Бій з кризовими вітряками

Подібно до того, як кілька століть тому хоробрий Дон Кіхот кидався в бій із вітряками непорядності, ошуканства, зажерливості і несправедливості, нашим сучасникам доводиться долати кризові вітряки. А оскільки останнім часом державні мужі зайняті в основному справами політичними та виборчими, гарцювати у цьому нерівному двобої кожному доводиться самотужки. То чи можна вийти переможцем в боротьбі з безробіттям, бідністю та нестатками? Кілька порад довелося попросити у тих, хто не здався і не склав руки.

На жаль, за вічними передвиборчими перегонами і крикливими звинуваченнями один одного в усіх економічних помилках та негараздах почути справді кваліфікований аналіз того, що відбувається в державній економіці, не вдається. Так само, як і те, чи довго ще нам доведеться перебувати у кризовому стані. Адже дехто із аналітиків прогнозує початок стабілізації і змін на краще не раніше, ніж за рік чи два. Та поки ці часи настануть, кожному варто самому подумати, як вижити.

У Хмельницькому обласному центрі зайнятості радять: треба бути чутливим до ринку праці, не триматись за колишні дипломи і професії, а оперативніше реагувати на потреби роботодавців. Як приклад справді дивовижних професійних перетворень наводять історію Олени Султанової. Срібна медалістка, володарка червоних дипломів педінституту та училища культури, випускниця курсів радіомеханіків — все це одна людина. Але й цього для Олени виявилось замало, тому стала ще й студенткою сільськогосподарської академії.

Здавалось, із таким арсеналом здобутих спеціальностей без роботи не залишишся. Та жоден із дипломів не став для жінки ключиком до успішної кар’єри, і шукати роботу Олена попрямувала до місцевої служби зайнятості. Там допомогли отримати... ще одну освіту. Цього разу довелось освоювати ази газозварювальної справи в ПТУ.

Професія ця — справді дефіцитна, але не така прибуткова, як здавалося спочатку. Тому жінка залишає підприємство, на якому працювала, і організовує власний бізнес. Дивовижно, але й після цього професійні пошуки не завершились. І знову центр зайнятості допоміг влаштуватися сантехніком-газозварювальником у ЖЕКу.

Хоча саме там жінка із незвичною спеціальністю досягла справжніх висот професійної майстерності, проте чи буде на цьому поставлено крапку в її трудовій біографії, сказати важко. Та вже тепер можна не сумніватись: історія її перетворень справді унікальна. Бо, як правило, здобуваючи вищу освіту, мало хто наважується відійти від шляху, який відкриває диплом. Навіть тоді, коли очевидним стає, що шлях цей веде у глухий кут.

Саме до такої безвиході прийшов і вчорашній інженер Віталій Шкаврон, опинившись серед безробітних. Історія типова для інженерів, економістів, бухгалтерів... Хоч як прикро, для багатьох на цьому вона і закінчується. Але Віталій вирішив забути про свій вчорашній диплом і став будівельником. А після того, як отримав фінансову підтримку від центру зайнятості, зміг організувати бригаду і власну справу.

Такі історії зі щасливим кінцем нагадують стрічку рекламного соціального ролика. Але в них справді реальні люди і правдиві сюжети. Для того, щоб стати їх учасником, потрібно не так вже й багато: рішуче перекреслити своє вчорашнє життя і все розпочати з чистого аркуша. От тільки наважитись на таке вдається не багатьом.

Для декого бідність — поняття не тимчасове, а вічне. Кількість таких людей вимірюється десятками тисяч. Неважко здогадатися, що йдеться про пенсіонерів із найменшими достатками. Адже навіть останні прибавки від кількох гривень до кількох десятків практично не змінили ситуацію. Втім і тут є свої рецепти.

Подружжя хмельниччан Олена Сергіївна та Андрій Іванович, яким вже давно за сімдесят, виживають за рахунок дачної ділянки. Вже зараз на вікнах посіяно перше насіння, щоб ранньої весни можна було висадити розсаду. Дачний сезон розтягується майже на дев’ять місяців, за винятком найхолодніших зимових. Однак обоє не здаються. А тому восени підвал заповнений овочами, яблуками і грушами зі свого саду та городу. Якщо до цього додати консервовані помідори та огірки, квашену капусту, салати, варення та компоти — то з голоду не пропадеш. Тоді в магазин треба йти лише за найнеобхіднішим, і значить, економитиметься пенсія.

Мало того, при вмілому веденні господарства навіть на шести сотках можна виростити значно більше, ніж з’їси сам. Тому і подружжя дачників несе плоди своєї праці на продаж. Влітку пару кілограмів помідорів та яблук, тепер — картоплі й буряків, кілька головок часнику, склянка квасолі — бізнесом це не назвеш, а в сезон пару сотень гривень можна заробити навіть на цьому асортименті. А це значить, що за потреби можна купити і дорожчі ліки. Торгівля на невеличких імпровізованих ринках усім тим, що вирощене власними руками, виручає багатьох. Але саме за рахунок цього городньо-дачні «бізнесмени» виживають.

Якщо ти до того молодий та дужий, не сумнівайся, земля тебе прогодує. А будеш кмітливим — можна навіть невеличку фермерську справу започаткувати.

Тільки заради справедливості варто зауважити, що все це для тих, хто не боїться важкої праці, не розраховує на великі прибутки і не мріє про кар’єрне зростання.

Для тих же, кому життєво важливі саме останні моменти, в кризу найголовніше втриматись на роботі. Зробити це дуже важко. Офіційно протягом минулого року в області були подані списки на звільнення майже дев’яти тисяч людей. Можна припустити, що втратила роботу значно більша кількість осіб, адже не секрет, що багато найманих працівників погоджуються отримувати зарплату в конвертах, не фігуруючи при цьому в офіційних списках зайнятого населення.

При цьому обставини можуть складатись так, що жодні зусилля не допоможуть втриматись на посаді. Йдеться про призупинення чи закриття виробництва. Минулоріч із цим зіткнулися хмельницька кондитерська фабрика, полонський гірничий комбінат, акціонерні товариства «Укр-електроапарат» і Красилівський машзавод. Та коли це — лише часткове скорочення виробництва чи оптимізація кадрової структури, тут можна поборотися за своє трудове життя. Найбільше шансів у справжніх професіоналів, тих, без кого важко уявити виробничий процес.

А той, кого оминають невблаганні леза скорочень, повинен зрозуміти, що при тій самій, а інколи, можливо, і меншій зарплатні, йому доведеться працювати більше та інтенсивніше, ніж раніше. При цьому жодних гарантій, що ситуація зміниться на краще вже завтра. Тому тільки найвитриваліший і найтерплячіший, той, хто готовий до подвійних навантажень, може сподіватися на роботу.

Напевно, одним із найголовніших правил кризового виживання залишається усвідомлення того, що не під тебе підганяються всі зовнішні та внутрішні обставини, а ти вимушений пристосуватись до них. Якщо зумієш — ти переможець. Із роботою і постійною зарплатнею. А головне — із надією, що завтра все буде краще, доходи — більші, а стуація — стабільнішою. Тож не треба втрачати віри.

Хмельницький.