трохи пізніше. Хоча вже зараз керівники деяких областей констатують: 10—15 відсотків озимих до весни не доживуть.
Цьогоріч посівна навряд чи стане для АПК найдорожчою. Грошей, якщо орієнтуватися на гарний урожай, звичайно, потрібно вкласти чимало. Але в більшості господарств вільних ресурсів попросту немає. Як і немає доступу сільгосппідприємств до кредитів за доступними процентними ставками. Тим часом, тільки на пально-мастильні матеріали хлібороби щорік витрачають близько 10 мільярдів гривень. І добре, якщо ціна, приміром, на дизельне паливо збережеться бодай на нинішньому рівні. Хоча, якщо зважити, що в січні літр солярки подорожчав на 80 копійок — оптимізму тут мало.
Схожа ситуація й з добривами, за допомогою яких можна реанімувати ослаблені посіви озимих. І на них грошей в агроформуваннях бракує. Але проблема тут не тільки в дорожнечі «вітамінів полів». За останній рік виробництво найпопулярніших у країні азотних добрив скоротилося майже на 20 відсотків. До того ж тепер вони мають чималий попит на зовнішніх ринках, де ціни б’ють рекорди після кризового падіння. А це додатковий привід виробникам здирати з вітчизняних аграріїв за свою продукцію три шкури.
Повертаючись до кредитів, слід зазначити: шансів, що господарствам удасться під посівну розжитися грошима, практично немає. Те, що банкіри не поспішають фінансувати агросектор, — занадто м’яко сказано. Банківська система сама переживає фінансовий голод. А потенційних кредиторів фінансувати село на налигачі не затягнеш. Адже АПК заборгував мільярди гривень за минулі роки. Та й самі хлібороби не особливо прагнуть лізти у фінансову кабалу. Якщо брати кредити під 30 відсотків річних, то, щоб вийти на нуль, і потрібно мати під кінець сезону, принаймні, тридцятивідсоткову рентабельність. Ризик тут очевидний. Адже для наших аграріїв посіяти — хоч і важливий, проте лише перший крок. Треба ще виростити, зібрати і, головне, вигідно продати. Спіткнутися можна на будь-якому етапі.
У цьому випадку розмінною монетою в справі фінансування агросектору може стати тваринництво. Випробуваний спосіб, до якого хлібороби вдаються нерідко: коли техніка вже в полі й не вистачає коштів, щоб завершити сівбу, швидкі гроші можна одержати, пустивши під ніж і без того нечисленне поголів’я.
